Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 716/831/19
провадження № 61-1195св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Буковина",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Буковина" на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Буковина" (далі - ТОВ "Мрія Фармінг Буковина") про визнання договору оренди землі недійсним, посилаючись на те, що 02 січня 2009 року між нею (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма імені Суворова" (далі - ТОВ "Агрофірма ім. Суворова") (орендарем), правонаступником якого є ТОВ "Мрія Фармінг Буковина", було укладено договір оренди землі, за умовами якого вона передала ТОВ "Агрофірма ім. Суворова" в оренду земельну ділянку площею 2,05 га, кадастровий номер 7321589500:01:002:0092, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, строком на 7 років. 25 серпня 2016 року вона направила орендарю повідомлення про закінчення строку дії зазначеного договору, однак орендар продовжує користуватися її земельною ділянкою. 20 серпня 2018 року на зборах землевласників вона дізналася про існування договору оренди її земельної ділянки, укладеного 05 вересня 2015 року між нею та ТОВ "Агрофірма ім. Суворова". Її підпис в цьому договорі є очевидно підробленим, так як вона його не підписувала. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений 05 вересня 2015 року між нею та ТОВ "Агрофірма ім. Суворова".
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Стрільця Я. С. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц зазначено, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в позові слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів, є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога не пред`являлася, у позові належить відмовити. Разом з цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. При зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі від 05 вересня 2015 року, посилаючись на те, що вона не підписувала цей договір та не погоджувала його умови. З метою встановлення приналежності підпису, який міститься у згаданому договорі, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 звернулися до суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, однак ухвалою суду від 22 січня 2020 року в задоволенні цього клопотання відмовлено. Інших належних та допустимих доказів, які підтверджували б посилання сторони позивача на той факт, що орендодавець не підписував оспорюваний договір, суду не надано. Відсутність волевиявлення позивача на укладення договору оренди не є підставою для визнання такого договору недійсним, а може бути підставою для висновку щодо відсутності факту укладання договору, що випливає із змісту статей 638, 639 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника його права володіння ділянкою. В такому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Вказаний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97). Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди в мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 358/815/17. Тому позивач обрала неправильний спосіб захисту порушеного права. За умови доведення відсутності факту укладання спірного договору оренди землі позивач не позбавлена права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні належним їй майном та скасування державної реєстрації.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписувала та не погоджувала істотних умов цього договору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
23 січня 2021 року ТОВ "Мрія Фармінг Буковина" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення в частині встановлення судом факту про те, що спірний договір оренди землі ОСОБА_1 не підписувала та не погоджувала істотних умов цього договору, і ухвалити в цій частині нове рішення.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ТОВ "Мрія Фармінг Буковина" зазначило, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі № 403/563/16-ц, про те, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 485/111/17, про те, що установивши, що оспорюваний договір укладено від імені позивача, однак підписаний не нею, а іншою особою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, оскільки встановлені під час розгляду обставини свідчать, що волевиявлення позивача на вчинення цього правочину було відсутнє. При цьому в мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписувала та не погоджувала істотних умов цього договору. Однак наведене не відповідає дійсності, так як суд першої інстанції таких обставин не встановлював, а виходив з того, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували посилання сторони позивача на той факт, що орендодавець не підписувала оспорюваний договір, суду не надано.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Заставнівського районного суду Чернівецької області.
16 лютого 2021 року справа № 716/831/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6, про визнання договору оренди недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 10 листопада 2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_7, який є правонаступником ОСОБА_4, залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року - без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року поновлено провадження в цій справі.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 2,05 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7321589500:01:002:0092, розташованої на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, що підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 174753 від 04 червня 2007 року.
02 січня 2009 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ТОВ "Агрофірма ім. Суворова" (орендарем) було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 7 років, починаючи з моменту його державної реєстрації. 09 вересня 2009 року цей договір зареєстрований в Центрі Державного земельного кадастру в Чернівецькій області за № 040981300059.
Не бажаючи продовжувати строк дії вищевказаного договору оренди земельної ділянки, 25 серпня 2016 року ОСОБА_1 направила засобами поштового зв`язку орендарю лист-повідомлення про припинення дії договору у зв`язку із закінченням строку оренди та про необхідність після завершення дії договору повернути їй за актом приймання-передачі земельну ділянку у стані, придатному для її подальшого використання. 30 серпня 2016 року ТОВ "Агрофірма ім. Суворова" отримало цей лист-повідомлення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак продовжує використовувати спірну земельну ділянку.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що 20 серпня 2018 року на зборах землевласників вона дізналася про існування договору оренди її земельної ділянки, укладеного 05 вересня 2015 року між нею та ТОВ "Агрофірма ім. Суворова".
Згідно з договором оренди землі від 05 вересня 2015 року належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 2,05 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7321589500:01:002:0092, яка знаходиться на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, передана в оренду ТОВ "Агрофірма ім. Суворова" строком на 7 років. Договір завірений підписами, які містяться під зазначеними в договорі реквізитами сторін.
Право оренди вищевказаної земельної ділянки було зареєстроване за ТОВ "Агрофірма ім. Суворова" державним реєстратором Комунального підприємства "Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації" 12 серпня 2016 року, номер запису 30915402.
За витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24 січня 2019 року № 1004907283 ТОВ "Мрія Фармінг Буковина" є правонаступником ТОВ "Агрофірма ім. Суворова".
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".
Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.