ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 463/11055/21
провадження № 51-2632км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_3,
суддів ОСОБА_4, ОСОБА_5,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 травня 2022 року постановлені у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 )
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення передбаченого частиною 3 статті 190 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Згідно з вироком 06 вересня 2021 року близько 14 год 50 хв ОСОБА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, за попередньою змовою та у групі з невстановленими особами (матеріали відносно яких виділено в окреме провадження), перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2, шляхом обману ОСОБА_2, зокрема, повідомивши останньому неправдиві відомості щодо потрапляння його доньки у ДТП, шахрайським способом заволодів грошовими коштами ОСОБА_2 у сумі 2900 євро, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 06 вересня 2021 року становило 92708,36 грн, 1500 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 06 вересня 2021 року становило 40394,7 грн та 170000 грн, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду у великих розмірах, на загальну суму 303103, 06 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 травня 2022 року вирок Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого просить скасувати вирок Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 травня 2022 року та призначити новий розгляд в суді першої інстанції, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Так, на думку захисника, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого полягає у тому, що суд першої інстанції при постановленні вироку не врахував всіх обставин справи в тому числі тих, що характеризують особу його підзахисного, а міра покарання обрана йому занадто сувора.
Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону захисник убачає у тому, що апеляційний суд у порушення вимог статті 335 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не зупинив судове провадження стосовно обвинуваченого, який був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
Також зазначає, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги, не вирішив питання про повернення застави внесеної за засудженого.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні погодилася з касаційною скаргою захисника частково. Вважає, що апеляційним судом не дотримано вимог статті 335 КПК.
Від ОСОБА_1 та захисника - адвоката ОСОБА_8 надійшли заяви про здійснення касаційного розгляду без їх участі. Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 статті 438 КПК підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414цього Кодексу (частина 2 статті 438 КПК).
Відповідно до частини 1 статті 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які полягали, на думку захисника, у неправомірному продовженні апеляційного розгляду при наявності підстав для зупинення судового провадження, колегія суддів дійшла наступних висновків.
У теорії права прийнято виділяти два типи правового регулювання: загальнодозвільний та спеціально-дозвільний.
Для кримінального процесуального права як галузі публічного права є характерним спеціально-дозвільний тип правового регулювання, в основі якого лежить формула: "дозволено лише те, що прямо передбачено законом" (на відміну від загальнодозвільного типу правового регулювання, в основу якого покладено формулу: "дозволено все, крім того, що прямо не заборонено"). Спеціально-дозвільний тип правового регулювання є характерним для публічних відносин та випливає з положень частини 2 статті 19 Конституції України.
Методом правового регулювання як невід`ємною складовою типу правового регулювання є специфічний спосіб юридичного впливу на відповідні суспільні відносини, який складається з трьох основних, первинних способів впливу на поведінку людей - дозволу, зобов`язання і заборони, що тісно взаємодіють і закріплені у правових нормах.
Дозвіл у кримінальному процесуальному праві закріплюється, як правило, за допомогою таких формулювань, як "має право", "вільний", "може", "вправі" і таке інше. Закріплення зобовʼязань здійснюється, як правило, за допомогою таких формулювань, як "діє", "зобов`язаний", "повинен" і таке подібне. Покладення на учасників кримінального провадження обов`язків утримуватися від певних дій (заборона) закріплюється, як правило, за допомогою таких формулювань, як "заборонено", "не допускається", "не має права", "не вправі". Крім того, заборона може закріплюватися шляхом нормативного визначення кримінального процесуального правопорушення та встановлення санкції за його вчинення (наприклад, "при повторному порушенні обвинуваченим порядку судового засідання").