Постанова
Іменем України
29 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 489/5747/15-ц
провадження № 61-2198св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович,
заінтересована особа (стягувач) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Бондаренко Т. З., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області (далі - Приватний виконавець) Баришнікова А. Д. про відкриття виконавчого провадження від 17 листопада 2021 року, винесену в межах виконавчого провадження № 67553599 з виконання виконавчого листа Ленінського районного суду міста Миколаєва, виданого 11 березня 2016 року в цивільній справі № 489/5747/15-ц.
Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року у справі № 489/5747/15-ц було стягнуто солідарно з нього та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 08/04/2008/840 К-1058 в розмірі 57 748,96 доларів США, що еквівалентно 1 234 184,79 грн. 11 березня 2016 року Ленінський районний суд міста Миколаєва видав виконавчий лист № 489/5747/15-ц, на підставі якого Центральним відділом державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління Міністерства юстиції у Миколаївській області (далі - Центральний ВДВС міста Миколаїв)було відкрито виконавче провадження. При цьому, як вбачається з відміток на вказаному виконавчому листі, 24 жовтня 2017 року його було повернуто стягувачу, після чого аж до моменту винесення 17 листопада 2021 року оскаржуваної постанови цей виконавчий документ не пред`являвся до виконання. Разом з тим ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2021 року у справі № 489/5747/15-ц було замінено стягувача ПАТ КБ "Надра" у виконавчих листах, виданих на підставі рішення цього суду від 12 листопада 2015 року, на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп"), а в задоволенні вимоги про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання - відмовлено. Відкриваючи виконавче провадження, Приватний виконавець Баришніков А. Д. діяв всупереч вимогам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки станом на 17 листопада 2021 року строк пред`явлення до виконання згаданого виконавчого документа сплив.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 грудня 2021 року у складі судді Рум`янцевої Н. О. скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову Приватного виконавця Баришнікова А. Д. про відкриття виконавчого провадження від 17 листопада 2021 року, винесену в межах виконавчого провадження № 67553599 з виконання виконавчого листа Ленінського районного суду міста Миколаєва, виданого 11 березня 2016 року у справі № 489/5747/15-ц, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованості за кредитним договором в розмірі 57 748,96 доларів США, що еквівалентно 1 234 184,79 грн.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що станом на 17 листопада 2021 року строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 489/5747/15-ц сплив, тому, відкриваючи виконавче провадження № 67553599, Приватний виконавець Баришніков А. Д. діяв всупереч вимогам частин першої, другої статті 12 Закону № 1404-VIII.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" (новий кредитор) подало апеляційну скаргу.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" задоволено. Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 грудня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС міста Миколаїв Іскяндарової А. Ф. від 24 жовтня 2017 року виконавчий лист № 489/5747/15-ц було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 статті 37 Закону № 1404-VIII, тобто у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також - щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Зазначену постанову державного виконавця сторони виконавчого провадження не оскаржували. Статтею 12 Закону № 1404-VIII визначено, щов разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Така заборона була встановлена Законом України від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який втратив чинність 23 вересня 2021 року. Таким чином, враховуючи підстави, з яких виконавчий лист № 489/5747/15-ц було повернуто стягувачу (пункт 9 статті 37 Закону № 1404-VIII), трирічний строк пред`явлення згаданого виконавчого документа до виконання заново почав свій перебіг з дня закінчення строку дії відповідної заборони (з 23 вересня 2021 року), а отже, на момент винесення Приватним виконавцем 17 листопада 2021 року оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадженняцей строк не сплив. Посилання ОСОБА_1 як на підставу протиправності постанови Приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження на ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні вимог заяви ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" щодо поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, не заслуговують на увагу, оскільки під час вирішення вказаної заяви не досліджувалися обставини, які були встановлені в цій справі, тобто згадане судове рішення не є преюдиційним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, а ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 грудня 2021 року залишити в силі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання можливості застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у подібних правовідносинах (при виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості). Згаданий Закон встановлював заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, тоді як заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року з нього на користь ПАТ КБ "Надра" стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 57 748,96 доларів США. Таким чином, за відсутності мораторію на стягнення з боржника грошових коштів головний державний виконавець Центрального ВДВС міста Миколаїв Іскяндарова А. Ф. безпідставно повернула стягувачу виконавчий лист № 489/5747/15-ц за пунктом 9 статті 37 Закону № 1404-VIII. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
У вересні 2022 року ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Миколаєва.
07 жовтня 2022 року справа № 489/5747/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року, яке набрало законної сили 24 листопада 2015 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 08/04/2008/840 К-1058 в розмірі 57 748,96 доларів США, що еквівалентно 1 234 184,79 грн, з яких: 47 604,12 доларів США - тіло кредиту; 4 007,90 доларів США - відсотки; 688,54 доларів США - пеня за прострочення сплати кредиту; 5 448,40 доларів США - штраф за порушення умов договору. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 грн, по 1 827 грн з кожного.
11 березня 2016 року Ленінський районний суд міста Миколаєва видав стягувачу виконавчий лист № 489/5747/15-ц, в якому зазначено строк пред`явлення рішення до виконання до 24 листопада 2016 року, а боржником - ОСОБА_1 . На підставі названого виконавчого документа Центральним ВДВС міста Миколаївбуло відкрито виконавче провадження.
Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС міста Миколаїв Іскяндарової А. Ф. від 24 жовтня 2017 року виконавчий лист № 489/5747/15-ц було повернуто стягувачу ПАТ КБ "Надра" на підставі пункту 9 статті 37 Закону № 1404-VIII, тобто у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Зазначену постанову державного виконавця сторони виконавчого провадження не оскаржували.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2021 року у справі № 489/5747/15-ц замінено стягувача ПАТ КБ "Надра" у виконавчих листах, виданих на підставі вищезгаданого рішення цього суду від 12 листопада 2015 року, на його правонаступника - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп". В задоволенні вимог заяви ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 відмовлено.
17 листопада 2021 року ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" (новий кредитор) звернулося до Приватного виконавця Баришнікова А. Д. із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 489/5747/15-ц щодо боржника ОСОБА_1 .
В цей же день, 17 листопада 2021 року, Приватний виконавець Баришніков А. Д. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 67553599 з примусового виконання виконавчого листа № 489/5747/15-ц, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 08/04/2008/840 К-1058 в розмірі 57 748,96 доларів США, що еквівалентно 1 234 184,79 грн.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, "Ясіун`єне проти Литви" від 06 березня 2003 року, "Руйану проти Румунії" від 17 червня 2003 року, "Півень проти України" від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі "Агрокомплекс проти України" від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент видачі виконавчого листа № 489/5747/15-ц та пред`явлення його до виконання вперше були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.
Згідно з пунктом 5 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тлумачення пункту 5 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.