Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 754/4636/17
провадження № 61-9788св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бакай Анна Іванівна,
за позовом третьої особи:
позивач - ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бакай Анна Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року в складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. та касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 100 226, 53 доларів США, що згідно з курсом НБУ на 28 березня 2017 року становить 2 721 150, 53 грн; у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної власності у рівних частинах; визначити порядок та спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_2 .
На обґрунтування вимог зазначав про те, що 17 травня 2013 року уклав з ОСОБА_4 договір позики, за умовами якого надав останній в борг грошові кошти у розмірі 40 000 доларів США, що на момент укладання договору за курсом НБУ становило 319 720 грн, на строк до 18 травня 2015 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 17 травня 2013 року він уклав з ОСОБА_2, ОСОБА_3 іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бакай А. І., за умовами якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної власності у рівних частинах. Пунктом 6.1 іпотечного договору визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання ОСОБА_4 основного зобов`язання за договором позики в цілому чи в його частині, він як іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог та відшкодування витрат. Відповідно до пункту 6.4.1 іпотечного договору у разі набуття іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодавці цим договором підтверджують свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов`язань з повернення грошових коштів станом на 28 березня 2017 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 2 721 150, 53 грн.
Він неодноразово звертався до ОСОБА_4 з вимогою щодо виконання договірних зобов`язань та до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з вимогами щодо забезпечення ними, як іпотекодавцями, виконання ОСОБА_4 основного зобов`язання за договором позики.
З огляду на те, що зобов`язання за договором позики не виконані, борг не сплачено, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просила визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 17 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бакай А. І., зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом 17 травня 2013 року, та скасувати (виключити) з Державного реєстру іпотек запис про її обтяження, стягнути з відповідачів судові витрати.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що 17 травня 2013 року вона, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, співвласником якої вона є.
Іпотечний договір нею було укладено під впливом обману через тяжкі обставини в її житті. До укладення договору вона не була знайома з ОСОБА_1 . З ОСОБА_4 вона познайомилась приблизно у 2011 році. В той час у неї були тяжкі обставини в житті, у неї виявили ряд важких захворювань, що потребувало довготривалого та дороговартісного лікування. З 2012 року по 2013 рік вона неодноразово зустрічалась з ОСОБА_4, яка вмовляла виступити її поручителем при отриманні грошової позики, за що вона б отримала 5 000 доларів США на лікування. При підписанні іпотечного договору ОСОБА_4 запевнила її, що поверне позику вчасно, про що написала розписку. Після укладання іпотечного договору ОСОБА_4 з обіцяних 5 000 доларів США передала їй лише 2 000 доларів США.
З огляду на наведене, ОСОБА_2 просила її зустрічний позов задовольнити.
У листопаді 2017 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 від 17 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бакай А. І., зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бакай А. І. 17 травня 2013 року, та скасувати (виключити) з Державного реєстру іпотек запис про її обтяження.
Позов ОСОБА_5 мотивований тим, що з 04 вересня 1982 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 08 липня 2005 року спірна квартира згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" була приватизована їх сім`єю, про що отримано відповідне свідоцтво про право власності на житло. При приватизації квартири загальною площею 55,46 кв. м безоплатній передачі підлягало лише 31,78 кв. м, за решту площі було здійснено доплату спільними коштами подружжя. Таким чином, вказана квартира є спільним сумісним майном подружжя.
У листопаді 2017 року йому стало відомо, що їх квартира була передана в іпотеку 17 травня 2013 року. При цьому згоди на укладення вказаного договору як співвласник квартири він не надавав. З урахуванням наведеного, ОСОБА_5 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_5 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17 травня 2013 року у розмірі: основна сума боргу - 40 000, 00 доларів США, що еквівалентно 1 086 000, 00 грн, відсотки за користування грошовими коштами протягом терміну дії договору у розмірі 10 548, 38 доларів США, що еквівалентно 283 945, 02 грн, відсотки за користування грошовими коштами у період з 19 травня 2015 року по 28 березня 2017 року включно у розмір 13 033, 41 доларів США, що еквівалентно 353 857, 08 грн, пеня у розмірі 34 211, 88 доларів США, що еквівалентно 928 852, 54 грн, а також судові витрати у розмірі 8 000, 00 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Визнанонедійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 17 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бакай А. І., зареєстрований у реєстрі за № 346.
Знятозаборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бакай А. І., та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження.
Вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з ОСОБА_4 боргу за договором позики з урахуванням того, що вона належним чином не виконувала його умови та в обумовлений в договорі строк не повернула заборгованість. ОСОБА_4 не надала належні та допустимі докази на підтвердження часткового виконання зобовʼязань за договором позики.
Дослідженими у справі доказами встановлено наявність у ОСОБА_3 тяжких обставин станом на момент укладення оспорюваного договору. Наявність онкологічного захворювання, проходження лікування, проведення операції спонукали ОСОБА_3 укласти іпотечний договір на вкрай невигідних для себе умовах, тому договір іпотеки підлягає визнанню недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
Встановлено, що при проведенні приватизації квартири АДРЕСА_3 частин квартири, за які було сплачено спільні грошові кошти подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як за надлишкову площу, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки приватизація здійснювалась під час перебування сторін у шлюбі.
Враховуючи вимоги статті 65 СК України та частини другої статті 6 Закону України "Про іпотеку" для укладення іпотечного договору ОСОБА_3 необхідно було отримати нотаріально посвідчену згоду співвласника ОСОБА_5 .
У зв`язку з відсутністю такої згоди оспорюваний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, тому відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року в частині задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_5 залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір іпотеки не передбачав отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 будь-якої грошової винагороди та був укладений лише з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики від 17 травня 2013 року. Усні домовленості, які існували між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо передачі останній грошових коштів у розмірі 5 000 доларів США, не можуть тягнути за собою недійсність договору іпотеки, стороною якого ОСОБА_4 не була. З огляду на наведене, оспорюваний договір іпотеки не підлягає визнанню недійсним з підстав, заявлених ОСОБА_3 .
Разом з тим, правильними є висновки суду першої інстанції про визнання недійсним іпотечного договору у звʼязку з ненаданням ОСОБА_5 нотаріально посвідченої згоди на укладення ОСОБА_3 цього правочину. 43/100 спірної квартири було приватизовано шляхом викупу подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у держави, внаслідок чого вони набули право спільної сумісної власності на вказану частку квартири.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У липні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в частині відмови в задоволенні його вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та визначити порядок і спосіб реалізації предмета іпотеки. Також просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-79цс13, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6- 2469цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12, від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя лише в період з 08 лютого 2011 року по 12 червня 2012 року включно. В інші періоди дії Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.
Разом з тим, на сьогодні відсутні висновки щодо застосування статей 1-3, 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статей 57, 60, 61, 65 СК України в аналогічних спірних правовідносинах.
Той з подружжя, хто не брав участь у приватизації, не наділений правом викупу надлишкової площі квартири в порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", тому не може набути право власності на квартиру в такий спосіб.
Доплата за надлишкову площу під час проведення приватизації може бути здійснена як цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі (житловими чеками), так і грошима. В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що доплата за 43/100 частини квартири, як за надлишкову площу, було здійснено ОСОБА_3 саме грошовими коштами, які належать подружжю.
Суди безпідставно відмовити у застосуванні позовної давності до вимог ОСОБА_5 .
У серпні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції в силі, а також скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 757/4040/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 755/22171/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 760/7723/16-ц, від 29 березня 2021 року в справі № 369/13272/18-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 380/1066/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 759/9962/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 2041/9549/18(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також вказувала на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Факт існування у ОСОБА_3 на момент укладення іпотечного договору тяжких обставин у вигляді онкологічної хвороби підтверджений належними доказами та не оспорюється ніким з учасників справи. Єдиною причиною, по якій ОСОБА_3 була змушена укласти оспорюваний договір, є відсутність власних коштів на дороговартісне лікування та обіцянка ОСОБА_4 надати їй 5 000 доларів США на лікування після укладення договору іпотеки.
Про те, що оспорюваний договір був укладений ОСОБА_3 під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах свідчать наступні обставини: вона не є позичальником-вигодонабувачем за договором, ОСОБА_4 не була близькою для неї людиною; вартість квартири на моменту укладення спірного договору перевищувала суму позики, відтак в іпотеку було передане єдине житло вартістю 58 488 доларів США взамін на усну обіцянку отримати 5 000 доларів США на лікування.
Суди безпідставно не застосували позовну давність до вимог ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3
31 серпня 2021 року матеріали справи № 754/4636/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_5 та ОСОБА_2 направили відзиви на касаційні скарги, в яких просив касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 направив відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив залишити його без задоволення.
Судові рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_4 боргу за договором позики в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.