Постанова
Іменем України
14 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 754/432/20
провадження № 61-11787св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1,,відповідач - державне підприємство "Інформаційні судові системи", розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року в складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Кулікової С. В., Мараєвої Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Інформаційні судові системи" (далі - ДП "Інформаційні судові системи") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної допомоги на оздоровлення та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем. 04 вересня 2019 року його було ознайомлено із попередженням про наступне вивільнення та скорочення його посади. Одночасно позивачу була запропонована посада фахівця з питань мобілізаційної роботи відділу кадрів та соціальних питань, від якої він відмовився. 12 вересня 2019 року позивача було ознайомлено із повідомленням про запропоновану роботу на посаді інженера регіональної служби підтримки в м. Києві управління координації регіональних підрозділів департаменту координації регіональних підрозділів та підтримки робочих місць, від якої він відмовився. За період з 29 серпня 2019 року до 13 грудня 2019 року перелік всіх наявних вакантних посад у відповідача для ознайомлення позивачу не надавався, всі наявні інші вакантні посади у ДП "Інформаційні судові системи" позивачу не були запропоновані. Водночас, департамент захисту інформації реорганізовано у відділ захисту інформації, на який покладено виконання аналогічних функцій та завдань. Враховуючи те, що ОСОБА_1 перебував на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації, йому не запропоновано відповідну посаду у новоствореному структурному підрозділі відповідача. Позивач мав статус учасника бойових дій, тому мав переважне право на залишення на роботі, що ДП "Інформаційні судові системи" не враховано. ОСОБА_1 вважає, що ДП "Інформаційні судові системи" звільнило його з порушенням встановленого законодавством порядку.
Позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд: визнати незаконним наказ № 361-К від 13 грудня 2019 року ДП "Інформаційні судові системи" про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв`язку із скороченням посади) (далі - КЗпП України); поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту начальника відділу технічного захисту інформації ДП "Інформаційні судові системи" з 13 грудня 2019 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 71 213,34 грн; грошове відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу, а також судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року - без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено позовні вимоги та вважав їх необґрунтованими. Суди дійшли висновків, що звільнення позивача відбулося без порушення трудового законодавства України. Скорочення посади позивача відбулося у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці. Позивач був завчасно повідомлений про скорочення його посади, він відмовився від запропонованих відповідачем вільних посад, які б відповідали його освіті та кваліфікації.
Отже, звільнення позивача здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання незаконним наказу про його звільнення, поновлення на роботі та відповідно задоволення похідних від цієї вимог - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, матеріальної допомоги на оздоровлення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року і витребував справу з суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року позивач вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 26 травня 2016 року в справі № 6-3048цс15 та від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15; у постановах Верховного Суду: від 22 вересня 2020 року в справі № 161/7196/19, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 07 серпня 2019 року в справі № 442/61/16-ц, від 06 травня 2020 року в справі № 487/2191/17-ц, від 25 липня 2018 року в справі № 382/1039/16-ц. Крім того, суди порушили норми процесуального права, а саме, не надали належної оцінки всім доказам у справі та встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У жовтні 2021 року ДП "Інформаційні судові системи" надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало на безпідставність доводів касаційної скарги та законність оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Наказом № 162-К від 16 липня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ДП "Інформаційні судові системи" у відділ технічного захисту інформації Департамента захисту інформації на посаду провідного інженера.
Наказом № 247-К від 26 вересня 2018 року переведено ОСОБА_1, провідного інженера відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації з 01 жовтня 2018 року на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації в ДП "Інформаційні судові системи".
Наказом ДП "Інформаційні судові системи" від 29 серпня 2019 року № 134-ОД "Про зміни в організації виробництва і праці державного підприємства "Інформаційні судові системи" здійснена реорганізація структурних підрозділів підприємства зі скороченням чисельності та штату працівників. Зокрема, відповідно до цього наказу здійснено реорганізацію структурних підрозділів підприємства зі скороченням чисельності та штату працівників, а саме: шляхом створення відділу захисту інформації з чисельністю 4 штатні одиниці, шляхом ліквідації, зі скороченням повної штатної чисельності працівників з 18 листопада 2019 року: відділу департаменту захисту інформації з чисельністю 18 штатних одиниць у складі: відділу технічного захисту інформації, відділу криптографічного захисту інформації, відділу забезпечення та контролю захисту інформації в ІТС. З 18 листопада 2019 року скорочено у тому числі посаду, яку займав позивач: заступник директора департаменту - начальник відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації (1 штатна одиниця).
Відповідно до структури ДП "Інформаційні судові системи" з 01 квітня 2019 року департамент захисту інформації налічував 18 посад. Згідно штатного розпису ДП "Інформаційні судові системи", який вводився в дію з 01 квітня 2019 року в штаті підприємства налічувалося 492 штатні одиниці. У відділі технічного захисту інформації - 4 посади, у тому числі, заступник директора департаменту - начальник відділу, у відділі криптографічного захисту інформації - 3 посади, у відділі забезпечення та контролю захисту інформації в ІТС - 10 посад, у департаменті захисту інформації 1 посада, всього по департаменту - 18 посад.
з 02 вересня 2019 року у ДП "Інформаційні судові системи" відділ захисту інформації налічував 4 посади. Відповідно до штатного розпису ДП "Інформаційні судові системи", який вводився в дію з 02 вересня 2019 року в штаті підприємства налічувалося 300 штатних одиниць. У відділі захисту інформації 4 посади, зокрема: начальник відділу - 1 посада, провідний інженер - 2 посади, інженер - 1 посада.
З копії витягу з наказу відповідача № 229-К від 02 вересня 2019 року видно, що позивача під особистий підпис попередженого про заплановане звільнення з 18 листопада 2019 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством; підстава: наказ від 29 серпня 2019 року № 134-ОД "Про зміни в організації виробництва і праці державного підприємства "Інформаційні судові системи".
Позивач з наказом від 29 серпня 2019 року № 134-ОД "Про зміни в організації виробництва і праці державного підприємства "Інформаційні судові системи" був ознайомлений 13 вересня 2019 року.
Відповідно до попередження від 04 вересня 2019 року про наступне вивільнення позивача, останнього особисто попереджено про майбутнє звільнення у зв`язку із скороченням його посади з 18 листопада 2019 року та запропоновано ОСОБА_1 роботу на посаді фахівця з питань мобілізаційної роботи відділу кадрів та соціальних питань. Позивач на вказаному попереджені зазначив, про те, що згоду на зайняття цієї посади не дає.
Крім цього, згідно попередження про запропоновану роботу від 12 вересня 2019 року відповідачем позивачу було запропоновано працевлаштування на посаді інженера регіональної служби підтримки у м. Києві управління координації регіональних підрозділів департаменту координації регіональних підрозділів та підтримки робочих місць, за місцезнаходженням Державної судової адміністрації України (м. Київ, вул. Липська 18/5); про згоду чи незгоду працювати на запропонованій посаді запропоновано повідомити відділ кадрів ДП "Інформаційні судові системи" письмово не пізніше 13 вересня 2019 року. Позивач на вказаному попереджені 13 вересня 2019 року зазначив про незгоду зайняти цю посаду.
Наказом відповідача від 13 грудня 2019 року № 361-К ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
ОСОБА_1 не є членом профспілкової організації.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням відповідних норм трудового законодавства і протилежного позивачем не доведено. Разом із цим, оскільки звільнення позивача є законним, то відповідно відсутні підстави для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної допомоги та моральної шкоди.
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленими судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до наказу від 29 серпня 2019 року № 134-ОД "Про зміни в організації виробництва і праці державного підприємства "Інформаційні судові системи" здійснено реорганізацію структурних підрозділів відповідача зі скороченням чисельності та штату працівників, зокрема: шляхом створення відділу захисту інформації з чисельністю 4 штатні одиниці, шляхом ліквідації, зі скороченням повної штатної чисельності працівників з 18 листопада 2019 року: відділу департаменту захисту інформації з чисельністю 18 штатних одиниць у складі: відділу технічного захисту інформації, відділу криптографічного захисту інформації, відділу забезпечення та контролю захисту інформації в ІТС. З 18 листопада 2019 року скорочено у тому числі посаду, яку обіймав позивач - заступник директора департаменту - начальник відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації - 1 штатна одиниця.
Пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізаціях, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 не був членом профспілкової організації і докази протилежного у справі відсутні.
Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Суди встановили, що від моменту попередження позивача про наступне вивільнення 04 вересня 2019 року щодо звільнення з 18 листопада 2019 року у зв`язку із скороченням посади, та до моменту його фактичного звільнення - 13 грудня 2019 року минуло понад 2 місяці, що свідчить про дотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України при звільнені позивача з посади у зв`язку із скороченням посади.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 викладено правові висновки, що "При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота".
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.