ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 619/3912/19-к
провадження № 51-525км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_8
суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_11
прокурора ОСОБА_12
потерпілої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220280001816, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки
АДРЕСА_1 ), зареєстрованої там само, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_2 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 23 грудня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року щодо неї.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 23 грудня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування основного та додаткового покарання.
Цивільний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) матеріальну шкоду в розмірі 26 000 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Також суд вирішив питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду, 27 серпня 2016 року приблизно о 17:20 ОСОБА_2 керувала технічно справним автомобілем "Лада Каліна", д.н.з. НОМЕР_1, та зупинилася на узбіччі автодороги "Харків-Щербаківка" (12 км + 900 м) Дергачівського району Харківської області в напрямку с. Щербаківка з боку розташування м. Харкова в попутному напрямку руху. Далі ОСОБА_2, проявляючи злочинну недбалість, порушуючи Правила дорожнього руху (далі - ПДР),
не переконавшись у тому, що маневр виїзду з узбіччя на асфальтобетонне покриття дороги буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхала на проїзну частину вказаної автодороги, внаслідок чого керований нею автомобіль зіткнувся передньою лівою частиною з передньою правою частиною автомобіля "Ніссан Прем`єра", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, що рухався з боку розташування м. Харкова, чим грубо порушила вимоги пунктів 10.1, 10.4 ПДР. У результаті ДТП пасажир автомобіля "Ніссан Прем`єра" ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я. Порушення ОСОБА_2 ПДР знаходяться у причинному зв`язку з подією та її наслідками.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2021 року вирок суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена просить оскаржені судові рішення скасувати з підстав, визначених п. 1 ч. 2 ст. 412, п. 2 ч. 1 ст. 413 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), кримінальне провадження щодо неї закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, цивільний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду з огляду на положення ч. 3 ст. 129 цього Кодексу.
Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій надали неправильну правову оцінку обставинам кримінального провадження. Стверджує, що в її діях відсутній склад інкримінованого їй кримінального правопорушення, оскільки вона не виїжджала на перехресті на узбіччя автодороги та не зупинялася там, маневру виїзду з узбіччя на асфальтобетонне покриття дороги не здійснювала. А тому, на думку засудженої, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 1 ст. 286 КК, яка не підлягає застосуванню.
Засуджена наполягає, що її вину не доведено поза розумним сумнівом, зокрема з огляду на те, що на обґрунтування висновку про її винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення суд поклав недопустимі й недостовірні докази.
Стверджує про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 07 вересня 2018 року, оскільки безпосередньо перед його проведенням свідка ОСОБА_3 не було попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК. Указує, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про визнання цього доказу недопустимим та належним чином своє рішення не вмотивував, а апеляційний суд це порушення не усунув, доводи апеляційної скарги в цій частині належно не перевірив.
Крім того, засуджена звертає увагу на те, що сторона захисту заявляла клопотання про визнання висновків експертів від 31 жовтня 2018 року № 1005/18 та від 29 серпня 2019 року
№ 7693/17454/17455 недопустимими доказами у зв`язку з тим, що в їх підґрунтя покладені відомості, отримані із протоколу вказаного вище слідчого експерименту від 07 вересня 2018 року, який, на переконання сторони захисту, є недопустимим доказом, однак суд у задоволенні цього клопотання безпідставно відмовив.
Засуджена стверджує про недопустимість протоколів огляду місця події від 27 серпня 2016 року та від 09 квітня 2019 року з огляду на недотримання, на її переконання, вимог п. 2 ч. 3 ст. 104 КПК, чому суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.
Також не погоджується з наданою судом оцінкою висновкам експертів від 25 березня 2017 року № 83/17, від 31 жовтня 2018 року № 1005/18 та від 29 серпня 2019 року № 7693/17454/17455 і показанням свідків та потерпілої на предмет їх достовірності щодо встановлення обставин про взаємне розташування транспортних засобів один відносно одного в момент здійснення ДТП.
Зазначає, що суд першої інстанції, порушуючи приписи кримінального процесуального закону, безпосередньо не дослідив письмових доказів, та не погоджується з висновком апеляційного суду за результатами апеляційного перегляду щодо доводів сторони захисту, які є аналогічними вище викладеним доводам касаційної скарги.
Крім того, засуджена вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження доказів, чим допустив порушення приписів ч. 3 ст. 404 КПК. На її думку, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ч. 2 ст. 419 КПК, оскільки суд своє рішення належним чином не обґрунтував, не навів усіх доводів апеляційної скарги та не дав їм оцінки.
Позиції учасників судового провадження
У засіданні суду касаційної інстанції прокурор та потерпіла заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили залишити без зміни оскаржені судові рішення.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час
і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора і потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй злочину, послався на показання потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також
на: протокол огляду місця ДТП від 27 серпня 2016 року та схему до нього, висновок судової транспортно-трасологічної експертизи від 23 травня 2017 року № 83/17, висновки судових автотехнічних експертиз від 31 жовтня 2017 року № 649/17, № 650/17, протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_1 та водія ОСОБА_3 від 07 вересня 2018 року та схему до нього, протокол проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченої ОСОБА_2 та її захисника Панасенка П.П. від 07 вересня 2018 року, висновок судово-медичної експертизи від 08 листопада 2017 року № 1282-А/17, висновок додаткової судово-медичної експертизи від 14 серпня 2018 року № 09-2587/2018, висновок судової автотехнічної експертизи від 31 жовтня 2018 року № 1005/18, висновок комплексної судової автотехнічної експертизи та експертизи відео-, звукозапису від 29 серпня 2019 року № 7693/17454/17455.
З урахуванням наявної в суду сукупності доказів, невизнання ОСОБА_2 своєї вини та заперечення порушення нею ПДР суд оцінив як обраний засудженою спосіб захисту з метою уникнення відповідальності за скоєний злочин.
Колегія суддів відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи про неповноту судового розгляду внаслідок порушення судом першої інстанції загальної засади кримінального провадження, визначеної п. 16 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 23 КПК, обґрунтовані стороною захисту тим, що місцевий суд безпосередньо не дослідив письмових доказів.
Аналогічні доводи були предметом апеляційного перегляду, за результатом якого суд дійшов обґрунтованого висновку про їх безпідставність, з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.