Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
місто Київ
справа № 752/15719/20
провадження № 61-9223св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року, постановлене суддею Чередніченко Н. П., та постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, у якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно нього.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_5, шлюб між якими розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2008 року.
ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 з лютого 2008 року, залишивши сім`ю, проживає окремо та самоусунувся від спілкування із ним як із сином. Відповідач жодним чином не брав та не бере участі у його вихованні, не цікавиться його життям, не проявляє любові та поваги, не дбає про лікування, оздоровлення та матеріальне забезпечення, що призвело до фактично взаємного відчуження між позивачем та відповідачем.
Позивач вважав, що поведінка відповідача до нього не заслуговує, щоб він в подальшому вважався його батьком. Змінивши в 2020 році прізвище, він має бажання змінити і по батькові. Рішення суду про позбавлення батьківських прав з виключенням запису про батька з актового запису звільнить його від щоденного психологічного насильства застосування по батькові " ОСОБА_1" і щоденного нагадування про насильство з боку відповідача.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 08 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, Голосіївський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наведені позивачем обставини щодо позбавлення відповідача батьківських прав, зокрема, небажання мати по батькові від імені відповідача, небажання аби відповідач був батьком у подальшому, без доведеності підстав, з якими закон пов`язує можливість застосування такого виключного заходу, не можуть слугувати достатніми підставами для позбавлення відповідача батьківських прав. Позивач належно не обґрунтував доводів про доцільність застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не надав належних, достатніх та допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а суд таких обставин не встановив.
Суд апеляційної інстанції також врахував, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час звернення до суду в серпні 2020 року досяг віку 16 років, а на час розгляду справи апеляційним судом - 18 років. У матеріалах справи наявні документи, які підтверджують те, що відповідач офіційно працює, сплачує аліменти на виконання рішення суду, а також документи, які доводять наявність спорів у судах між батьками позивача, зокрема, з приводу надання дозволу на виїзд дітей, користування майном, визначення розміру аліментів тощо. Також апеляційний суд встановив, що між батьками позивача є вкрай неприязні стосунки, які негативно впливають і на стосунки між позивачем та відповідачем, що призвело до небажання сина спілкуватися із батьком, хоча той вживає відповідні заходи, які доводять відсутність винного умислу та нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно сина.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 22 вересня 2022 року із застосуванням електронного зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21), згідно з якими поведінка особи, яка свідомо не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 Сімейного кодексу України
(далі - СК України) та може бути підставою для позбавлення цієї особи батьківських прав стосовно дитини;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі № 175/3922/19 (провадження № 51-352км21), де зазначено, що злісне ухилення від сплати аліментів полягає у тривалому та наполегливому ухиленні від виконання обов`язку зі сплати аліментів шляхом приховування свого місця проживання, роботи, фактичного заробітку або інших грошових надходжень;
- суди першої та апеляційної інстанцій не оцінили докази та не врахували обставини, які мають важливе значення для правильного вирішення справи;
- суд першої інстанції не вирішив клопотання позивача про підготовку висновку Службою у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації;
- суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотань про проведення засідання у режимі відеоконференції та про долучення доказів до матеріалів справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у листопаді 2022 року із застосуванням електронного зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 18 жовтня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2, його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Рішенням від 27 лютого 2009 року у справі № 2-645/2009 Солом`янський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти у розмірі 40 % від усіх видів його заробітку на дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, а починаючи із 23 вересня 2017 року на ОСОБА_8 у розмірі 20 % від усіх видів заробітку.
Рішенням від 02 листопада 2017 року у справі № 752/3364/17 Голосіївський районний суд міста Києва залишив без задоволення позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів.
Довідками про доходи ОСОБА_2, виданими Управлінням справами апарату Верховної Ради України 08 квітня 2019 року, 05 липня 2019 року, 23 жовтня 2021 року, підтверджується здійснення відрахувань із заробітної плати на сплату аліментів. Також довідками Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України від 18 липня 2019 року та від 18 лютого 2021 року підтверджується здійснення відрахувань із заробітної плати, яка отримується відповідачем за роботу за сумісництвом.
Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що розпорядженням від 18 квітня 2008 року Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація встановила регламент зустрічей відповідача з позивачем, який не виконувався у зв`язку з відмовою останнього.
Рішенням від 14 жовтня 2009 року у справі № 2-1263/2009 Солом`янський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми.
Рішенням від 29 травня 2014 року у справі № 760/14770/13, яке набрало законної сили, Солом`янський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 додаткові витрати на утримання дітей та відмовив у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав з тих підстав, що відповідач бажає спілкуватися з дітьми, займатися вихованням та матеріальним утриманням своїх дітей; даних про те, що відповідач в силу своїх особистих якостей чи своєї поведінки може негативно вплинути на дітей, матеріали справи не містять; відсутність спілкування між батьком та дітьми викликана першорядно тим, що діти не бажають спілкуватися з батьком.
Рішенням від 21 грудня 2016 року у справі № 752/19022/16-ц Голосіївський районний суд міста Києва надав дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, на півострів Крим із 01 липня 2017 року до 31 серпня 2017 року без згоди та супроводу батька ОСОБА_2
12 вересня 2017 року та 07 червня 2018 року відповідач надав дозвіл на виїзд ОСОБА_8 у супроводі матері ОСОБА_5 до Автономної Республіки Крим із зобов`язанням останньої повернути його до місця основного проживання.
Заочним рішенням від 04 квітня 2018 року у справі № 752/20153/16-ц Голосіївський районний суд міста Києва задовольнив позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою та встановив порядок користування між сторонами квартирою АДРЕСА_1 .
Суди першої та апеляційної інстанцій також встановили, що у матеріалах справи є численні звернення матері позивача до правоохоронних органів та Служби у справах дітей за період з 2009 року до 2019 року, за результатами яких з відповідачем проводилися профілактичні бесіди.
Відповідно до пояснень Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 18 вересня 2020 року неповнолітній ОСОБА_1 зареєстрований та проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_2, що територіально не відноситься до Голосіївського району міста Києва, відтак надати висновок щодо розв`язання спору неможливо.
У листах від 27 січня 2021 року № 108/24-395, від 31 березня 2021 року № 108/24-1465 та від 14 травня 2021 року № 108/24-2115 Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації повідомила, що питання про надання висновку до суду у цій справі розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Солом`янській районній в місті Києві державній адміністрації. Позивач ОСОБА_1, 2004 року народження, та його представник ОСОБА_5 не отримують листи цієї служби з проханням надати документи, потрібні для розгляду питання про надання висновку до суду, та узгодити можливість проведення обстеження умов проживання. ОСОБА_5 в заяві від 17 грудня 2020 року просила не розглядати питання, оскільки вважала за доцільне надання висновку до суду у цій справі Службою у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації. ОСОБА_2 07 грудня 2020 року надав до Служби письмові пояснення з додатками щодо порушеного питання. З огляду на викладене, врахувавши неможливість здійснення зазначених заходів, орган опіки та піклування не в змозі надати суду обґрунтований висновок щодо розв`язання спору.
У соціально-психологічних висновках, складених органом опіки та піклування Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації 11 квітня 2008 року, 24 лютого 2009 року, 23 червня 2010 року, 26 червня 2013 року, 13 лютого 2013 року, зазначено, що мати для позивача є значущою фігурою, контакти з батьком припинені, бажання їх поновлювати немає, істотних проблем розвитку не має.
Право, застосоване судом
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.