Постанова
Іменем України
24 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 657/2266/19
провадження № 61-17656св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - Орган опіки та піклування Каланчацької селищної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Кушнеренко Тамари Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення.
Позовну заяву мотивував тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1, який отримав в дар від свого батька ОСОБА_6 за договором дарування від 18 грудня 2002 року.
З 23 квітня 1977 року до 07 травня 2019 року позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2, яка з моменту одруження зареєстрована та проживає у зазначеному будинку. Крім того, в будинку зареєстровані та проживають його донька ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу він припинив вести з відповідачами спільний побут, створив нову сім`ю і має намір проживати у належному йому спірному будинку з дружиною, оскільки інше житло у них відсутнє, однак відповідачі у добровільному порядку відмовляються виселитися з будинку, чим чинять йому перешкоди в користуванні власністю, просив суд визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 03 лютого 2021 року Каланчацький районний суд Херсонської області позов задовольнив.
Визнав ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку за адресою: АДРЕСА_1 та провів їх примусове виселення із зазначеного будинку.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що відповідачі не пов`язані з позивачем спільним побутом, не є членами його сім`ї у розумінні статті 3 СК України, проте продовжують проживати у спірному будинку, перешкоджаючи власнику вільно володіти та користуватися своїм майном, а тому є підстави, визначені частиною другою статті 406 ЦК України для припинення права користування відповідачами спільним будинком та примусове виселення з нього.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 14 вересня 2021 року Херсонський апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Сальник Наталії Анатоліївни, яка діє від імені ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 задовольнив.
Рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 03 лютого 2021 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у позові.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1 362,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що, виселяючи відповідачів із спірного житлового приміщення без надання іншого житла, місцевий суд не врахував, що відповідачі вселилися до будинку на законних підставах, а позивач не надав доказів на підтвердження обставин, передбачених положеннями статті 116 ЖК України для їх виселення без надання іншого житлового приміщення.
Зазначив, що приймаючи в дар спірний будинок, позивач був обізнаний щодо проживання та реєстрації відповідачів у ньому і міг передбачити характер та майбутні обтяження щодо нерухомості, проте погодився набути право власності на це нерухоме майно з такими обтяженнями.
Звернув увагу на наявну можливість для позивача вселитися у спірний будинок разом з дружиною і та користуватися ним, визначивши для проживання відповідачів певні житлові кімнати, що дозволить дотриматися розумного балансу інтересів сторін і не покладатиме надмірний тягар на відповідачів та не порушитиме щодо них статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дійшов висновку про те, що місцевий суд ухвалив рішення про виселення відповідачів зі спірного будинку без надання іншого житла і не врахував принципи пропорційності та дотримання балансу інтересів сторін, на важливості врахування яких наголошує ЄСПЛ та Верховний Суд.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Кушнеренко Т. В. в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суд апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Кушнеренко Т. В. в інтересах ОСОБА_1 зазначив неврахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.
Касаційну скаргу мотивував тим, що між сторонами склалися неприязні відносини, до будинку без дозволу позивача також вселена дружина онука - відповідача ОСОБА_7 та його дитина, житлова площа будинку є достатньою лише для проживання позивача та його дружини, а проживання ще додатково шістьох осіб, з якими навіть не можливо знайти спільної мови є неприпустимим та порушує права власника будинку.
У листопаді 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Сальник Наталії Анатоліївни, яка діє від імені ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 23 квітня 1977 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ), уклали шлюб (а. с. 15).
Після одруження сім`я проживала у будинку АДРЕСА_1, який належав на праві власності батьку позивача ОСОБА_6 та зареєструвалися за місцем проживання з дозволу власника (а. с. 22, 24).
У сторін народилася донька ОСОБА_3, яка з моменту народження проживала, користувалася та зареєстрована у спірному будинку (а. с. 22.24).
Згодом у ОСОБА_3 народилися діти: ОСОБА_4, 1997 року народження, та ОСОБА_5, 2004 року народження, які також постійно проживали і зареєстровані у спірному будинку (а. с. 22, 24).
18 грудня 2002 року ОСОБА_6 за нотаріально посвідченим договором подарував відповідачу будинок АДРЕСА_1 разом з прибудинковими спорудами та будівлями (а. с. 16).
Апеляційний суд встановив, що на час набуття позивачем у власність спірного будинку у ньому проживали та були зареєстровані відповідачі у справі, окрім ОСОБА_5, яка народилася у 2004 році і була зареєстрована вже з відома та згоди власника ОСОБА_1 (а. с. 24).
Рішенням від 07 травня 2019 року Каланчацький районний суд Херсонської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвав.
Надалі ОСОБА_1 одружився із ОСОБА_9 (дошлюбне прізвище ОСОБА_9 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1, актовий запис № 4 від 07 червня 2019 року, складений Виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Каланчацького району Херсонської області, а. с. 25).
Після одруження з дозволу власника ОСОБА_9 зареєструвалася у спірному будинку (а. с. 24).
Орган опіки та піклування Каланчацької селищної ради Херсонської області прийняв рішення про недоцільність визнання неповнолітньої ОСОБА_5 такою що втратила право користування спірним будинком, оскільки він є єдиним місцем її проживання (а. с. 73-75).
За наданими суду витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачу на праві власності належить спірний будинок, за відповідачами не зареєстровано право власності на жодний об`єкт нерухомого майна.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).