Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 203/665/18
провадження № 61-19726св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року в складі судді Колесніченко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 вересня 2017 року позивач на електронних торгах придбала 22/100 частки домоволодіння загальною площею 59,2 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння, квартира), що належала ОСОБА_2 на праві власності.
Не зважаючи на офіційне та законне оформлення правовстановлюючих документів на квартиру, а також враховуючи, що відповідача було належним чином повідомлено та пред`явлено йому всі правовстановлюючі документи на квартиру, останній продовжує проживати в ній, виїжджати з квартири не бажає, чим порушує законні права та інтереси позивача як власника квартири.
Враховуючи викладене, позивач просила усунути їй перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом виселення з квартири ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення з квартири ОСОБА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Заочне рішення від 19 квітня 2019 року скасовано, справу призначено до розгляду.
26 лютого 2021 року відповідач подав заяву про поворот виконання рішення за скасованим заочним рішенням суду шляхом вселення його до спірної квартири з одночасним виселенням з квартири ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 9).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, а саме, суд вказав, що ОСОБА_2 вважати таким, що виселений зі спірної квартири на підставі цього рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що станом на час розгляду цієї справи у суді першої інстанції відповідач до спірної квартири не вселявся, маючи інше постійне місце проживання.
Відмовляючи у задоволенні заяви про поворот виконання рішення суду від 19 квітня 2019 року, суд виходив із того, що після скасування виконаного заочного рішення при новому розгляді справи судом позовні вимоги задоволені повністю, тому немає підстав для повороту виконання рішення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення задоволено.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення із квартири ОСОБА_2 .
У решті рішення залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач у передбаченому законом порядку набула право власності на спірну квартиру, а відповідач у силу статті 346 ЦК України втратив право власності на квартиру. Оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, допустив самостійне тлумачення прохальної частини позовної заяви, то рішення в цій частині є таким, що суперечить нормам процесуального права, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 в редакції її позову. Усуваючи перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою шляхом виселення із вказаної квартири ОСОБА_2, суд врахував, що у відповідача наявне інше домоволодіння.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду, апеляційний суд виходив із того, що оскільки після скасування виконаного заочного рішення при новому розгляді справи позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю, то підстав для повороту виконання рішення немає.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
02 грудня 2021 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у цій справі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Також просить вирішити питання про поворот виконання рішення, яким вселити до спірної квартири ОСОБА_2 з одночасним виселенням з квартири ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в своїх рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року в справі № 303/1590/15, від 21 березня 2018 року в справі № 303/1590/15; у постановах Верховного Суду України: від 22 червня 2016 року в справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1731цс16; у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року в справі № 753/12729/15, від 05 червня 2019 року в справі № 643/18788/15. Крім того, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 109 ЖК України у подібних правовідносинах за встановлених у цій справі фактичних обставинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що спірне житло придбане не за кредитні кошти, воно не передавалося в іпотеку, іншого житла відповідач не має, а тому відповідач може бути виселений з цього житла тільки з наданням іншого конкретного житла.
Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що відповідач має інше житло ґрунтується на припущеннях. У матеріалах справи відсутні будь-які докази про наявність у відповідача іншого житла. Посилання апеляційного суду на інформаційну довідку від 20 жовтня 2020 року № 229270768 є помилковим, оскільки в цій довідці зазначено про буд. АДРЕСА_2, однак вона не містить відомостей про реєстрацію права власності цієї нерухомості за відповідачем.
На спростування зазначеного відповідач до касаційної скарги надає інформаційну довідку від 14 лютого 2021 року № 244299697, згідно з якою вказане нерухоме майно з 27 квітня 2016 року зареєстровано за громадянином ОСОБА_4 .
Спірне житлове домоволодіння ОСОБА_1 придбане 19 вересня 2017 року на електронних торгах, при придбанні якого вона була обізнаною про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані та проживають у ньому, зокрема, неповнолітній син відповідача, оскільки вона є сусідкою ОСОБА_2, тобто вона була обізнана про ризики, пов`язані з придбанням цієї нерухомості.
Також зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 13 ЦПК України - принцип диспозитивності цивільного судочинства, який передбачає розгляд судом справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Вважає, що з урахуванням правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України: від 18 травня 2016 року в справі № 6-658цс15, від 09 грудня 2015 року в справі № 6-849цс15, від 03 вересня 2014 року в справі № 6-84цс14, від 03 вересня 2014 року у справі № 6-94цс14, та, враховуючи норми частини першої статті 4 ЦПК України, статті 15 ЦК України, можна стверджувати, що у разі, коли навіть позов є обґрунтованим і підставним, наприклад, якщо дійсно навіть є порушення закону, які, в принципі, зазвичай, тягнуть задоволення позову, але в конкретній справі жодне право, свобода чи інтерес саме позивача не було порушено на момент винесення оскаржуваних рішень, жодні перешкоди в користуванні житлом у позивача вже не існували, права, свободи чи інтереси позивача відповідач не оспорює, то в такому разі правових підстав для задоволення позову немає.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 10 жовтня 2005 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 прийняв у дар 22/100 частки у праві спільної власності на домоволодіння на АДРЕСА_3 (колишня назва - АДРЕСА_4 ), яка в натурі відповідає володінню і користуванню в будинку квартирою АДРЕСА_5 з відповідною частиною надвірних господарських будівель і споруд.
Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби в м. Дніпрі Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області від 07 жовтня 2015 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 14 серпня 2015 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 203/1192/15 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості в сумі 210 403,04 грн.
Також 07 жовтня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 у межах суми стягнення та постановою від 16 червня 2017 року було описано та арештовано належне боржнику ОСОБА_2 на праві власності майно - 22/100 частки домоволодіння на АДРЕСА_3 .
В подальшому вказане майно було виставлено на електронні торги, за наслідками проведення яких 19 вересня 2017 року переможцем було визначено ОСОБА_1, про що складено протокол № 286179. 05 жовтня 2017 року державним виконавцем складено акт про проведені електронні торги, який затверджений начальником державної виконавчої служби.
01 листопада 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу видано свідоцтво, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на 22/100 частки домоволодіння на АДРЕСА_3, що були придбані з торгів та в цей же день проведено державну реєстрацію права власності.
Вказані обставини встановлені рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року в справі № 201/18443/17, яке набрало законної сили та яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання електронних торгів від 19 вересня 2017 року недійсними; визнання незаконним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 01 листопада 2017 року; визнання протиправним та скасування рішення від 01 листопада 2017 року про реєстрацію права власності на 22/100 частки домоволодіння на АДРЕСА_3 за ОСОБА_1
12 липня 2019 року ОСОБА_2 примусово виселений зі спірної квартири в рамках виконавчого провадження № 59279622 на підставі заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року, ухваленого у цій справі.
Станом на час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач до спірної квартири не вселявся, маючи інше постійне місце проживання.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у відповідача наявне інше домоволодіння, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 171).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.