ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 917/1604/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г.
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
за участю представника ОСОБА_1 - Оверковського К.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022
у справі № 917/1604/21
за заявою ОСОБА_1
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог
Фізична особа ОСОБА_1 (боржник) звернулася до суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку статей 115-116 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Заява обґрунтована тим, що розмір прострочених зобов`язань боржника перед його кредиторами станом на день подання цієї заяви становить 231 992,02 грн, тобто не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати, що є підставою для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі пункту 1 частини другої статті 115 КУзПБ.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.11.2021 вказану заяву прийнято до розгляду.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021 у справі № 917/1604/21, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022, відмовлено у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
Судові рішення мотивовані відсутністю правових підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1, оскільки підтверджений розмір простроченого зобов`язання боржника перед кредиторами становить менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати.
Такого висновку суди першої та апеляційної інстанції дійшли в результаті встановлення обставин того, що заявник, самостійно визначивши суми грошових зобов`язань за правочинами, не підтвердив їх належними та допустимими доказами для підстав звернення із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність.
Апеляційним господарським судом враховано правові висновки Верховного Суду:
- щодо того, що статтею 116 КУзПБ визначений перелік документів (доказів), які в обов`язковому порядку додаються до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, викладені у постанові від 23.11.2020 у справі № 922/1734/20;
- у питанні доведення існування між сторонами правовідносин за договором позики, зокрема за розпискою, викладені у постанові від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
ОСОБА_1 подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у справі № 917/1604/21 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема у питанні повного та всебічного дослідження обставин, оцінки доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду справи.
На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив обставини, визначені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, оскільки:
- суд апеляційної інстанції помилково врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.11.2020 у справі № 922/1734/20, оскільки правовідносини у ній не є подібними спірним правовідносинам у цій справі, зокрема у вказаній справі касаційний суд підтвердив наявність імперативної вимоги відповідно до пункту 12 частини третьої статті 116 КУзПБ щодо обов`язкового додання до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність доказів авансування боржником на депозитний на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 3 частини третьої статті 116 КУзПБ щодо того, чи є достатнім надання боржником кредитної історії, яка була складена та сформована в електронному вигляді Товариством з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій" (далі - Кредитна історія), та інформації в списку кредиторів та боржників, передбаченої пунктом 3 частини третьої цієї статті Кодексу, для прийняття судом до розгляду заяви про неплатоспроможність та відкриття провадження у такій справі, чи заявнику необхідно додавати інші документи на підтвердження зазначених обставин.
Крім того, стверджуючи, що Кредитна історія є належним доказом у спірних правовідносинах, скаржник посилається на правовий висновок, викладений в постанові Південно-Західного апеляційного господарського суду у справі № 915/1347/21.
Касаційне провадження
08.09.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла вищезазначена касаційна скарга ОСОБА_1 .
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 917/1604/21 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Пєсков В.Г., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 08.09.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2022 касаційну скаргу залишено без руху з підстав пропуску процесуального строку на подання касаційної скарги та визнання зазначених скаржником причин його пропуску неповажними; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27.09.2022 до касаційного суду від скаржника надійшла заява про поновлення строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 21.10.2022, серед іншого, поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у справі № 917/1604/21; призначено касаційну скаргу до розгляду на 16.11.2022 о 11:00 год.
На електрону адресу касаційного суду від представника скаржника надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07.11.2022 вказане клопотання задоволено та ухвалено здійснити проведення судового засідання, призначеного на 16.11.2022 о 11:00 год., в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Судове засідання 16.11.2022 відбулось за участю представника ОСОБА_1 (скаржника) - адвоката Оверковського К.В., який надав пояснення у справі.
Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Щодо застосування норм права
Предметом судового розгляду в цій справі є заява фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність в порядку Книги четвертої КУзПБ.
З огляду на об`єкт касаційного оскарження предметом касаційного дослідження є правомірність відмови судами попередніх інстанцій у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Згідно зі статтею 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Положеннями Книги четвертої КУзПБ визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця.
Стаття 113 КУзПБ передбачає, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи наведені в частині другій статті 115 цього Кодексу, згідно з якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:
1) розмір прострочених зобов`язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;
2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців;
3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення;
4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов`язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
Верховний Суд звертає увагу, що право боржника звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не стоїть у залежності від наявності у сукупності всіх чотирьох підстав, передбачених частиною другою статті 115 КУзПБ (постанова Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 926/2987-б/20).
Тобто для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи достатньо навіть однієї або більше однієї підстави у будь-яких комбінаціях, наведених у частині другій статті 115 КУзПБ, оскільки законодавцем імперативно не визначено обов`язковим існування сукупності всіх чотирьох підстав, як умови для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (постанова Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 909/1028/20).
Системний аналіз статті 113, частин першої, другої статті 116, частини першої статті 119 КУзПБ дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатись місцевим судом з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду з відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов`язанням строк або в майбутньому).
Разом з тим, способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення у частині третій статті 116 КУзПБ переліку документів, що мають додаватись до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст, зокрема:
- конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов`язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором (пункт 3);
- опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна та копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно (пункти 4, 5);
- перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, сума грошових вимог, підстава виникнення зобов`язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором (пункт 6);
- копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати (пункт 7);
- декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства (пункт 11);
- інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу (пункт 14).
З урахуванням положень частини третьої статті 13, статей 74, 76, 77 ГПК України, розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, місцевий суд повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до статті 116 КУзПБ та з`ясувати на підставі поданих боржником доказів наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених частиною другою статті 115 КУзПБ.
Разом з тим, чіткого переліку чи обсягу таких доказів нормами КУзПБ не визначено, що стало причиною виникнення спірних правовідносин у цій справі, у якій боржник доводив, що виписка з кредитної історії, сформованої в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій", є належним доказом наявності кредитних відносин боржника з кредиторами та містить повну та достовірну інформацію про заборгованість боржника, в тому числі загальну суму заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням, підстави виникнення зобов`язань та строки їх виконання.
Так, подаючи касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, боржник обґрунтував підстави такого оскарження відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо того, чи є достатнім надання боржником виписки з кредитної історії, сформованої в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій", та інформації в списку кредиторів та боржників, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 115 КУзПБ, для прийняття судом до розгляду заяви про неплатоспроможність фізичної особи та відкриття провадження у такій справі, чи заявнику необхідно додавати інші документи на підтвердження зазначених обставин.
Вирішуючи зазначену правову проблему, Верховний Суд враховує таке.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика цього Суду застосовується судами України як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України"). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення ЄСПЛ від 28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини").
Одним із завдань Верховного Суду є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.
З урахуванням зазначеного та з огляду на нечітке нормативне регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає про необхідність тлумачення відповідних норм права, а саме:
1) статті 96 ГПК України у питанні способів подання кредитної історії як електронного доказу (документа), а саме його оригіналу, електронної чи паперової копій;
2) статтей 115, 116 КУзПБ у сукупності із нормами 76, 77, 96 ГПК України у питанні належності та допустимості паперової копії кредитної історії для вирішення судом питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи без подання інших доказів, що підтверджують розмір грошових вимог кредиторів, підстави виникнення зобов`язань та строки їх виконання.
Щодо форми та порядку отримання кредитного звіту фізичною особою-суб`єктом кредитної історії
Правові, організаційні засади формування та ведення кредитних історій, права суб`єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, порядок діяльності таких бюро встановлено нормами Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" (далі - Закон № 2704-IV).
Статтею 3 Закону № 2704-IV визначено його термінологію, зокрема:
"бюро кредитних історій" - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - Бюро);
"ведення кредитної історії" - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;
"кредитна історія" - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону,
"користувач Бюро" - це юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію (надалі - Користувач);
"Положення Бюро" - правила формування і ведення кредитних історій, які затверджуються виконавчим органом Бюро та погоджуються Уповноваженим органом;
"кредитний звіт" - це сукупність інформації про суб`єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії;
"кредитний правочин" - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов`язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу);
"суб`єкт кредитної історії" - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до Користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія;
Наведені норми свідчать про відмінність понять "Користувач" та "суб`єкт кредитної історії". Так, Користувачем може бути юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини, тобто кредитор. Відповідно фізична особа, яка не є суб`єктом господарської діяльності з видачі кредитів, не може мати статусу "Користувач" у розумінні Закону № 2704-IV. Тобто суб`єктом кредитної історії у таких правовідносинах може бути фізична або юридична особа, яка є боржником за такими кредитними правочинами.
Отже, у спірних правовідносинах фізична особа-боржник, яка звернулася до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність, у розумінні Закону № 2704-IV є суб`єктом кредитної історії.
Відповідно до статті 5 Закону № 2704-IV джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються Користувачем до Бюро та відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел.
Перелік інформації, що містить кредитна історія, визначений статтею 7 Закону № 2704-IV, згідно пункту 2 частини першої якої це відомості про грошове зобов`язання суб`єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов`язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов`язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов`язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов`язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
Статтею 11 Закону № 2704-IV визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, зокрема:
- бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина перша);
- бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина третя);
- бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина четверта);
- кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина п`ята).
Водночас, у статті 13 Закону № 2704-IV передбачені права суб`єктів кредитної історії, зокрема:
- суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: 1) кредитним звітом; 2) інформацією з реєстру запитів (частина перша);
- суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до Бюро у порядку, визначеному Положенням Бюро (частина друга);
- суб`єкт кредитних історій має право безоплатно ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, один раз протягом календарного року, а також у разі отримання відмови Користувача від укладення кредитного правочину (частина третя);
- Бюро зобов`язане надати суб`єкту кредитної історії інформацію, що зазначена у частині першій цієї статті, протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина четверта).
Системний аналіз статтей 11, 13 Закону № 2704-IV дає підстави для висновку, що право на отримання (у визначених цим Законом випадках) кредитного звіту (інформації, що міститься у кредитній історії) будь-якого суб`єкта кредитної історії мають Користувачі та інші бюро, а суб`єкти кредитної історії мають таке право виключно щодо своєї кредитної історії.
При цьому колегія суддів зауважує, що законодавчо визначений порядок надання кредитного звіту Користувачам чи іншим бюро передбачає їх надання на паперовому або електронному носіях (частина четверта статті 11 Закону № 2704-IV), натомість чіткого порядку надання кредитного звіту суб`єкту кредитної історії норми цього Закону не містять.
Крім того, норми Закону № 2704-IV не містять положень щодо порядку формування, форми та обов`язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
Водночас, пунктом б) частини третьої статті 15 Закону № 2704-IV визначено, що Положення Бюро, зокрема, повинно містити правила надання кредитних звітів.
Згідно публічної інформації на офіційному сайті Бюро (https://www.ubki.ua/) розміщено Положення Бюро, затверджене Директором ТОВ "Українське бюро кредитних історій" 15.05.2017 та погоджене розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01.06.2017 № 2185.
Пунктом 2.3 Положення Бюро передбачено, що Бюро здійснює збір інформації із автоматизованих систем Користувачів до автоматизованого інформаційно-аналітичного комплексу Бюро за допомогою електронно - програмних засобів із застосуванням системи захисту відповідно до вимог чинного законодавства, що виключає можливість несанкціонованого доступу до інформації, яка збирається.
Пунктом 6 Положення Бюро визначено порядок надання кредитних звітів, згідно якого:
- Бюро у своїй діяльності по наданню кредитних звітів керується Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, Договорами про надання інформаційних послуг, укладеними із Користувачами, договорами про порядок та умови надання інформації, яка складає кредитну історію, укладеними із іншими Бюро кредитних історій, даним Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.1);
- надання інформації, яка складає кредитну історію, Бюро здійснює у формі кредитних звітів (пункт 6.2);
- кредитні звіти розрізняються за обсягом інформації (стандартний кредитний звіт, кредитний звіт з рекомендованим кредитним рішенням). Структура кредитних звітів встановлюється внутрішніми положеннями Бюро та чинним законодавством (пункт 6.3);
- Бюро надає кредитні звіти суб`єктам кредитних історій за їх зверненням в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.10).
Пунктом 9 Положення Бюро визначено порядок зберігання та захисту інформації, згідно якого:
- Бюро має спеціально обладнане приміщення, де розташовані серверні станції, на яких здійснюється накопичення, збереження та обробка інформації, що складає кредитну історію -серверну кімнату (пункт 9.5);
- програмне забезпечення, за допомогою якого здійснюється накопичення, збереження та обробка інформації, що складає кредитну історію, є ліцензійним, легальним, забезпеченим захистом проти електронних вірусів та захищеним паролями з наданням доступу до нього згідно з посадовими обов`язками персоналу (пункт 9.12);
- Бюро забезпечує захист інформації при її обробці, зберіганні і передачі сертифікованими засобами захисту відповідно до законодавства України (пункт 9.13);
- робота користувачів бюро із запиту та отриманню інформації побудована на використанні SSLпротоколу із стійкістю шифру 128 біт (пункт 9.14);
- ідентифікація користувачів бюро для доступу к інтерфейсам бюро потребує обов`язкового вводу персонального логіну та паролю користувача. Вказані логін та пароль зберігаються на сервері Бюро у зашифрованому вигляді із використанням асиметричного односпрямованого алгоритму шифрування, що унеможливлює встановлення паролю по його шифрованому вигляду із бази даних (пункт 9.15).
Системний аналіз пунктів Положення Бюро свідчить, що збір, опрацювання, коригування та передавання інформації щодо суб`єкта кредитних історій (зокрема й сама кредитна історія) здійснюється за допомогою електронно - програмних засобів та зберігається на сервері Бюро, тобто така інформація представлена (складається) в електронній формі.
З наведеного Верховний Суд вважає, що створений за допомогою електронно - програмних засобів кредитний звіт є електронним документом, який надається суб`єктам звернення (Користувачам, іншим бюро та суб`єктам кредитних історій) у електронній формі або у паперовій (паперовій копії електронного документа).
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Частиною другою статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг":