ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 910/11870/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Кібенко О.Р.
за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.
та представників
Позивача: Савко Р.Я.
Відповідача: Шапран Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022
(головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді - Буравльов С.І., Шапран В.В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022
(суддя - Полякова К.В.)
у справі № 910/11870/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікол"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця"
про стягнення 2 511 914,55 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку з перебуванням суддів Баранця О.М. та Студенця В.І. у відпустці, склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.11.2022, який наявний в матеріалах справи.
Короткий зміст позовних вимог
2. Товариство з обмеженою відповідальністю ?Юнікол? (далі - ТОВ ?Юнікол?, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ? Південно- Західна залізниця ? (далі - АТ ?Українська залізниця?, відповідач) про стягнення 2.511.914,55 грн заборгованості.
3. Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив умови грошового зобов?язання, щодо оплати виконаних позивачем послуг та виставлених відповідачу рахунків на оплату послуг, на підставі актів наданих послуг.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2.511.914,55 грн заборгованості.
5. Судове рішення мотивовано тим, що підписані сторонами акти наданих послуг є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення зобов?язань відповідача щодо здійснення розрахунків за надані послуги, надані позивачем відповідачу акти не оплачено, що свідчить про наявність заборгованості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, щодо належності і допустимості доказів, та від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 щодо неправильної юридичної кваліфікації правовідносин.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
8. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилається на те, що постанови Верховного Суду, вказані скаржником у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, прийняті у справах з правовідносин, які не є подібними до даної справи, а тому, позивач вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження. Отже, скаржник вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.02.2019 ТОВ ?Юнікол? виставило АТ ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ?Південно-Західна залізниця? рахунки на оплату з демонтажу-монтажу навісного обладнання блоку двигуна D2876-LUE623 серійний номер 41719461271945 на рейковий автобус PESA 620М-011.
10. 05.03.2019 ТОВ ?Юнікол? надало на підпис АТ ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ?Південно-Західна залізниця? акти надання послуг на загальну суму 2 511 914, 55 грн., а саме: рахунок від 28.02.2019 № 8 на суму 323 923,31 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 4 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 9 на суму 246 785,00 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 2 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 10 на суму 285 655,57 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 10 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 11 на суму 363 096,92 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 5 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 12 на суму 278 628,16 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 6 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 13 на суму 338 300,64 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 11 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 14 на суму 61 556,98 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 8 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 17 на суму 413 958,97 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 13 до вказаного рахунку.
11. З огляду на те, що відповідач оплату наданих послуг не здійснив, позивач звертався до відповідача з претензією від 01.04.2020 про сплату боргу, однак відповіді або грошових коштів не отримав.
Позиція Верховного Суду
12. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
13. Відповідно до частини 1-3 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Водночас, згідно частини 4 цієї статті, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
14. Як вказувалось, скаржник оскаржує судові рішення на підставі п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, та зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, щодо належності і допустимості доказів, та від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 щодо неправильної юридичної кваліфікації правовідносин.
15. Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
16. При цьому, суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина сьома статті 301 ГПК України).
17. Тобто суди попередніх інстанцій застосовують відповідні норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, а Верховний Суд, у свою чергу, аналізує використання судами нормативних приписів та викладає правові висновки щодо правильного застосування таких норм.
18. Більше того, відповідно до частини шостої статті 13 Закону України ?Про судоустрій і статус суддів? висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
19. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
20. У контексті наведеного правового регулювання помилковим буде звуження розуміння того, що застосовувати можливо лише норми матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції формує висновки щодо застосування не лише норм матеріального права, які є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій, а й вказує на особливості та правильність застосування норм процесуального права. У протилежному випадку на суди з урахуванням приписів статті 13 Закону України ?Про судоустрій і статус суддів? та статті 236 ГПК України не поширювався б обов`язок керуватися правовими висновками Верховного Суду, в яких би йшлося про положення процесуального права.
21. Крім того, згідно з пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України ?Про судоустрій і статус суддів? Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У тому випадку, якщо вважати, що застосування норм права стосується лише матеріального права, то фактично нівелюється визначальна роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики. Неможливо здійснювати повноваження щодо єдності судової практики виключно у контексті норм матеріального права, оскільки однакове застосування судами норм процесуального права є основою для забезпечення верховенства права під час судового розгляду.
22. Тобто змісту підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, буде відповідати застосування судом апеляційної інстанції усупереч уже сформованому правовому висновку суду касаційної інстанції як норм матеріального права, так і норм процесуального права.
23. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 визначено, що оцінюючи обсяг повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, об`єднана палата касаційного господарського суду, дійшла висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції.
24. З урахуванням вищезазначеного висновку, колегія суддів констатує наступне.
25. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
26. Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
27. Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
28. Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
29. Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
30. Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
31. Як встановлено судами та не заперечується сторонами, договір в формі єдиного документа між сторонами не укладався.
32. Предметом спору у даній справі є стягнення 2.511.914,55 грн заборгованості за рахунками надісланими позивачем відповідачу для оплати, вказані рахунки складено на підставі актів наданих послуг.
33. Акти на підставі яких позивачем виставлено відповідачу рахунки зі сторони виконавця підписано директором ТОВ ?Юнікол? Вергілес Ю.М. зі сторони замовника директором виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця? АТ ?Українська залізниця? Протанським А.О.
34. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначав про те, що у статутному капіталі відповідача державна частка перевищує 50 %, а тому надання послуг за актами, мало відбуватись відповідно до порядку встановленому у Законі України ?Про публічні закупівлі?, чого не було дотримано сторонами правовідносин, крім того, відповідач вказував на відсутність повноважень у представника відповідача на підписання вказаних актів наданих послуг, зважаючи на положення статуту відповідача.
35. Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд посилався на те, що виставлені ТОВ ?Юнікол? акти надання послуг є первинними документами щодо здійснення господарської операції з надання послуг з демонтажу-монтажу навісного обладнання блоку двигуна D2876-LUE623 серійний номер 41719461271945 на рейковий автобус PESA 620М-011. Суд зазначав про те, що документи, подані позивачем, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
36. При цьому, відхиляючи доводи та заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позов, зокрема, щодо відсутності повноважень у представника відповідача на підписання вказаних актів, суди зазначили, що господарським судом у справі № 910/2470/21, розглянуто та відхилено доводи АТ ?Українська залізниця? щодо порушення приписів ч.4 ст.36 та п.1 ч.1 ст.37 Закону України ?Про публічні закупівлі?, зважаючи на те, що позивачем не доведено належними засобами доказування відповідних обставин, які мають значення для справи. Щодо відсутності повноважень у представника відповідача, суди зазначили, що у судових рішеннях у справі № 910/2470/21 встановлено, що оскільки підписані начальником виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно - західна залізниця? АТ ?Українська залізниця? акти наданих послуг не є окремим правочином, то перевищення повноважень останнього у даному випадку відсутні.
37. Отже, посилаючись на вищезазначене, суди вказали, що відповідач безпідставно відмовляється оплачувати виставлені рахунки, а тому наявні підстави для задоволення позову.
38. Касаційний суд не погоджується з такими висновками судів зважаючи на наступне.
39. Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
40. За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
41. Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
42. Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
43. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
44. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
45. Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
46. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
47. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
48 Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
49. Колегія суддів звертає увагу на те, що у статті 79 ГПК України впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".
50. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
51. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
52. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
53. Зазначений висновок також міститься і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18, на яку вказував скаржник у касаційній скарзі. Крім того, у вказаній постанові також зауважено, що засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.