Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 611/791/18
провадження № 61-15055св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Старт",
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старт" на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року в складі судді Андросова О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до СТОВ "Старт" про визнання правочину недійсним.
Позов мотивувала тим, що 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та СТОВ "Старт" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 10,1702 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а позивачка прийняла спадщину після його смерті та набула право власності на орендовану відповідачем земельну ділянку. Вказує, що в пункті 38 договору оренди землі сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи є підставою для зміни або розірвання договору, у зв`язку з чим вона звернулася до відповідача з вимогою розірвати договір оренди землі, однак відповідач повідомив її, що 17 червня 2014 року між СТОВ "Старт" та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір, відповідно до умов якого сторони правочину внесли зміни до пункту 38 договору оренди землі, зазначивши, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання цього договору.
Позивачка зазначила, що будь-яких інших договорів, окрім договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року ОСОБА_2 зі СТОВ "Старт" не укладав, а підпис на додатковому договорі від 17 червня 2014 року йому не належить.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним додатковий договір від 17 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ "Старт", який зареєстровано 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції у Харківській області, до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320483100:01:000:0140, площею 10,1702 га, розташованої на території Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, від 20 червня 2006 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року, позов задоволено та визнано недійсним додатковий договір від 17 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ "Старт", який зареєстровано 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції у Харківській області, до договору оренди земельної ділянки площею 10,1702 га, розташованої на території Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області з кадастровим № 6320483100:01:000:0140, від 20 червня 2006 року.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 не мав волевиявлення на укладення оспорюваного правочину, оскільки підпис від його імені у графі "Орендодавець" виконано іншою особою. Суди також зробили висновок, що позивачка звернулась до суду з цим позовом у межах позовної давності, оскільки прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, а позов у цій справі пред`явлено 14 серпня 2018 року. Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 примірника оспорюваного правочину та, відповідно, доказів обізнаності ОСОБА_1 як спадкоємиці орендодавця та нового власника земельної ділянки про факт порушення її прав до звернення 08 жовтня 2015 року до СТОВ "Старт" з вимогою розірвати договір оренди.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що після укладення оспорюваного додаткового договору орендодавець приймав орендну плату, у зв`язку з чим погодився з умовами додаткового договору, оскільки оспорюваним правочином вносились зміни виключно щодо права нового власника земельної ділянки вимагати розірвання договору оренди землі, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 642 ЦК України про фактичне прийняття орендарем пропозиції укласти додатковий договір внаслідок отримання орендної плати.
Колегія суддів зазначила про власну обізнаність щодо практики суду касаційної інстанції про те, що:
непідписання договору його стороною свідчить про його неукладеність;
правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний судом недійсним;
у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору в мотивувальній частині судового рішення;
пред`явлення позову про визнання такого правочину недійсним або неукладеним не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права.
Разом із тим суд апеляційної інстанції зазначив, що одним із елементів принципу верховенства права є правова визначеність, яка не дотримується в ситуації, коли зміна практики касаційного суду щодо тлумачення ефективного способу захисту права буде застосовуватися судом апеляційної інстанції ретроспективно. Учасники справи за висновком колегії суддів у такому випадку наражаються на невиправдану необхідність повторно звертатися до суду для захисту своїх прав.
Суд апеляційної інстанції врахував, що постановою апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року в справі № 611/195/16-ц за позовом за позовом ОСОБА_1 до СТОВ "Старт" про розірвання договору оренди земельної ділянки саме з тих підстав, що додатковий договір, який є предметом спору у цій справі, не був підписаний орендарем, відмовлено у задоволенні позову, оскільки позовних вимог про визнання додаткового договору (який заперечує право нового власника на розірвання договору оренди землі) недійсним ОСОБА_1 не пред`явила, що відповідало практиці Верховного Суду на той час. Саме відмова в задоволенні вказаного позову з підстав неефективності обраного способу захисту порушеного права змусила позивачку звернутися до суду з позовом про визнання додаткового договору недійсним.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції зробив висновок, що застосування в цій справі правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, та повторна відмова ОСОБА_1 у захисті її порушеного права саме з підстав обрання неефективного способу захисту матиме негативні наслідки для її конвенційного права на доступ до правосуддя.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2020 року СТОВ "Старт" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки в разі непідписання договору його стороною такий договір уважається неукладеним, а тому не може визнаватися недійсним. Посилається на те, що оспорюваним додатковим договором окрім зміни редакції пункту 38 договору оренди землі (наслідки переходу права власності на земельну ділянку) також унесено зміни до пункту 9 договору в частині розміру орендної плати. Вважає, що оскільки орендодавець в 2014 році вже отримав орендну плату в збільшеному розмірі, то він прийняв умови додаткового договору, оспорення якого позивачкою суперечить попередній поведінці ОСОБА_2 . Відповідач також зазначає, що суди безпідставно не застосували наслідки пропуску позовної давності.
У січні 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд застосував принцип "stare decisis" (повага до прецеденту, створеного попереднім судовим рішенням), пославшись на те, що відмова в задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договору оренди з підстав неоспорення нею додаткового договору до договору оренди, спонукала позивачку до звернення до суду з цим позовом. При цьому зміна судової практики щодо визначення ефективного способу захисту не сприяє захисту порушених прав позивачки, яка понад 4 роки в судовому порядку намагається довести своє право на мирне володіння майном, та порушує принцип пропорційності. Вказує, що в справі, яка переглядається, відсутня ознака невідповідності поведінки ОСОБА_2 його попереднім заявам, оскільки суди встановили факт непідписання орендодавцем додаткового договору до договору оренди землі, а відповідність підпису на відомостях з отримання орендної плати в збільшеному розмірі підпису ОСОБА_2 судові експерти встановити не змогли. Вважає, що обставина отримання чи неотримання орендодавцем орендної плати не має правового значення в контексті предмета спору. Не погоджується також з доводами відповідача про пропуск позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року касаційну скаргу СТОВ "Старт" залишено без руху; надано для усунення недоліків касаційної скарги строк до 30 листопада 2020 року, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
09 грудня 2020 року здійснено повторний автоматизований розподіл цивільної справи та передано її судді-доповідачеві Антоненко Н. О.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У січні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року провадження в справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року провадження в справі поновлено та призначено її до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 грудня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 та постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року в справі № 699/848/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами