УХВАЛА
28 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 1-9/05
Провадження № 13-54зк22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20
перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд щодо нього вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2005 року та ухвали Верховного Суду України від 31 травня 2005 року за виключними обставинами і
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2005 року, залишеним без зміни ухвалою Верховного Суду України від 31 травня 2005 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням положень ст.70 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі.
ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою, в якій просить здійснити перегляд за виключними обставинами вказаних судових рішень в частині призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі. Як на підставу перегляду заявник посилається на ухвалене 26 липня 2022 року Комітетом з прав людини Організації Об`єднаних Націй (далі - Комітет ООН) рішення, в якому, на його думку, констатовано порушення прав заявника за ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в частині неможливості скорочення покарання у виді довічного позбавлення волі. У зв`язку з цим заявник просить скасувати ухвалу Верховного Суду України про залишення вироку апеляційного суду без змін, а вирок апеляційного суду змінити шляхом призначення покарання на визначений термін і звільнити з-під варти у зв`язку з відбуттям покарання.
Перевіривши наведені у заяві доводи та додані до неї матеріали, Велика Палата дійшла таких висновків.
17 липня 1997 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", за яким Держава Україна визнала на своїй території дію, зокрема, ст.46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Стаття 46 Конвенції визначає обов`язкову силу рішень Європейського суду з прав людини. При цьому високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення цього Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
Ратифікувавши Конвенцію, Україна визнала положення цього міжнародного договору частиною національного законодавства.
Принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (статті 8 та 9 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)).
За таких обставин в Главі 34 КПК міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною визначено саме Європейський суд з прав людини, рішення якого є обов`язковими до виконання Україною (таке саме правове регулювання було передбачено у Кримінально-процесуальному кодексі 1960 року. Справа щодо заявника розглядалась судами за цим Кодексом).
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК виключною обставиною визнається встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.