Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 759/14068/19
провадження № 61-8505 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "ПроКредит Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - АТ "ПроКредит Банк", банк), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з АТ "ПроКредит Банк" на свою користь: інфляційні нарахування
у розмірі 255 968,76 грн за період із вересня 2017 року по червень 2019 року, три проценти річних у розмірі 74 580,82 грн за період із 29 серпня
2017 року по 28 липня 2019 року, нараховані на підставі частини другої статті 625 ЦК України, а також пеню за період із 30 липня 2018 року
по 28 липня 2019 року у розмірі 14 196 000,00 грн, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів",
а всього - 14 526 549,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16 травня 2015 року він шляхом підписання заяви про приєднання/підтвердження приєднання
до Генерального договору про надання банківських послуг фізичним особам в АТ "ПроКредит Банк" акцептував/підтвердив акцептування публічної пропозиції банку на укладення зазначеного Генерального договору
(у редакції, затвердженій наказом Голови Правління АТ "ПроКредит Банк" № 146 від 22 травня 2015 року), чим приєднався до його умов,
як клієнт.
У цей самий день між ними укладено дві додаткові угоди до Генерального договору щодо надання послуги з відкриття та обслуговування поточних
і карткових рахунків, за якими йому відкрито поточний рахунок
№ НОМЕР_1 та картковий рахунок № НОМЕР_2
у національній валюті - гривні.
Позивач указував, що станом на 22 серпня 2017 року на його банківському рахунку обліковувалися грошові кошти у розмірі 1 304 405,17 грн.
22 серпня 2017 року він звернувся до АТ "ПроКредит Банк" із письмовою заявою про повернення (видачу) готівки з його поточного рахунку у розмірі 1 300 000,00 грн, яка була прийнята банком. Разом із цим, банк не виконав свої зобов`язання і не видав йому кошти, а в подальшому протиправно заблокував поточний рахунок та повідомив про припинення ділових відносин, посилаючись при цьому на закони України: "Про банки
і банківську діяльність", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
Такими діями банк порушив його права, як споживача банківських послуг.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня
2018 року у справі № 759/14190/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року (провадження № 61-4406св19), його позов до банку про захист прав споживачів, стягнення коштів та пені задоволено. Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на його користь грошові кошти у розмірі 1 300 000,00 грн, пеню у розмірі 4 407 000,00 грн (за період
із 29 серпня 2017 року по 20 грудня 2017 року), вирішено питання розподілу судових витрат.
Даним судовим рішенням встановлено, що він є споживачем банківських послуг, а банк повинен нести відповідальність за порушення його прав,
як споживача, у тому числі, передбачену частиною п`ятою статті 10
Закону України "Про захист прав споживачів". Датою початку невиконання банком своїх зобов`язань визначено 29 серпня 2017 року.
Позивач указував, що 29 липня 2019 року банк у примусовому порядку виконав свої зобов`язання.
Проте порушення його прав, як споживача банківських послуг,
й невиконання грошового зобов`язання щодо повернення суми у розмірі 1 300 000,00 грн тривало з 29 серпня 2017 року по 28 липня 2019 року. Саме за цей період ним здійснено розрахунки відповідних грошових сум,
які підлягають стягненню з банка на його користь, що вказано у заяві
про зменшення позовних вимог.
Позивач посилався на відповідні норми ЦК України, Закону України
"Про захист прав споживачів", у тому числі, на частину п`яту статті 10 указаного Закону, судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, у тому числі, на постанову від 20 березня 2019 року
у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), та Верховного Суду.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд його утгочнений позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня
2020 року у складі судді Величко Т. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на користь ОСОБА_1 інфляційні нарахування у розмірі 255 968,76 грн, три проценти річних
у розмірі 74 580,82 грн та пеню за період із 30 липня 2018 року по 28 липня 2019 року у розмірі 1 000 000,00 грн, а всього - 1 330 549,58 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, врахував відповідні норми ЦК України, що регулюють правовідносини з виконання зобов`язань, правові позиції Великої Палати Верховного Суду, у тому числі, правовий висновок, викладений у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), указав, що невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема, відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум
із рахунка, має наслідком настання відповідальності встановленої договором або законом.
Районний суд урахував обставини, встановлені судами при розгляді справи № 759/14190/17, за результатами розгляду якої задоволено позов ОСОБА_2 до АТ "ПроКредит Банк" й стягнуто з відповідача
на користь позивача грошові кошти у розмірі 1 300 000,00 грн, пеню
у розмірі 4 407 000,00 грн (за період із 29 серпня 2017 року по 20 грудня
2017 року). При цьому банк у період з 29 серпня 2017 року по 28 липня
2019 року не повертав позивачу грошові кошти, чим порушив його права.
Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин частину другу статті 625 ЦК України, частину п`яту статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", й, з урахуванням відповідної судової практики зазначив про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, зокрема: у частині стягнення інфляційних нарахувань, які нараховуються
за кожен повний місяць прострочення, з вересня 2017 року по червень
2019 року; трьох процентів річних, які нараховуються за кожен день невиконання з 29 серпня 2017 року по 28 липня 2019 року (698 днів прострочення).
Крім того, беручи до уваги стягнуті з банку на користь позивача грошові суми у справі № 759/14190/17, суд першої інстанції у даному спорі,
з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважав, що розмір пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" слід розраховувати за період із 30 липня
2018 року по 28 липня 2019 року, що становить 14 196 000,00 грн, який має бути зменшено до 1 000 000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ "ПроКредит Банк" задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення суми пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" скасовано та ухвалено
у цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1
до АТ "ПроКредит Банк" про стягнення суми пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" залишено
без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 18 вересня 2020 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини другої
статті 625 ЦК України змінено, визначено суми: три проценти річних -
74 580,82 грн, сума інфляційних втрат - 219 180,00 грн, а всього -
293 760,82 грн.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що судовими рішеннями
у справі № 759/14190/17 встановлено, що 29 серпня 2017 року відповідач мав виконати своє зобов`язання перед позивачем щодо повернення суми вкладу, а договірні правовідносини між сторонами були розірвані 30 серпня 2017 року. Звернувшись до суду із позовом, позивач просив стягнути
з відповідача пеню за період із 30 липня 2018 року по 28 липня 2019 року
у розмірі 14 196 000,00 грн, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" на суму 1 300 000,00 грн, тобто на суму вкладу.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із того, що розмір пені
на підставі вищевказаної норми Закону України "Про захист прав споживачів" слід розраховувати в межах спеціальної однорічної позовної давності, тобто за період із 30 липня 2018 року по 28 липня 2019 року
у розмірі 14 196 000,00 грн, але з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності зменшив цей розмір до 1 000 000,00 грн.
Разом із тим, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави
для стягнення з відповідача на користь позивача пені, так як після розірвання договорів банківського вкладу з ініціативи банку між сторонами припинені договірні правовідносини. З моменту набрання вищевказаним судовим рішенням законної сили на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" й нарахування пені відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не здійснюється.
У цій частині апеляційним судом враховано судову практику Великої Палати Верховного Суду, у тому числі, правові позиції, викладені у постановах:
від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження
№ 14-64цс19), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Крім того, рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог
про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України підлягає зміні, оскільки нарахування компенсаційних сум за вказаною нормою права повинно здійснюватися
з наступного дня після порушення грошового зобов`язання, тобто
з 30 серпня 2017 року, а сукупний індекс інфляції за цей період становив 116,86 процентів. За період із 30 серпня 2017 року по 28 липня 2019 року сума трьох процентів річних становить 74 580,82 грн, сума інфляційних
втрат - 219 180,00 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач та/або його представник
в судове засідання 25 серпня 2022 року не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи позивач повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомили. При цьому за клопотанням позивача неодноразово відкладався розгляд справи, тому апеляційний суд вважав за можливе розглянути справу за його відсутності (частина друга статті 372
ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення
заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу
за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час
і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Банк постанову апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржив,
а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України оскаржуване судове рішення
у задоволеній частині в касаційному порядку не переглядається.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено
до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності. Він не був повідомлений
про дату, час і місце судового засідання, що є обов`язковою підставою
для скасування судового рішення (пункт 5 частини першої статті 411
ЦПК України).
Указує, що розгляд справи в апеляційному суді тривав фактично
з листопада 2020 року, він неодноразово відкладався та зупинявся
ухвалою від 01 березня 2021 року до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Після поновлення апеляційного провадження, 15 грудня 2021 року, розгляд справи було призначено на 24 січня 2022 року, який було відкладено
за клопотанням відповідача на 21 лютого 2022 року. 21 лютого 2022 року
у справі оголошено перерву для додаткового вивчення судом матеріалів справи, розгляд справи призначено на 28 березня 2022 року, проте у цей день справу знято з розгляду у зв`язку із введенням воєнного стану.
30 червня 2022 року задоволено його клопотання про відкладення розгляду справи, який відкладено на 11 серпня 2022 року. У цей день розгляд справи було відкладено на 25 серпня 2022 року, який і було проведено без участі позивача та належного його повідомлення про дату, час і місце такого розгляду.
Зазначає, що він добросовісно користувався своїми процесуальними правами, не зловживав ними, цікавився розглядом справи з власної ініціативи, так як судових повісток не отримував, проте інформація
про розгляд справи 25 серпня 2022 року була відсутня. Вважає, що суд апеляційної інстанції повинен був відкласти розгляд справи 25 серпня
2022 року, так як його не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.
При цьому він не отримував й електронних повідомлень на свою особисту електронну адресу, так як останнє вхідне повідомлення від апеляційного суду стосувалося судового засідання, призначеного на 11 серпня 2022 року, а не 25 серпня 2022 року.
Зазначає, що випадково дізнався про те, що справу було розглянуто
25 серпня 2022 року від свого колишнього представника. 26 серпня
2022 року, повернувшись до Києва з відрядження, в якому перебував
з 22 серпня 2022 року, він подав до Київського апеляційного суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та видачу судового рішення, на які станом на 31 серпня 2022 року судом не відреаговано.
Посилається на статтю 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо обов`язку суду дотримуватися вимог щодо справедливого судового розгляду
і забезпечення доступу до суду, відповідну прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), судову практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, у тому числі, правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Крім того, спірні правовідносини є правовідносинами за договором банківського вкладу, позивач є споживачем банківських послуг, а банк повинен нести відповідальність за неналежне надання цих послуг, у тому числі, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Указані обставини уже встановлено судовими рішеннями у справі № 759/14190/17.
Предметом позову у цій справі було застосування відповідальності
за порушення грошового зобов`язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України та частиною п`ятою статті 10 Закону України
"Про захист прав споживачів", за період, неохоплений у справі
№ 759/14190/17, до дня фактичного виконання банком зобов`язання
(28 липня 2019 року).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ "ПроКредит Банк", в якому вказано, що доводи касаційної скарги
є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зазначає, що позивач повідомлявся про дату, час і місце судових засідань,
у тому числі 25 серпня 2022 року, належним чином, зокрема, йому направлялися судові повістки на особисту електронну адресу. При цьому
в судове засідання, призначене на 11 серпня 2022 року, яке відбулося
із запізненням через повітряну тривогу у місті Києві, позивач не з`явився, тому розгляд справи було відкладено на 25 серпня 2022 року. Правові підстави для відкладення розгляду справи у цей день у зв`язку з неявкою позивача були відсутні.
Вважає, що ОСОБА_1 реалізував свої процесуальні права шляхом подання відповідних заяв по суті вирішення спору
Крім того, у відзиві банк просить вирішити питання про компенсацію йому витрат на професійну правничу допомогу, розмір якої складе приблизно 548 400, 00 грн (еквівалент - 15 000,00 доларів США). При цьому вказує,
що уже сплачено 274 264,00 грн на користь адвокатського об`єднання "Екво", яке надає банку правову допомогу на підставі укладеного
між сторонами договору, на підтвердження чого надає відповідні докази.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 червня 2015 року ОСОБА_1 шляхом підписання заяви
про приєднання до Генерального договору про надання банківських послуг фізичним особам в АТ "ПроКредит Банк" акцептував/підтвердив акцептування публічної пропозиції вказаного банку на укладення Генерального договору, яка була розміщена у електронному вигляді
на вебсайті банку та у письмовому вигляді у відділені банку (а. с. 109, т. 1).
Генеральний договір про надання банківських послуг фізичним особам
в АТ "ПроКредит Банк" затверджено наказом Голови Правління АТ "ПроКредит Банк" від 22 травня 2015 року № 146 (зі змінами та доповненнями) (а. с. 69-107, т. 1).
16 червня 2015 року між АТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_1 укладено дві додаткові угоди до Генерального договору, за умовами яких банк відкрив ОСОБА_1 поточний розрахунковий рахунок
№ НОМЕР_1 та здійснював його розрахункове обслуговування
у національній валюті - гривні.
У пункті 2 цієї додаткової угоди визначено, що правовідносини
між її сторонами регулюються чинним законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України
та Генеральним договором.
АТ "ПроКредит Банк" також відкрив позивачу картковий рахунок
№ НОМЕР_3 у національній валюті - гривні, для обліку операцій
з використанням банківських платіжних карток (а. с. 108, 109, т. 1).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня
2018 року у справі № 759/14190/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року (провадження № 61-4406св19), позов ОСОБА_1 до АТ "ПроКредит Банк" про захист прав споживачів, стягнення коштів та пені задоволено. Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк"
на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 300 000,00 грн, пеню
у розмірі 4 407 000,00 грн, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судами встановлено, що листом від 30 серпня 2017 року № 1-2/17/2312, який був отриманий ОСОБА_1 13 вересня 2017 року, банк інформував останнього про проведений ним аналіз операцій і джерел походження коштів по його рахунку та повідомив про припинення ділових відносин. Банк запропонував ОСОБА_1 надати реквізити
для безготівкового перерахування коштів та звернутися до нього
для закриття рахунків. В іншому випадку, по закінченню 15-денного терміну, рахунки будуть закриті банком самостійно, а всі укладені договори вважатимуться розірваними.
Станом на 20 вересня 2017 року всі банківські рахунки ОСОБА_1 були закриті за ініціативою банку, а залишок коштів перераховано на рахунок ОСОБА_1 2903 "Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками"
для повернення власнику згідно його розпорядження.
Листом від 22 вересня 2017 року № 1-2/17/2585 банк повторно інформував ОСОБА_1 про припинення ділових відносин шляхом їх розірвання
(а. с. 16-26, т. 1; 67-77, 78-82, т. 2).
Судами встановлено, що наказом Голови Правління АТ "ПроКредит Банк" від 23 червня 2017 року № 160 затверджено Генеральний договір
про надання банківських послуг фізичним особам в ПАТ "ПроКредит Банк", який діє з 10 липня 2017 року.
Станом на 22 серпня 2017 року на банківському картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 обліковувалися грошові кошти
у розмірі 1 304 405,17 грн.
22 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до АТ "ПроКредит Банк"
із письмовою заявою № 4-1/17/687 про повернення (видачу) готівки з його поточного рахунку у розмірі 1 300 000,00 грн. Заява була прийнята банком
в операційний час, про що свідчить відбиток штемпеля (22 серпня
2017 року) та підпис відповідного працівника (а. с. 111, т. 1).
Указане судове рішення виконано в порядку примусового виконання судових рішень 29 липня 2019 року, про що свідчать дані виконавчого провадження № 58705978 (а. с. 27-31, т. 1).
Відповідно до копії меморіального ордеру від 29 липня 2019 року
№ 000000000011_367948400 АТ "ПроКредит Банк" здійснено переказ коштів на рахунок приватного виконавця Коновалова О. С. на виконання виконавчого листа № 759/14190/17 (а. с. 136, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4
частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного