Постанова
Іменем України
01 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 201/10184/20
провадження № 61-1163св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Федоріщева С. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 08 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою та зобов`язання знесення об`єкту самочинного будівництва.
Позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 мотивована тим, що їм на праві власності належить 59/100 домоволодіння АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину від 12 серпня 2005 року після смерті ОСОБА_4 . Інші 41/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 належать ОСОБА_3 . У кожної зі сторін у приватній власності
є житловий будинок, а у спільному володінні сторін знаходяться водоколонка, сходи, огорожі та в користуванні - земельна ділянка загальною площею 478 кв. м. Земельна ділянка не приватизована сторонами і находиться в комунальній власності, вказана земельна ділянка була виділена для забудови батькові відповідача та спадкодавця
ОСОБА_5 згідно з рішенням Жовтневого райвиконкому
м. Дніпропетровська від 13 грудня 1984 року за № 1260. Сторони тривалий час спільно користуються вказаною земельною ділянкою, фактичного уточнення меж і поділ цієї земельної ділянки не був проведений. До
2016 року суперечностей між сторонами стосовно користування спірною земельною ділянкою не виникало. У 2016 році з метою поліпшення житлових умов ОСОБА_3 збудував паркан, веранду та сарай біля свого будинку та розпочав перешкоджати вільному проходу позивачів по зазначеній земельній ділянці до АДРЕСА_1 . Вказане свідчить про порушення прав позивачів щодо користування спільною земельною ділянкою.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташовані домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно Висновку будівельно-технічного та земельно-технічного експертного дослідження
№ 1219-03 від 30 березня 2018 року шляхом зобов`язання ОСОБА_3 перенести будівлю сараю літ. "Ж" вглибину земельної ділянки від споруди огорожі літ "№ 10" на відстань у 0,95 м, виконавши водозахисні заходи при проектуванні будинків і споруд на просідаючих ґрунтах для запобігання або зниження ймовірності замочування ґрунтів основи.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою та зобов`язання знесення об`єкту самочинного будівництва, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачами не доведена обґрунтованість заявлених ними позовних вимог та не доведений факт порушення їх прав, зокрема, та обставина, що спірний сарай заважає їм користуватися спільною
з відповідачем земельною ділянкою та потрапляти на територію домоволодіння АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 січня 2022 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 28 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
11 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська.
29 квітня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку всім зібраним доказам, внаслідок чого ухвалили незаконні рішення про відмову в задоволенні їх позову. Зазначають, що у сторін відсутній сталий порядок користування земельною ділянкою.
Вказують, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, які не були залучені до розгляду
у справі, а саме власників сусіднього домоволодіння за адресою:
АДРЕСА_1 - ОСОБА_6, ОСОБА_7 .
Також, зазначають, що судами взагалі не досліджено висновок будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 30 березня 2018 року
№ 1219-03.
Підставами касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2018 року у справі № 127/1417/16-ц (провадження № 61-6528св18), від 17 вересня 2018 року
у справі № 686/3104/16-ц (провадження № 61-19632св18), від 17 січня
2019 року у справі № 607/12777/17 (провадження № 61-45979св18).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мешкають, зареєстровані і мають на праві власності 59/100 часток домоволодіння
АДРЕСА_1, зазначену частку вони набули у спільну сумісну власність
у порядку спадкування. Інша частина цього домоволодіння: 41/100 часток належить відповідачу ОСОБА_3, у вигляді окремого будинку.
У загальному володінні сторін знаходяться водоколонка, огорожі, сходи
і земельна ділянка загальною площею 478 кв. м. Земельна ділянка не приватизована сторонами і находиться в комунальній власності, ця земельна ділянка виділялася для забудови батькові відповідача
ОСОБА_5 згідно з рішенням Жовтневого райвиконкому
м. Дніпропетровська від 13 грудня 1984 року.
Сторони тривалий час користуються вказаною земельною ділянкою, фактичного уточнення меж і поділ цієї земельної ділянки не був проведений.
У 2016 році з метою поліпшення своїх житлових умов ОСОБА_3 побудував до свого будинку веранду і сарай.
Згідно зі сталим порядком користування земельними ділянками позивачі здійснюють прохід до свого будинку АДРЕСА_1 через хвіртку по території домоволодіння АДРЕСА_2, вздовж домоволодіння АДРЕСА_1 (у технічному паспорті споруди зазначені "А-1",
"а-1", "В"), отже спірний сарай "Ж" жодним чином не заважає позивачам потрапити на територію їхнього домоволодіння.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -
в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність
і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152
ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16
ЦК України).
Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України)
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У пункті 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" судам роз`яснено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.