ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 501/2272/20
провадження № 51-1206 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
прокурора ОСОБА_6,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 січня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202016000000077, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 22 червня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000,00 грн (п`ятдесят одну тисячу гривень).
Вирішено питання процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та в ході судового розгляду його дії було перекваліфіковано на ч. 2 ст. 309 КК України.
Так, згідно з вироком суду, ОСОБА_1, у невстановлений час умисно, незаконно, без мети збуту придбав у невстановленої особи порошкоподібні речовини та, розуміючи, що вказані речовини є особливо небезпечною психотропною речовиною - РVР та психотропною речовиною - амфетаміном, зберігав їх за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 .
01 квітня 2020 року, в період з 13.38 по 14.06 год, під час проведення санкціонованого обшуку за вказаною адресою, у ОСОБА_1 було виявлено та вилучено 30 згортків жовтого кольору з порошкоподібною речовиною блакитного кольору; 28 полімерних пакетиків "zір-lоск" з порошкоподібною речовиною білого кольору; кошти в сумі 600,00 грн (2 купюри, номіналом 50,00 грн, три купюри номіналом 100 грн, одна купюра номіналом 200 грн), які знаходились в коробках зі згортками порошкоподібної речовини; електронні ваги.
Виявлені та вилучені у ОСОБА_1 речовини містили психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, загальний кількісний вміст амфетаміну становив 6,450 г, та особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - РVР, загальний кількісний вміст РVР становив 11,48 г, що згідно з наказом № 188 від 01 серпня 2000 року "Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу", становить великий розмір.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що судом неправильно застосовано кримінальний закон при перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 307 на ч. 2 ст. 309 КК України та вважає, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не перевірив та не спростував належним чином доводів апеляційної скарги прокурора про те, що наявними в справі доказами доведено мету збуту при зберіганні психотропних речовин. Твердження суду про те, що розмір психотропних речовин, їх пакування, без наявності інших об`єктивних доказів збуту цих речовин не може свідчити про наявність у винної особи умислу на їх збут, вважає хибним та таким, що суперечить роз`ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26 квітня 2002 року та правозастосовній практиці Верховного Суду.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_7, посилаючись на законність та обґрунтованість, на її думку, оскаржуваного судового рішення, просила касаційну скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення.
Прокурор, який брав участь в суді касаційної інстанції, підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, яке повинно відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.