ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2022 року
м. Київ
справа №380/693/20
адміністративне провадження № К/9901/25332/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу №380/693/20
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, ухвалене у складі: головуючого судді Качур Р.П., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, ухвалену у складі: головуючого судді Іщук Л.П., суддів Обрізка І.М., Онишкевича Т.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Львівського прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідач) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення 01 серпня 2017 року компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 -2017 роки загальним терміном 42 дня;
- стягнути із відповідача на його користь компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2015 -2017 роки загальним терміном 42 календарні дні у сумі 17522,4 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 -2017 роки із розрахунку 410,36 грн в день з 02 серпня 2017 року до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
2. Позов обґрунтований тим, що станом на момент звільнення відповідач не виплатив позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 у період з 2015 по 2017 роки проходив військову службу у Львівському прикордонному загоні та має статус учасника бойових дій.
4. Наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (І категорії) від 06 липня 2017 року №338-ОС "По особовому складу" з позивачем припинено (розірвано) контракт та звільнено його з військової служби за пунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону.
5. Наказом начальника 7 прикордонного Карпатського загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 01 серпня 2017 року №180-ос "По особовому складу" позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
6. У день звільнення відповідач не виплатив позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні соціальної відпустки, передбаченої Законами України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону щодо нездійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 на день звільнення 01 серпня 2017 року компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2015-2017 роки загальною тривалістю 42 дні;
- стягнуто з Львівського прикордонного загону на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2015-2017 роки загальною тривалістю 42 календарні дні у сумі 17522,4 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки із розрахунку 410,36 грн в день з 02 серпня 2017 року до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
8. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, зазначили, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
9. Установивши, що зазначену компенсацію позивачеві в день звільнення сплачено не було, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо її стягнення та зазначили про наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтями 116-117 Кодексу законів про працю України, та стягнення середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10. 05 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівського прикордонного загону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року.
11. Як на підставу для касаційного оскарження скаржник посилається на застосування судами попередніх інстанцій статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
12. За доводами скаржника, у вказаних судових рішеннях Верховний Суд виклав правову позицію, відповідно до якої умовою виплати компенсації, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, є: 1) нарахування сум, належних працівникові при звільненні; 2) незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення спору, який вирішився на користь працівника. При цьому незгода з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду відразу після виплати цих сум або принаймні у достатньо стислі строки.
13. Скаржник доводить, що в спірних правовідносинах при звільненні та розрахунку з позивачем між ними не виникло спору щодо нарахованих (виплачених) сум, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України.
14. З урахуванням викладеного скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
15. Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи у вказаній частині, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.
16. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
17. Ухвалою Суду від 15 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
Джерела права й акти їхнього застосування
18. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі - КЗпП України) При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
19. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
20. Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
21. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
22. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.