Постанова
Іменем України
29 листопада 2022 року
місто Київ
справа № 569/18933/19
провадження № 61-4883св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_4 (суддя-доповідач), ОСОБА_5, ОСОБА_6,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2020 року, ухвалене суддею ОСОБА_7, та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Генеральної прокуратури України, правонаступником якої є Офіс Генерального прокурора, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та судове слідство, у розмірі 3 672 240, 00 грн.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 16 квітня 2010 року (з дня, коли стосовно неї було заведено оперативно-розшукову справу працівниками Управління Служби безпеки України в Житомирській області
(далі - УСБУ в Житомирській області)) до 27 червня 2019 року, тобто дня ухвалення постанови Прокуратури Рівненської області про закриття кримінального провадження, вона перебувала під кримінальним переслідуванням. Стосовно неї проводилися негласні слідчі дії, обшуки, застосовувалися привід, запобіжний захід, а згодом тривали численні допити, затяжний розгляд кримінальної справи та ухвалення незаконного вироку. Внаслідок цього життя змінилось, була принижена її ділова репутація, порушені конституційні права на свободу та особисту недоторканність, завдано душевних страждань, що потягло за собою й погіршення стану здоров`я.
З наведених міркувань просила стягнути на свою користь з ДКС України, за рахунок Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 3 672 240, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ДКС України подала відзив на позов, зазначила, що відповідно до поданих матеріалів незаконність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури не доведена.
Генеральна прокуратура України, правонаступником якої є Офіс Генерального прокурора, надала відзив на позовну заяву, зазначила, що ОСОБА_1 розрахувала моральну шкоду у восьмикратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, виходячи з кожного місяця перебування під слідством і судом. Також звернула увагу, що позивач неправильно обчислила строк кримінального переслідування з 16 квітня 2010 року (дати заведення оперативно-розшукової справи) до 27 червня 2019 року (дати закриття кримінального провадження). За твердженнями відповідача, ОСОБА_1 перебувала під слідством чи судом з 17 травня 2010 року (дати порушення кримінальної справи) до 27 червня 2019 року (дати закриття кримінального провадження), тобто 9 років і 1 місяць.
Генеральна прокуратура України вважала, що доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування моральної шкоди у розмірі, що у 8 разів перевищує мінімальний розмір, встановлений законом, позивач не надала, тому він є недоведеним.
Додатково зазначила, що суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури, а тому Генеральна прокуратура України є неналежним відповідачем у справі.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 24 січня 2020 року Рівненський міський суд Рівненської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд стягнув з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму 800 000, 00 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку потрібно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з 17 травня 2010 року до 24 січня 2020 року, адже на час ухвалення судом рішення у цій справі постанови слідчого про накладення арешту від 19 травня 2010 року органами досудового слідства не скасовані та арешт з майна ОСОБА_1 не знятий, тобто права особи на час розгляду справи відновлено неповністю та обмеження законних прав триває. Визначаючи розмір гарантованого мінімуму відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом з перебуванням протягом тривалого часу на підписці про невиїзд, накладення арешту на майно не тільки ОСОБА_1, а й членів її сім`ї, суд зазначив, що мінімальний розмір відшкодування неповністю компенсує завдану позивачу шкоду.
Суд зробив висновок, що порушена проти ОСОБА_1 кримінальна справа мала тяжкі наслідки для неї, оскільки позивачка тривалий час страждала від почуття невизначеності свого майбутнього; каральна сила правоохоронної системи застосовувалася до особи незаконно, тобто без обґрунтованих на це підстав, з порушенням процесуальних норм права, що завжди є наслідком порушення прав та свобод людини та громадянина; є посяганням на її соціальний статус, авторитет, честь і гідність, особисті переконання, що завдало моральної шкоди особі, а тому підлягають повному відновленню та належній сатисфакції.
З урахуванням установлених обставин у справі, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд вважав за доцільне також врахувати ступінь страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, тривалість обмеження її конституційних прав, а тому дійшов висновку, що достатньо підстав для визначення розміру компенсації у сумі 800 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями державних органів (слідства та суду). Саме такий розмір, за висновками суду, відповідає характеру та обсягу страждань позивача, а також засадам виваженості, законності та справедливості.
Постановою від 03 травня 2022 року Рівненський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2020 року - без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора, а рішення суду першої інстанції - без змін, апеляційний суд погодився з тим, що стосовно ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з 18 травня 2010 року, стосовно неї здійснювалися незаконні оперативно-розшукові заходи, на досудовому слідстві мали місце істотні порушення кримінально-процесуального закону, які характеризувалися однобічністю та неповнотою. Це спонукало суд вийти за межі граничного мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного законодавством, і додаткової компенсації з Державного бюджету України грошових коштів на користь позивача. Визначений розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, за висновками суду апеляційної інстанції, відповідає засадам виваженості, законності та справедливості, є достатнім для розумного задоволення завданої потерпілій особі шкоди і не приведе до її збагачення.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Офіс Генерального прокурора 01 червня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить змінити рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року в частині розміру відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди шляхом його зменшення, у іншій частині рішення судів залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження
№ 61-8102св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21), у яких визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Заявник зазначає, що у матеріалах справи немає доказів про заподіяння позивачу моральних страждань у розмірі, більшому ніж встановлений законом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позивач зазначає, що відповідач не навів правових обґрунтувань на зменшення розміру морального відшкодування, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 13 червня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Генеральна прокуратура України 17 травня 2010 року порушила стосовно ОСОБА_1 кримінальну справу № 49-2962 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.
Приводом та підставою для порушення кримінальної справи були заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а також матеріали перевірки УСБУ в Житомирській області.
Матеріалами оперативно-розшукової діяльності, отриманими УСБУ в Житомирській області відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" в процесі документування протиправної діяльності ОСОБА_1, за результатами проведення оперативно-розшукових заходів у оперативно-розшуковій справі № 1060 сформовано обвинувальний висновок, який затверджено 28 вересня 2010 року, і справу направлено до суду для розгляду по суті.
Вироком від 15 квітня 2016 року Погребищенський районний суд Вінницької області визнав ОСОБА_1 винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, та призначив покарання.
Ухвалою від 25 липня 2018 року Апеляційний суд Вінницької області скасував вирок суду першої інстанції, а справу направив прокурору для організації додаткового розслідування.
Генеральна прокуратура України 12 вересня 2018 року внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 42018000000002272 за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.
Постановою від 26 вересня 2018 року заступник Генерального прокурора України доручив здійснення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні слідчому відділу Прокуратури Рівненської області.
За результатами досудового розслідування начальник слідчого відділу Прокуратури Рівненської області 27 червня 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України ухвалив рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, яка була чинною до 04 червня 2014 року.
Постановою від 19 березня 2020 року заступник прокурора Рівненської області скасував постанову начальника слідчого відділу Прокуратури Рівненської області від 27 червня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018000000002272.
Постановою від 20 березня 2020 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Регіональної прокуратури Рівненської області доручив проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 13 вересня 2018 року № 42018000000002272 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України (в редакції від 05 квітня 2001 року), детективам Національного антикорупційного бюро України.
Постановою від 14 січня 2021 року старший детектив Другого відділу детективів першого підрозділу детективів головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України закрив кримінальне провадження від 12 вересня 2018 року № 42018000000002272 на підставі абзацу 14 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного статтею 219 КПК України (18 місяців).
Ухвалою від 23 листопада 2021 року у справі № 991/639/21
(провадження № 1-кс/991/4063/21) Вищий антикорупційний суд скасував постанову старшого детектива Національного антикорупційного бюро України від 14 січня 2021 року, якою кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 закрито за закінченням строків досудового розслідування та жодній особі не було повідомлено про підозру.
Ухвалою від 08 грудня 2021 року у справі № 569/21939/18 Рівненський міський суд Рівненської області скасував постанову заступника прокурора Рівненської області від 19 березня 2020 року про скасування постанови начальника слідчого відділу Прокуратури Рівненської області від 27 червня 2019 року, якою закрито кримінальне провадження від 13 вересня 2018 року № 42018000000002272 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України (в редакції від 05 квітня 2001 року). Ухвала набрала законної сили.