Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 202/4883/22
провадження № 61-9496св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Донецька обласна державна адміністрація, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Донецької обласної державної адміністрації, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю органів державної судової влади, посилаючись на те, що він разом із своєю сім`єю проживає в місті Мирнограді Донецької області, яке після нападу 24 лютого 2022 року Російської Федерації на Україну знаходиться на відстані 40 км від зони бойових дій. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 березня 2022 року № 175 було затверджено Порядок видачі вогнепальної зброї і боєприпасів до неї цивільним особам, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, згідно з пунктами 2, 3 якого вогнепальна зброя і боєприпаси до неї можуть бути за наявності видані цивільним особам, які бажають брати участь у відсічі збройної агресії, відповідають вимогам, визначеним цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами, та за своїми діловими якостями і наявним досвідом можуть застосовувати вогнепальну зброю; рішення про видачу зброї і боєприпасів до неї приймаються керівниками уповноважених органів в адміністративно-територіальних одиницях територій, на яких оголошено воєнний стан, або особами, уповноваженими такими керівниками органів. Задля забезпечення захисту своєї сім`ї від агресора він неодноразово звертався до Донецької обласної державної адміністрації із заявами про видачу зброї, у прийнятті яких йому було відмовлено, а лише надано дозвіл на придбання зброї. Однак він не може скористатися цим дозволом, оскільки в радіусі 200 км від місця його проживання зброя не продається. Вважає, що така політика відповідача порушує його право на самозахист та фактично веде до безглуздих жертв цивільного населення. Протиправною бездіяльністю адміністрації йому завдано моральної шкоди, оскільки протягом тривалого часу він перебуває у напруженні та не знає, як чинити опір озброєним окупантам у разі виникнення загрози життю. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України на свою користь 1 000 000 грн на відшкодування шкоди.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і надано йому десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 пред`явив позов до двох відповідачів, однак заявив вимогу лише до Державної казначейської служби України, з якої просив стягнути кошти на відшкодування шкоди, без викладення обставин, якими він обґрунтовує свою вимогу до названого відповідача. Таким чином, ОСОБА_1 необхідно зазначити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів з викладенням обставин, якими обґрунтовуються ці вимоги, шляхом направлення до суду позовної заяви в новій редакції.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною і повернуто позивачу. При цьому позивачу було роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що 19 серпня 2022 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, однак з її змісту не вбачається, що він виконав вимоги ухвали про залишення заяви без руху.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 27 серпня 2022 року подав до апеляційного суду через підсистему "Електронний суд" апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 496,20 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки предметом апеляційного оскарження є саме ухвала суду першої інстанції і заявник не належить до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору або стосовно яких законодавцем прямо встановлені пільги щодо такої сплати, то подана ним апеляційна скарга підлягає оплаті судовим збором.
На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 подав до апеляційного суду через підсистему "Електронний суд" заяву про усунення недоліків, мотивовану тим, що він звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадових осіб державних органів влади, а тому на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 465/6874/17 (провадження № 61-23052св18). Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що висновки щодо застосування норм права, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18) та в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 753/14739/17-ц (провадження № 61-11834св18), стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в цій справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 серпня 2022 року визнано неподаною і повернуто заявнику.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконав вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, не сплатив судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі. Посилання заявника на те, що на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" він звільнений від сплати судового збору, є неспроможним, оскільки предметом апеляційного оскарження є саме ухвала суду першої інстанції, а згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18), судовий збір справляється за подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України "Про судовий збір" справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 753/14739/17-ц та від 24 липня 2020 року у справі № 911/4241/15.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18), є некоректним, оскільки цей висновок стосується питання справляння судового збору за подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали саме господарського суду, а не суду будь-якої юрисдикції. В постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 753/14739/17-ц, на яку також послався апеляційний суд, Верховним Судом вирішувалося питання щодо сплати судового збору в разі подання апеляційної або касаційної скарги на судові рішення, прийняті за наслідками розгляду скарги на дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, за подання яких Законом України "Про судовий збір" окремо не було встановлено ставки судового збору. Разом з тим він звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадових осіб державних органів влади, а тому на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 465/6874/17 (провадження № 61-23052св18). Таким чином, апеляційний суд безпідставно поклав на нього обов`язок зі сплати судового збору.
У жовтні 2022 року Донецька обласна державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.
21 жовтня 2022 року справа № 202/4883/22 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України, відповідно до пункту 3 частини четвертої якої до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.