Постанова
Іменем України
24 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 758/4906/15-ц
провадження № 61-14993св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач) - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів Борисової О. В., Невідомої Т. О., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивував тим, що з 06 травня 2006 року він перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
З 2005 року сторони разом, як подружжя, почали мешкати у будинку АДРЕСА_1 . На той час будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, перебував у власності матері відповідача - ОСОБА_3 .
Зазначив, що у період з 2005 року до 2008 року у будинку проводився капітальний ремонт, у якому ОСОБА_1 брав, з його слів, участь спільно з ОСОБА_2 та її сестрою ОСОБА_4 .
14 червня 2010 року ОСОБА_3 ввела в експлуатацію добудовану частину будинку, а 16 березня 2011 року подарувала житловий будинок та земельної ділянку на користь доньок: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних долях.
Послався на те, що 29 квітня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюбний договір, за умовами якого все належне сторонам майно, зокрема, набуте до шлюбу та шляхом дарування та спадкування, є спільною власністю подружжя.
Зазначив. що надалі відносини між ними погіршилися, ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою щодо поділу майна подружжя, однак отримав відмову.
Просив визнати Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; в порядку поділу майна виділити йому у власність 1/4 житлового будинку, а також визнати за ним право власності на 1/4 земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 17 серпня 2015 року Подільський районний суд м. Києва позов задовольнив.
Визнав 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В порядку поділу майна подружжя виділив у власність ОСОБА_1 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину земельної ділянки, за кадастровим номером 8000000000:85:154:0012, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 654,00 грн.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою від 21 січня 2016 року Апеляційний суд міста Києва апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилив. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року та ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року залишив без змін.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою від 22 лютого 2017 року Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задовольнив частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 січня 2016 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визнання шлюбного договору недійсним.
Позов мотивувала тим, що 29 квітня 2011 року вона та її чоловік ОСОБА_1 уклали шлюбний договір.
Зазначила, що шлюбний договір уклала під впливом тяжкої для неї обставини, на вкрай невигідних умовах, оскільки на той час була вагітна і боялася, що ОСОБА_1 у випадку не укладення договору розірве з нею стосунки та майбутня дитина залишиться без батька.
Послалася на те, що на підставі шлюбного договору неможливий перехід права власності на майно, право на яке підлягає державній реєстрації, а тому, це є підставою для визнання його недійсними.
У травні 2016 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_6, про визнання шлюбного договору недійсним.
Позов мотивувала тим, що вона є співвласником спірного будинку та земельної ділянки, а майнові прав на будинок та земельну ділянку не могли бути предметом шлюбного договору, оскільки право на нерухоме майно підлягає державній реєстрації. Крім того, зазначила, що оскільки вона є співвласницею нерухомого майна, то укладення договорів, предметом якого були спірні будинок та земельна ділянка, було можливе лише після виділу в натурі або встановлення порядку користування будинком та ділянкою.
Оскільки шлюбний договір порушує її права як співвласниці, ОСОБА_4 просила визнати його недійсним.
Ухвалою від 08 червня 2017 року Подільський районний суд м. Києва об`єднав цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_4, про визнання шлюбного договору недійсним, за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним (справа № 758/12618/15-ц) зі справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (справа № 758/4906/15-ц).
Присвоїв справі № 758/4906/15-ц.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 25 березня 2021 року Подільський районний суд міста Києва у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи - ОСОБА_3, про поділ спільного майна подружжя відмовив.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, за участю третьої особи - ОСОБА_4, про визнання шлюбного договору недійсним відмовив.
У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання шлюбного договору недійсним відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, місцевий суд виходив з того, що право власності ОСОБА_2, укладеним шлюбним договором на час вирішення спору в суді не порушене.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 03 серпня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, за участю третьої особи - ОСОБА_4, про визнання шлюбного договору недійсним змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції своєї постанови.
Постанову мотивував тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у позові ОСОБА_2, проте колегія суддів не погодилася з мотивуванням рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2, оскільки у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним слід відмовити, у зв`язку з його недоведеністю.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не оскаржено, а тому апеляційним судом в цій частині не перевірялося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_2 зазначила неврахування висновку щодо застосування статей 60, 93, 97 СК України у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Верховного Суду України від 15 лютого 2012 року у справі № 6-42607сво10, постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14, постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 755/19197/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 626/2014/17-ц.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що на підставі шлюбного договору є неможливим перехід до одного з подружжя права власності на нерухоме майно та інше майно, яке підлягає державній реєстрації; за умовами укладеного між сторонами шлюбного договору фактично відбулось набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.
У листопаді 2021 року в системі "Електронний суд" сформований відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Заяви та клопотання
У відзиві на касаційну скаргу викладено клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю заявника.
Оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 06 травня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 06 травня 2006 року (т. 1, а. с. 7).
16 березня 2011 року ОСОБА_3 (з однієї сторони) та ОСОБА_4, ОСОБА_2 (з другої сторони) уклали два договори дарування. Цими договорами ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку під ним (т. 2, а. с. 102-111).
29. квітня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюбний договір.
Відповідно до підпункту г) пункту ІІ.2 договору спільною сумісною власністю подружжя визнається майно, набуте чоловіком або дружиною за часу шлюбу, на підставі договору дарування або у порядку спадкування, майно, передане кожним з подружжя, що є нашою особисто приватною власністю за умови нотаріального посвідчення угоди про таку передачу (т. 1, а. с. 8).
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 жовтня 2020 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, а також земельна ділянка, на якій розташовано будинок, кадастровий номер 8000000000:85:154:0012, належать ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в рівних частках (1/2) на підставі нотаріально посвідченого договору про розподіл спільного майна, серія та номер: 1172, виданий 02 жовтня 2020 року.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).