ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 21/96
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Уркевич В. Ю.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу заступника Генерального прокурора
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 у справі
за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі:
1) Кабінету Міністрів України,
2) Міністерства енергетики України
до: 1) Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",
2) Відкритого акціонерного товариства "Газпром"
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20.01.2009 № КП-ПХГ-1 та № КП-ПХГ-2.
У судове засідання з`явилися: прокурор - Бересток Б. П., представник Кабінету Міністрів України - Станецька О. В.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У вересні 2010 року Генеральна прокуратура України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства палива та енергетики України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України"), Відкритого акціонерного товариства "Газпром" (далі - ВАТ "Газпром") про визнання недійсними договорів купівлі-продажу природного газу від 20.01.2009 № КП-ПХГ-1 та № КП-ПХГ-2.
Позовні вимоги обґрунтовані фіктивністю вказаних правочинів, оскільки вони вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Обґрунтовуючи фіктивність договорів купівлі-продажу природного газу, прокурор вказував на те, що їх предметом є купівля-продаж одного й того ж майна (природного газу), яке знаходилося в одному й тому ж місці, в одному й тому ж обсязі та за однією й тією ж ціною, тому переміщення відображених в договорах обсягів природного газу через митний кордон України не передбачалося, що свідчить про відсутність ознак реального виконання вчинених правочинів.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 20.01.2009 між ВАТ "Газпром", Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпром експорт" (далі - ТОВ "Газпром експорт") та НАК "Нафтогаз України" укладено договір відступлення права вимоги, предметом якого є передача від ВАТ "Газпром" і ТОВ "Газпром експорт" (з одного боку) та отримання НАК "Нафтогаз України" (з другого) права вимоги відносно заборгованості компанії "ROSUKRENERGO AG" по зобов`язаннях перед ВАТ "Газпром", ТОВ "Газпром експорт" на суму 1,7 млрд. доларів США відповідно до умов укладених контрактів та застосованого законодавства, а також права щодо стягнення цієї заборгованості, включаючи право звернення до суду.
Відповідно до вказаного договору відступлення права вимоги ВАТ "Газпром" та ТОВ "Газпром експорт" виявили бажання відступити права вимоги до боржника - компанії "ROSUKRENERGO AG", сума якої дорівнює сумі заборгованості RUE в розмірі 1,7 млрд. доларів США, а НАК "Нафтогаз України" виявила бажання придбати ці права вимоги з метою отримання права на газ, що належить RUE і знаходиться в підземних сховищах ДК "Укртрансгаз" обсягом до 11 млрд. куб. м, виплативши ВАТ "Газпром" і ТОВ "Газпром експорт" суму, яка дорівнює сумі заборгованості RUE.
20.01.2009 між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром" укладений договір купівлі-продажу природного газу № КП-ПХГ-1, за яким НАК "Нафтогаз України" продала, а ВАТ "Газпром" купило природний газ обсягом 11 млрд. куб. м, який знаходиться в підземних сховищах газу на території України в режимі транзиту, вартістю 1,7 млрд. доларів США.
20.01.2009 між ВАТ "Газпром" та НАК "Нафтогаз України" укладено договір купівлі-продажу природного газу № КП-ПХГ-2, за яким ВАТ "Газпром" продало, а НАК "Нафтогаз України" купила природний газ обсягом 11 млрд. куб. м, який знаходиться в підземних сховищах газу на території України в режимі транзиту, за 1,7 млрд. доларів США.
21.01.2009 Прем`єр-міністром України видано доручення міністру палива та енергетики України та голові правління НАК "Нафтогаз України" № 14 про забезпечення виконання положень контрактів, підписаних між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром" 19-20 січня 2009 року в м. Москві, зокрема, доручено прийняти на баланс НАК "Нафтогаз України" природний газ обсягом 11 млрд. куб. м, який перебуває у підземних сховищах, та своєчасно здійснити відповідні розрахунки за нього.
Керуючись вищезазначеним договором відступлення права вимоги, а також на виконання доручення Прем`єр-міністра України від 21.01.2009 № 14, правління НАК "Нафтогаз України" 28.01.2009 прийняло рішення про оформлення за НАК "Нафтогаз України" права власності на 11 млрд. куб. м природного газу.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для визнання договорів купівлі-продажу природного газу № КП-ПХГ-1 та № КП-ПХГ-2 недійсними та такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цими договорами.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 21/96, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів аргументовані тим, що за умовами договору купівлі-продажу природного газу № КП-ПХГ-1 від 20.01.2009 НАК "Нафтогаз України" виступила власником цього майна при його відчуженні ВАТ "Газпром", а за договором купівлі-продажу природного газу № КП-ПХГ-2 від 20.01.2009 ВАТ "Газпром", у свою чергу, як власник майна відчужив це майно на користь НАК "Нафтогаз України" та остання знову набула права власності на це майно. Отже, за умовами спірних договорів відбулась купівля-продаж майна (природного газу) та перехід права власності на нього, з чого можна зробити висновок, що спірні договори мали своїми правовими наслідками передачу права власності на природний газ на 11 млрд. кубометрів природного газу, що зберігався у сховищах, від однієї сторони договору до другої, про що свідчать наявні у справі акти прийому-передачі запасу природного газу, підписані відповідачами на виконання п. 4.1.4 оспорюваних договорів, якими обумовлено перехід права власності на природний газ від продавця до покупця в момент підписання актів приймання-передачі.
Оформлення права власності на майно свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. До такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 у справі № 6-197цс/14. Подібних за змістом висновків також дійшов і Верховний Суд у постановах від 14.03.2018 у справі № 363/502/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 639/10106/15-ц.
Як зазначалося прокурором у позові, спірні договори купівлі-продажу укладалися з метою відчуження права власності на майно у вигляді природного газу, а тому доводи про відсутність такої мети та реальних наслідків від виконання спірних угод не відповідають фактичним обставинам справи. Наявність у сторін іншої мети при укладенні договорів купівлі-продажу природного газу від 20.01.2009 № КП-ПХГ-1 та № КП-ПХГ-2, ніж передача права власності на майно (його відчуження), матеріалами справи не підтверджена, а прокурором не доведена.
Суд першої інстанції зазначив, що у судовому засіданні прокурор та позивачі не надали суду доказів у розумінні статей 32- 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які б свідчили про наявність умислу у сторін договорів купівлі-продажу на укладення правочину без мети.
Як вбачається з наданого прокурором вироку Печерського районного суду міста Києва у кримінальній справі № 1-742/11 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, судом встановлено, зокрема, що 20.01.2009 вказана особа, зловживаючи своїм службовим становищем, обіймаючи посаду першого заступника голови правління НАК "Нафтогаз України", наділена повноваженнями з підписання від імені НАК "Нафтогаз України" договорів (контрактів), прагнучи передати у власність НАК "Нафтогаз України" майно компанії "ROSUKRENERGO AG" у вигляді 11 млрд. куб. м природного газу, яке знаходилося на зберіганні в газових сховищах, без погодження із власником майна та без здійснення заходів, спрямованих на погашення заборгованості останнім, а також не повідомляючи ВАТ "Газпром" про дійсне походження цього майна та його власника, усвідомлюючи значення своїх дій та прагнучи настання саме таких наслідків, у приміщенні ВАТ "Газпром", використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, діючи в інтересах третьої особи - НАК "Нафтогаз України", уклала від її імені шляхом власноручного підписання досягнутих домовленостей з ВАТ "Газпром", в особі його заступника голови правління, зовнішньоекономічні договори купівлі-продажу природного газу № КП-ПХГ-1 та № КП-ПХГ-2, які були належним чином підготовлені та складені невстановленою слідством особою.
Так, вищевказаним вироком суду встановлена вина особи як представника НАК "Нафтогаз України" у зловживанні службовим становищем при підписанні спірних угод та встановлені умисні дії винної особи, що, зокрема, були виражені у неповідомленні власника майна про відчуження природного газу за вказаними контрактами та неповідомленні ВАТ "Газпром" про дійсне походження майна та його власника. Таким чином, наданий прокурором вирок підтверджує відсутність умислу у сторін на підписання спірних договорів як фіктивних.
Судами не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків і що ці наміри спрямовані на укладення угод, що не мають правових наслідків.
З приводу посилань на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2010, що набрала законної сили, у справі № 2а-13156/10/2670 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання протиправним та скасування доручення Прем`єр-міністра України від 21.01.2009 № 14, якою (постановою) позов прокурора задоволено, Господарський суд міста Києва зазначив, що вказане судове рішення не має значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки висновки про неправомірність доручення Прем`єр-міністра України в ньому були зроблені станом на 20.10.2010, тобто у часі пізніше, аніж укладено договори купівлі-продажу природного газу від 20.01.2009 № КП-ПХГ-1 та № КП-ПХГ-2. Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, з огляду на що суд відхиляє наданий доказ.
Інших доказів щодо умислу відповідачів в момент чи до укладення фіктивних правочинів, якими прокурор та позивачі обґрунтовують недійсність договорів купівлі-продажу природного газу від 20.01.2009, в матеріалах справи немає.
Жодна із ознак фіктивності оспорюваних договорів не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, тому відсутні підстави, передбачені статтею 234 ЦК України, в силу яких оспорювані договори мають бути визнані недійсними.
Оспорювані договори не містять положень, що суперечили б вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їхній внутрішній волі, що узгоджується із загальними вимогами, встановленими статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Договори містять всі необхідні істотні умови, передбачені законом: предмет, ціну, якість, порядок розрахунків, строки та порядок передачі майна, права, обов`язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджуються з вимогами статей 638, 647, 655, 656 ЦК України. Підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.
У спірних правовідносинах мають місце обставини передання майна у власність на виконання оспорюваних договорів, тобто сторони вчинили необхідні дії, спрямовані на досягнення правових наслідків, які обумовлені спірними договорами.
Отже, враховуючи вчинення сторонами дій, спрямованих на реальне виконання умов спірних договорів, оскаржувані правочини не можуть бути кваліфіковані як фіктивні.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Заступник Генерального прокурора звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Заявник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 234 та частини першої статті 655 ЦК України стосовно фіктивності двох пов`язаних між собою договорів купівлі-продажу природного газу та відсутності факту вчинення необхідних дій, спрямованих на реальне досягнення правових наслідків таких правочинів, які були укладені в один і той же день, щодо одного й того ж майна, яке перебуває в одному й тому ж місці, за однією й тією ж ціною та за якими одна сторона договору спочатку виступає продавцем, а потім, у цей же день, покупцем цього майна, а друга - покупцем, а потім продавцем природного газу.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування частини першої статті 32, частин першої та другої статті 34 ГПК України у редакції до 15.12.2017 щодо належності та допустимості такого доказу, як скасований у судовому порядку акт голови вищого органу виконавчої влади України, виданого з метою виконання умов договору купівлі-продажу природного газу, який є предметом спору.
Унаслідок грубого порушення статей 34, 35, 43 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають істотне значення для правильного її вирішення. Зокрема, судами не враховано та не надано оцінку тому, що оспорювані договори купівлі-продажу не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що підтверджується наданими прокурором доказами.
Вироком Печерського районного суду міста Києва у кримінальній справі № 1-742/11 установлено преюдиційні факти про те, що спірні договори купівлі-продажу, які були ОСОБА_1 укладені з метою завуалювання незаконного постановлення на баланс НАК "Нафтогаз України" природного газу, без наміру здійснювати дії щодо фактичної передачі майна - природного газу, передача якого є предметом цих договорів, були спрямовані на незаконне відчуження на користь НАК "Нафтогаз України" майна компанії "ROSUKRENERGO AG" у вигляді 11 млрд. куб. м природного газу.
При цьому суд зазначив, що фактично вказане майно не передавалося, а продовжувало залишатись у газових сховищах в митному режимі "транзит". Обставини укладання вказаних договорів свідчать про те, що дії НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром" були узгодженими, укладені господарські договори не були спрямовані на досягнення економічного ефекту - отримання прибутку та реальне відчуження природного газу. Посадові особи цих підприємств не могли не усвідомлювати, що укладання оспорюваних договорів не призведе до настання правових наслідків. Отже, НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром" вчинили оспорювані правочини лише для виду, знаючи заздалегідь, що вони не будуть виконаними та мали інші цілі, ніж ті, що передбачені договором купівлі-продажу.
Свідченням вказаного також є постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2010 у справі № 2а-13156/10/2670, якою фактично підтверджено відсутність необхідності реального виконання умов спірних правочинів, а тому відхилення такого доказу з огляду на дату підписання доручення Прем`єр-міністром України є безпідставним.
Зазначені вирок та рішення судів набрали законної сили, є чинними та обов`язковими до виконання, а отже, створюють преюдицію щодо викладених у них обставин.
Прокурор також посилається на те, що судами враховано висновки Верховного Суду щодо фіктивності правочину, які прийняті не у подібних правовідносинах, а саме відсутні такі критерії, як подібність підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та матеріально-правового регулювання.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Верховним Судом встановлено, що відповідач-2 - ВАТ "Газпром" є іноземною особою, яка зареєстрована за адресою: Російська Федерація, ГСП-7, В-420, 117997, м. Москва, вул. Наметкина, 16.
Статтею 367 ГПК України встановлено, що у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах від 15.11.1965 (далі - Конвенція), ратифікованою Україною 01.12.2001.
Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном (стаття 1 Конвенції).
Зазначена Конвенція ратифікована Російською Федерацією шляхом прийняття Федерального Закону від 12.02.2001 № 10-ФЗ "О присоединении РФ к Конвенции о вручении за границей судебных и внесудебных документов по гражданским или торговым делам".
Згідно зі статтею 3 Конвенції орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно ж до статті 15 Конвенції якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з`явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що в кожному з цих випадків вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
У постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 910/8543/17 викладено правову позицію, згідно з якою вказана норма застосовується за умов необхідності повідомлення юридичної особи-нерезидента, який є відповідачем у справі, про наявність справи, яка розглядається судом, для надання особі можливості вжиття заходів захисту, а саме належного ознайомлення зі справою та вимогами інших сторін, підготовки власної позиції, доказів, доводів та міркувань тощо. Положення Конвенції не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки відповідача.
Ухвалою Верховного Суду від 29.12.2021 у справі № 21/96 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора та призначено її до розгляду на 26.07.2022. Цією ж ухвалою для забезпечення належного повідомлення про розгляд справи ВАТ "Газпром" зобов`язано надати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду нотаріально засвідчені переклади російською мовою касаційної скарги заступника Генерального прокурора, ухвал Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 та 29.12.2021 у справі № 21/96, доручення про вручення вказаних ухвал. Отримавши на виконання вимог ухвали Верховного Суду відповідні примірники цих документів з перекладом на російську мову, Верховним Судом 14.02.2022 було здійснено відправлення доручення Арбітражному суду міста Москви щодо вручення відповідних документів. Жодного підтвердження щодо отримання відповідачем таких документів до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило.
При цьому колегією суддів встановлено, що ВАТ "Газпром" було повідомлене про розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями ухвал Арбітражного суду міста Москви від 25.02.2015