ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 44/380-б (910/16410/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г.,
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі представників сторін відповідно протоколу судового засідання від 16.11.2022
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022
у справі
за заявою ОСОБА_1
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик"
2) Київської аграрної спілки "Сенатек"
про визнання правочинів недійсними
в межах справи № 44/380-б
за заявою Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик"
про банкрутство, -
ВСТАНОВИВ:
1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик"
2. ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київської аграрної спілки "Сенатек" про визнання недійсними договору застави від 14 грудня 2005 року б/н та договору поруки від 28 грудня 2005 року № 04/51228-03, укладених між товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек", та визнати недійсними акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 №ТJ-СU/100511-01 (з додатками до них), укладених між товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрно- кредитною спілкою "Сенатек".
2.1. Позов обгрунтовано тим, що згідно оспорюваних договорів застави і поруки ТОВ "Житловик" з незрозумілих і не виправданих з точки зору підприємництва підстав на безоплатних засадах уклало ці правочини з метою забезпечення виконання вимог заставодержателя (КАКС "Сенатек") кредитора за умовами кредитних договорів, укладених останнім з фізичними особами Гуровим В.В. (директор ТОВ "Житловик" на той час) та ОСОБА_3 ; саме це майно входить у ліквідаційну масу банкрута - ТОВ "Житловик".
2.2. Позивач доводить, що зазначені правочини не відповідають критеріям розумності, не мають на меті добросовісне виконання зобов`язань, а спрямовані на безоплатну передачу активів боржника, тому суперечать ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України та підлягають визнанню недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215, ст. 234, ч. 3 ст. 720 Цивільного кодексу України.
2.3. Крім того, позивач доводить, що між ТОВ "Житловик" (заставодавець та майновий поручитель) та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" складено специфічні правочини - акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 №ТJ-СU/100511-01, згідно яких з урахуванням додатків №2 до цих актів було фактично передане право власності на незавершене капітальне будівництво житлового комплексу. Тобто, боржник у справі безоплатно здійснив відчуження усього свого майна, цілісного майнового комплексу - незавершеного капітального будівництва житлового комплексу. Зазначені правочини - акти приймання-передачі права майном підлягають безумовному визнанню недійсними у судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.11.2021 позов задоволено; визнано недійсним договір застави від 14.12.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрною спілкою "Сенатек", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 151; визнано недійсним договір поруки № 04/51228-03 від 28.12.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрною спілкою "Сенатек"; визнано недійсними акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01 та від 15.05.2010 № ТJ-CU/100515-02 (з додатками до них), укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрною спілкою "Сенатек".
3.1. Судове рішення обґрунтовано з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, зокрема, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
3.2. Врахувавши встановлені у справі обставини, господарський суд дійшов висновку, що всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України оспорювані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №44/380-б (910/16410/20) скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
4.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що боржник не мав зобов`язання перед своїм контрагентом позивачем на час укладення оспорюваних правочинів, тому відсутні підстави для висновку, що він мав обов`язок утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір його активів з метою ухилення від зобов`язання перед позивачем, яке виникло у 2008 році, враховуючи також ту обставину, що в будь-якому випадку боржник не міг знати про підставу зобов`язання перед позивачем, яка виникла, як установлено з рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.10.2008, не раніше 19.10.2006;
- апеляційна інстанція вважає, що оспорювані правочини не можуть бути оцінені як такі, що використовувалися боржником для уникнення сплати боргу та виконання судового рішення про стягнення коштів на користь позивача, тобто як такі, що вчинені з метою завдати шкоди кредитору, а тому не порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.
-Крім того, апеляційна інстанція врахувала, що нерухоме майно, майнові права на яке було предметом застави та майнової поруки за оспорюваними правочинами, реалізоване на аукціоні 11.06.2016 в процедурі банкрутства боржника для задоволення вимог забезпеченого кредитора - ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ". Натомість, ретроспективна перевірка оспорюваних правочинів призведе до перегляду уже перевірених судом вимог кредиторів боржника, які визнані обґрунтованими, що суперечитиме принципу правової визначеності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду зі скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2021 у цій справі.
5.1. Скаржник зазначає, що обставини справи свідчать про те, що всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України оспорювані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
5.2. У касаційній скарзі зазначено те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без врахування висновків про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 927/889/18, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 10.07.2019 у справі № 912/2391/16 та від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
6. ТОВ "Житловик" подано відзив на касаційну скаргу, у якому останній підтримує касаційну скаргу та просить її задовольнити.
Провадження у Верховному Суді
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 44/380-б (910/16410/20) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г. що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2022.
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2022 серед іншого відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 подану на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 по справі № 44/380-б (910/16410/20); призначено до розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 на 02 листопада 2022 року о 12:30 у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.
9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 44/380-б (910/16410/20) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г. що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2022.
10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022, серед іншого, оголошено перерву в судовому засіданні по справі № 44/380-б (910/16410/20) за касаційною скаргою ОСОБА_1 поданою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 до 16 листопада 2022 року о 12:50 год у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, зал № 330.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, виходячи з такого.
12. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
13. Судами під час розгляду справи встановлено такі обставини:
13.1. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" (майновий поручитель, відповідач 1) та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" (заставодержатель, відповідач 2) 14 грудня 2005 року було укладено договір застави з метою забезпечення виконання вимог заставодержателя як кредитора за умовами кредитного договору від 14.12.2005, укладеного між заставодержателем та Гуровим Віктором Веніаміновичем (позичальник).
13.2. Вказаний договір був підписаний від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик" директором Гуровим Віктором Веніаміновичем та від імені Київської аграрно-кредитної спілки "Сенатек" Головою Правління Лов`яком Орестом Михайловичем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 151.
13.3. Відповідно до умов вказаного договору з метою забезпечення виконання зобов`язань, передбачених Кредитним договором заставодавець передає заставодержателю у заставу всі майнові права за договором генерального підряду на капітальне будівництво номер 05/01 від 06.12.2005, укладеного між заставодавцем та боржником заставодавця - Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Стар", які виникнуть у майбутньому, після проведення розрахунків за вказаним в цьому пункті договором, надалі іменуються - предмет застави.
13.4. Відповідно до проектно-кошторисної документації за вищевказаним договором боржник заставодавця буде зобов`язаний збудувати та передати в майбутньому заставодавцю наступне нерухоме майно за адресою : АДРЕСА_1, а саме у вигляді переліку квартир, що зазначається у договорі, офісних приміщень площею 2055,12 кв. м, паркінгу площею 14736,21 кв. м.
13.5. Крім того, 28 грудня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" (майновий поручитель) та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" (кредитор) було укладено договір поруки № 04/51228-03 з метою забезпечення виконання вимог кредитора за умовами кредитного договору від 28.12.2005 № 02/51228-08, укладеного ним з ОСОБА_3 . Відповідно до умов договору в заставу були передані майнові права за договором генерального підряду на капітальне будівництво №05/01 від 06.12.2005, укладеного поручителем з Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Стар", яке зобов`язалося за цим договором збудувати та передати в майбутньому заставодавцю нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, у вигляді переліку квартир (20 квартир загальною площею 1306,46 кв. м.), а також автомобіля, що зазначаються у договорі.
13.6. Вказаний договір був підписаний від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик" директором Гуровим Віктором Веніаміновичем та від імені Київської аграрно-кредитної спілки "Сенатек" Головою Правління Лов`яком Орестом Михайловичем .
13.7. У подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" з посиланням на зазначені договори застави та поруки були складені акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 № ТJ-CU/100515-02, згідно яких (з урахуванням додатків № 2 до цих актів) було фактично передане право власності (п.3 додатків № 3) на незавершене капітальне будівництво житлового комплексу за адресою АДРЕСА_1 .
13.8. Крім того, ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.06.2010 порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик".
13.9. Громадянин ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з кредиторською заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик", яку обґрунтував з посиланням на рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.10.2008.
13.10. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.03.2011 визнано кредиторські вимоги, зокрема, ОСОБА_1 на суму 1 730 (одна тисяча сімсот тридцять) грн 00 коп та на суму 1 203 350 (один мільйон двісті три тисячі триста п`ятдесят) грн 23 коп.
14. Суд першої інстанції встановив, що позивач, як кредитор боржника, звернувся до суду з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234, ч. 3 ст. 720 Цивільного кодексу України та на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, зважаючи на те, що відповідач 1 на безоплатних засадах уклав оспорювані правочини з метою забезпечення виконання вимог заставодержателя - відповідача 2, як кредитора за умовами кредитних договорів, укладених останнім з фізичними особами та фактично передав право власності на все своє майно - об`єкт незавершеного будівництва житлового комплексу за адерсою: АДРЕСА_1, що призвело до неплатоспроможності останнього,
15. Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними спірних правочинів підлягають задоволенню.
16. Апеляційний господарський суд із висновками суду першої інстанції не погодився та дійшов до висновків про, що оспорювані правочини не можуть бути оцінені як такі, що використовувалися боржником для уникнення сплати боргу та виконання судового рішення про стягнення коштів на користь позивача, тобто як такі, що вчинені з метою завдати шкоди кредитору, а тому не порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача, тобто, апеляційна інстанція вважає, що господарський суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про порушення оспорюваними правочинами від 14.12.2005 та від 28.12.2005 прав та законних інтересів позивача.
17. Крім того, надавши оцінку оспорюваним у цій справі актам приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 №ТJ-СU/100511-01, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що вони не є самостійними правочинами у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки складалися на виконання договору застави від 14.12.2005 та договору поруки від 28.12.2005 відповідно. Відповідні акти засвідчують лише факт переходу прав на майно, яке перебувало у заставі на підставі зазначених договорів, фіксують найменування майна та його кількість, тобто є оформленням виконання встановлених договором зобов`язань.
18. Суд касаційної інстанції вважає висновки обох інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування всіх обставин, що входять до предмету доказування відповідної категорії справ, з огляду на таке.
19. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
20. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України). Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків.
21. Згідно із частиною третьою статті 206 ЦК України правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. Правове регулювання відповідно до статті 208 ЦК України щодо належного вчинення правочину між юридичними особами у письмовій формі є диспозитивним, воно не обмежує можливості укладення усного правочину між такими особами, а тільки обмежує способи доказування за частиною першою статті 218 цього Кодексу.
22. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
23. Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
24. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
25. Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
26. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
27. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
28. Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
29. У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
30. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
31. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
32. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
33. КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
34. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.