Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
місто Київ
справа № 522/11959/19
провадження № 61-2993св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у складі колегії суддів:Князюка О. В., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Глазов Олексій Олегович, на постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у складі колегії суддів:Князюка О. В., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, у якому просив:
- стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України втрачений унаслідок незаконних дій органів досудового слідства та суду заробіток та інші доходи в розмірі 377 369,00 грн та судові витрати в розмірі 13 250,00 грн;
- стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду 5 000 000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 19 вересня 2015 року старшим слідчим військової прокуратури Південного регіону України Фуштеєм І. М. за дорученням заступника військового прокурора Південного регіону України Нетужийлова Є. В. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015160690000049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
24 вересня 2015 року співробітниками поліції - УПЗСЕ ГУМВС України в Одеській області та слідчим військової прокуратури Південного регіону України його затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (отримання неправомірної вигоди).
Після затримання він був доставлений до Ізолятора тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому перебував до 29 вересня 2015 року.
25 вересня 2015 року о 00:19 год. йому вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 жовтня 2015 року, задоволено клопотання слідчого, обрано йому запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 1 000 428,00 грн.
25 вересня 2015 року та 28 жовтня 2015 року слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси задоволено клопотання прокурора та наданий дозвіл на проведення обшуку за місцем його проживання, а також постановлено ухвали про накладення арешту на майно (автомобіль, квартира).
28 вересня 2015 року його переведено з Ізолятора тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Одеській області до Одеського слідчого ізолятора УДПСУ в Одеській області, у якому він перебував до 29 грудня 2015 року, звільнений у звʼязку з внесенням застави на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2015 року, якою зменшено розмір застави до 110 240,00 грн.
Перебування в умовах слідчого ізолятора надзвичайно сильно травмували його морально та фізично, що було пов`язано з дуже поганими умовами тримання у слідчому ізоляторі: обмежене за розміром приміщення, недостатнє для нормального перебування 4-6 дорослих осіб, задуха, антисанітарні умови у камерах, їжа, яку неможливо було вживати, таргани, комарі, сирість, відсутність постійного доступу до душу, неможливість залишитися наодинці. Виїзди в судові засідання супроводжувалися необхідністю прокидатися о шостій годині ранку, очікувати у тісних боксах, наповнених великою кількістю людей, що не давало можливості навіть присісти. Незважаючи на те, на яку годину було призначено судове засідання, заарештовані повинні були перебувати у боксах суду ввесь день та приймати неякісно приготовлену їжу.
Його душевні страждання під час перебування під вартою підсилювалися тим, що дружина за відсутності коштів вимушена була брати гроші в борг для того щоб збирати для нього передачі з їжею та необхідними ліками, які родина змушена віддавати до теперішнього часу.
Після звільнення з-під варти він був позбавлений засобів існування, оскільки ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2015 року за клопотанням прокурора його відсторонено від посади керуючого справами Малиновської районної адміністрації строком на 2 місяці. Надалі строк відсторонення від роботи неодноразово продовжувався до 17 жовтня 2017 року, а тому у вказаний період він не отримував заробітну плату.
05 листопада 2015 року затверджено обвинувальний акт, який 10 листопада 2015 року направлено до Малиновського районного суду м. Одеси.
Після тривалого розгляду судом кримінальної справи, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси 28 лютого 2019 року кримінальне провадження в частині обвинувачення його у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, закрито у звʼязку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Загалом він перебував під слідством та судом з 24 вересня 2015 року до 28 лютого 2019 року, тобто 3 роки 5 місяців та 4 дні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 заробітну плату, не одержану за час відсторонення від роботи в розмірі 377 369,00 грн, судові та на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства та суду 3 500 000,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зі змісту постанови прокурора про відмову від обвинувачення, яка стала процесуальною підставою для постановлення Малиновським районним судом м. Одеси ухвали від 28 лютого 2019 року про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1, убачається, що відмова прокурора від обвинувачення обґрунтована "не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати", а також встановленням суттєвих порушень при проведення досудового слідства у кримінальному провадженні. Зважаючи на те, що закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення з підстав не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпаністю можливості їх отримання, належить до реабілітуючих підстав, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 1, 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон України № 266/94-ВР) щодо права позивача на отримання відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої в результаті його незаконного затримання, взяття та тримання під вартою, безпідставного пред`явлення обвинувачення у скоєнні злочину, обмеженням в праві на працю, обшуками за місцем роботи, проживання та в належному йому автомобілі.
Визначаючи розмір відшкодування втраченого заробітку, суд виходив з того, що позивач був відсторонений від виконання посадових обов`язків у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності у період з 29 травня 2015 року до 17 жовтня 2017 року, тобто 598 робочих днів, а 02 квітня 2018 року був звільнений за власним бажанням. Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування обчислюється в порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100). Відповідно до наданих Малиновською районною адміністрацією Одеської міської ради довідок від 25 вересня 2015 року вих. № 3115/01-20 щодо розміру доходів ОСОБА_1 та від 24 липня 2020 року № 1984/01-20 щодо деталізації складових частин сум доходів ОСОБА_1 за червень-вересень 2015 року, суд установив, що заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед притягненням його до кримінальної відповідальності становить 14 703,34 грн, а тому з урахуванням кількості робочих днів у ці місяці (43 робочі дні), середній заробіток позивача за один робочий день складає 683,88 грн, а отже, розмір втраченого заробітку за період відсторонення його від роботи становить 408 957,88 грн. Оскільки позивач просив стягнути з відповідача втрачений заробіток у розмірі 377 369,00 грн, суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення майнових вимог позивача у межах заявленого ним позову.
Суд також визнав частково обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди, при визначенні розміру якої виходив з того, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом проводиться з розрахунку не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зазначив, що Закон України № 266/94-ВР не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Урахувавши наведене та перевіривши доводи позивача щодо глибини та тривалості душевних страждань, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 3 500 000,00 грн. Обґрунтованість зазначеного розміру моральної шкоди, на переконання суду, підтверджується висновком комісійної психологічної експертизи від 21 червня 2019 року № 30/19, проведеної відповідно до статей 102, 106 ЦПК України, що є належним та допустимим доказом. Вартість проведеного експертного дослідження становить 13 250,00 грн, а тому зазначені судові витрати підлягають відшкодуванню позивачеві.
Оскільки Державна казначейська служба України є державним органом, який відповідає за відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, суд вважав наявними підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової та моральної кошти зазначених вище сум з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року змінено.
Другий та третій абзаци резолютивної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року викладено у такій редакції:
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 заробіток, не одержаний ним за час відсторонення від роботи в розмірі 377 369,00 грн, судові витрати в розмірі 13 250,00 грн, та на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства та суду, в розмірі 1 000 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що задовольняючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 500 000,00 грн, суд першої інстанції належним чином не обґрунтував співмірність заявленої суми засадам розумності та справедливості та не врахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Зменшуючи визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди до 1 000 000,00 грн, апеляційний суд зазначив, що згідно із Законом України № 266/94-ВР розмір моральної шкоди підлягає визначенню, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи в суді, а тому він не може бути меншим за 120 268,00 грн (за період з 24 вересня 2015 року (протокол затримання та допиту) та до 28 лютого 2019 року (ухвала про закриття кримінального провадження)). Зауважив, що висновок експерта щодо визначення розміру моральної шкоди не має вирішального значення для правильного вирішення справи, однак може бути врахований при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди у сукупності з іншими у справі доказами. Урахувавши наведене, встановлені у справі обставини, глибину та тривалість моральних страждань позивача, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 1 000 000,00 грн, який, на думку суду, відповідає принципам розумності та справедливості.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку в розмірі 377 369,00 грн та судових витрат у розмірі 13 250,00 грн. Разом з тим, зазначив, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 про те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, у зв`язку з чим відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення орган (Державну казначейську Службу України), через який грошові кошти мають перераховуватися, а також номер та вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання. З огляду на наведене, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції помилково зазначив про те, що стягнення грошових коштів на відшкодування завданої позивачу майнової та моральної шкоди з Державного бюджету України має відбуватися шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга від ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Глазов О. О., у якій він просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 рокув частині вирішених вимог про відшкодування моральної шкоди та залишити в цій частині в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 758/8728/16-ц щодо можливості урахування судами висновку психологічної експертизи, якою визначено розмір відшкодування моральної шкоди, яка виражена у грошовому еквіваленті; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не дослідження доказів у справі, зокрема, висновку психологічної експертизи від 21 червня 2019 року № 30/19.
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, у якій заявник просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року скасувати в частині вирішення позовних вимог, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону зазначила пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року № 686/2373/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/16-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, від 13 травня 2021 року у справі № 405/6466/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не дослідження (неналежне) дослідження доказів у справі щодо відомостей про доходи позивача та період відсторонення позивача від роботи.
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на підставі пункту 1 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга від Державної казначейської служби України, у якій заявник просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень, Державна казначейська служба України зазначила пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18.
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Справа надійшла до суду касаційної інстанції у червні 2022 року.
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, мотивуючи безпідставністю доводів позивача про те, що висновок комісійної психологічної експертизи від 21 червня 2019 року № 30/19 є належним та допустимим доказом на підтвердження розміру відшкодування моральної шкоди, заявленої ним до стягнення, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції суду. З огляду на наведене вважав, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок експерта. Вказав, що аналогічний за змістом правовий висновок щодо застосування статті 23 ЦК України та статті 13 Закону України № 266/94-ВР, викладений Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/16-ц та від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18.
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Глазов О. О. на касаційну скаргуСпеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, у якому він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 відбулося у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримати, що підтверджується змістом постанови прокурора про відмову від обвинувачення, яка стала процесуальною підставою для постановлення ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року про закриття кримінального провадження, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування від держави майнової та моральної шкоди, відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВР.
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди попередніх інстанцій встановили, що 19 вересня 2015 року старшим слідчим військової прокуратури Південного регіону України Фуштеєм І. М. за дорученням заступника військового прокурора Південного регіону України Нетужийлова Є. В. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, та розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015160690000049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
24 вересня 2015 року співробітниками поліції - УПЗСЕ ГУМВС України в Одеській області та слідчим військової прокуратури Південного регіону України затримано ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (отримання неправомірної вигоди).
Згідно з протоколом затримання особи від 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 затримали безпосередньо після вчинення злочину, після чого він був доставлений до Ізолятора тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Одеській області
25 вересня 2015 року о 00:19 год. ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру, зокрема, що він будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище - керуючий справами Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, при пособництві ОСОБА_2, 18 вересня 2015 року о 15.00 год. в ресторані "Апшерон" за адресою: АДРЕСА_1, висловив громадянину ОСОБА_3, як представнику ТОВ "Капітан лімітед", прохання надати неправомірну вигоду в розмірі 3 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складало 64 794,30 грн. за вчинення в інтересах ОСОБА_3 дій з використанням наданої влади та службового становища - організацію підписання уповноваженою особою Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради схеми розміщення майданчика для паркування автомобільного транспорту за адресою: АДРЕСА_2 та підтверджень її погодження, а також засвідчення гербовою печаткою адміністрації факту погодження цієї схеми. 23 вересня 2015 року близько 15 год. 30 хв., у приміщенні кафе-бару "Гурман" за адресою: АДРЕСА_3, та 24 вересня 2015 року близько 17 год. 18 хв в автомобілі Toyota Land Cruizer, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, біля будівлі за адресою: АДРЕСА_4, за посередництвом ОСОБА_2 одержав від вказаної особи неправомірну вигоду в значному розмірі.
Таким чином, ОСОБА_1 підозрювався, а згодом обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України - прохання службової особи, яка займає відповідальне становище, надати неправомірну вигоду і одержання неправомірної вигоди в значному розмірі для себе та третьої особи за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої їй влади та службового становища.
При затриманні ОСОБА_1, у присутності великої кількості людей на вулиці, він був витягнутий зі свого автомобіля співробітниками поліції із застосуванням фізичної сили, а в його автомобілі (марки BMW, державний номер НОМЕР_2 ) проведений обшук. Зазначені обставини зафіксовано на відеокамеру, запис з якої є додатком до протоколу обшуку від 24 вересня 2015 року. З протоколу обшуку убачається, що в автомобілі ОСОБА_1 виявлено 1000,00 дол. США, які за версією слідства, були передані йому як неправомірна вигода.
Після затримання позивача за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на офіційному веб-сайті військової прокуратури Південного регіону України (https://vppdr.gp.gov.ua) та на інформаційних сайтах Одеської області, розміщено повідомлення про затримання ОСОБА_1 за отримання неправомірної вигоди.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 жовтня 2015 року, відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі УДПСУ в Одеській області строком на 60 діб, з визначенням суми застави в розмірі 1 000 428 грн .
Ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року та від 28 жовтня 2015 року наданий дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 та накладений арешт на майно ОСОБА_1 (автомобіль, квартиру).
28 вересня 2015 року ОСОБА_1 переведено з Ізолятора тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Одеській області до Одеського слідчого ізолятора УДПСУ в Одеській області, у якомувін перебував до 29 грудня 2015 року (був звільнений у звʼязку з внесенням застави на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2015 року, якою зменшено розмір застави до 110 240,00 грн).
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2015 року задоволено клопотання прокурора про відсторонення ОСОБА_1 від посади керуючого справами Малиновської районної адміністрації строком на 2 місяці. Надалі строк відсторонення позивача від займаної посади неодноразово продовжувався на підставі ухвал суду за відповідними клопотаннями прокурора, до 17 жовтня 2017 року. На підставі розпорядження міського голови про звільнення від 02 квітня 2018 року № 434-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України. Підставою для постановлення суду ухвали про закриття кримінального провадження зазначено постанову прокурора від 28 лютого 2019 року про відмову від підтримання державного обвинувачення, відповідно до якої: "Єдиним доказом, який свідчить про можливу причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованого йому злочину, є вилучення під час обшуку його автомобіля 1 000,00 доларів США, які вручалися ОСОБА_3 та були ним надані ОСОБА_2, як неправомірна вигода. Разом з тим, обшук вказаного автомобіля та фіксування його результатів здійснено із суттєвим порушкенням вимог КПК України. Вказані порушення ставлять під сумнів допустимість єдиного доказу причетності ОСОБА_1 до вчинення злочину, а саме відомостей, які містяться у протоколі обшуку автомобіля останнього щодо виявлення 1000,00 доларів США… Інших доказів вини ОСОБА_1 під час досудового розслідування не здобуто, а під час судового розгляду всі процесуальні можливості доведення його вини вичерпано".
Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 24 вересня 2015 року до 28 лютого 2019 року, тобто 3 роки 5 місяців та 4 дні.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги Державної казначейської служби України та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону підлягають задоволенню частково, а касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Глазов О. О., не підлягає задоволенню з таких підстав.
Щодо застосування до спірних правовідносин Закону України № 266/94-ВР
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.