ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 910/4404/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер"
на ухвалу господарського суду міста Києва від 31.01.2022 (головуючий суддя Мудрий С.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 (головуючий Алданова С.О., судді: Зубець Л.П. і Демидова А.М.), прийняті за наслідками розгляду скарги науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" на бездіяльність Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
у справі № 910/4404/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський науковий інститут селекцій (ВНІС)" (далі - Інститут)
до науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" (далі - Товариство)
про стягнення 112 852,05 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Інститут звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 112 852,05 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2017 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Інституту основний борг у розмірі 40 000, 00 грн, індекс інфляції у розмірі 28 347,94 грн, 3% річних у розмірі 2 755,07 грн та судовий збір у розмірі 1 066, 45 грн. В іншій частині позову відмовлено.
На виконання рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/4404/17, яке набрало законної сили 04.07.2017, 26.07.2017 був виданий наказ про примусове виконання рішення.
До господарського суду міста Києва від Товариства надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ДВС).
Скарга обґрунтована тим, що, оскільки ДВС 04.07.2019 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, то відомості про нього як боржника мають бути виключені з Єдиного реєстру боржників.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2022, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022, відмовлено у задоволенні скарги Товариства на бездіяльність ДВС у рамках виконавчого провадження № 55345519.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що постановою ДВС від 04.07.2019 наказ господарського суду міста Києва від 26.07.2017 № 910/4404/17 повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України ?Про виконавче провадження?, а стаття 9 вказаного закону не передбачає виключення скаржника з Єдиного реєстру боржників на цій підставі, тому скарга Товариства на бездіяльність ДВС у рамках виконавчого провадження № 55345519 задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а також на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 37 Закону України ?Про виконавче провадження? у подібних правовідносинах та на те, що судами не враховано практику апеляційного суду між тими ж сторонами у дуже близьких за змістом правовідносинах (справи № 640/13487/20 та № 640/33886/21), просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким скаргу Товариства на бездіяльність ДВС задовольнити.
Від учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.12.2017 ДВС винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № 55345519, про накладення арешту на кошти боржника та про приєднання даного виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження № 54840576.
У рамках виконавчого провадження № 55345519 ДВС 04.07.2019 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України ?Про виконавче провадження?.
Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України ?Про виконавче провадження?.
Згідно із статтею 1 Закону України ?Про виконавче провадження? виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України ?Про виконавче провадження? передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України ?Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів?.
Відповідно до статті 3 Закону України ?Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів? завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Таким чином, під час розгляду скарг на дії/бездіяльність державного виконавця, судам необхідно, серед іншого, перевіряти законність вчинення/невчинення останнім відповідних дій, тобто досліджувати діяльність державного виконавця на предмет її відповідності положенням законодавства.
Частинами першою, другою, сьомою статті 9 Закону України ?Про виконавче провадження? (тут і надалі у редакції, чинній на дату прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу) передбачено, що Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення.
Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або повернення виконавчого документа до суду на підставі статті 38 цього Закону чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до статті 13 Закону України ?Про виконавче провадження? під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України ?Про виконавче провадження? виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлений вичерпний перелік підстав, за якими відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників.
Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України ?Про виконавче провадження? повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.