Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
справа № 205/9749/20
провадження № 61-539св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який є правонаступником Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2021 року у складі судді Терещенко Т. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який є правонаступником Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання окремих положень кредитного договору недійсним, визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати недійсними, зокрема пункти 1.1, 2.2.9, 3.1, 3.7, 3.11 кредитного договору (із змінами та доповненнями) № 090501-16/23, який був укладений 22 червня 2005 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), а також пункт 1 додаткового договору № 3 від 18 лютого 2011 року до цього кредитного договору в частині передбачених цими правочинами обов`язку позичальника щодо сплати комісій (винагород) на користь банку;
- визнати недійсним пункт 2.3.1 кредитного договору (із змінами та доповненнями) № 090501-16/23, укладеного 22 червня 2005 року між ним та АТ КБ "ПриватБанк" у частині передбаченого цим договором права банку на збільшення розміру процентної ставки;
- визнати припиненим кредитний договір № 090501-16/23, укладений 22 червня 2005 року між ним та АТ КБ "ПриватБанк".
Зазначений позов обґрунтований тим, що 22 червня 2005 року між ним та АТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір № 090501-16/23, за умовами якого відповідач надав йому, як фізичній особі, під проценти кредит у розмірі 267 461 доларів США, зі строком повернення до 22 червня 2020 року, а він зобов`язався кредитні кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених договором.
Довготривалий час зобов`язання за кредитним договором ним, як позичальником, виконувалися належним чином, однак через зростання курсу національної валюти України порівняно до долару США, утворилася заборгованість розмір якої, як стверджував відповідач, станом на 17 березня 2017 року становив 27 655,78 доларів США та, яка складалася із: заборгованості за кредитом у розмірі 27 059,84 доларів США; заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 518,07 доларів США; заборгованості з комісії у розмірі 59,50 доларів США; пені у розмірі 18,37 доларів США.
АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська із позовом у якому просило суд стягнути вказану заборгованість.
Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2017 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з нього на користь банку заборгованість за кредитним договором № 090501-16/23 від 22 червня 2005 року у розмірі 27 059,84 доларів США.
Рішення суду набрало законної сили 07 листопада 2017 року та було звернено до примусового виконання (виконавче провадження № 58391883, Новокодацький відділ ДВС у місті Дніпрі).
Державним виконавцем сума боргу була розрахована у 746 039,79 грн.
Під час виконавчого провадження державним виконавцем було описане та арештоване належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме - паркувальне місце № 10 у приміщенні № 106 підвалу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 18,5 кв. м. Вартість цього об`єкту під час виконавчого провадження станом на 26 березня 2020 року була розрахована у 318 100 грн.
Вказаний об`єкт нерухомості був реалізований на корить ОСОБА_2, а кошти в сумі 318 100 грн були спрямовані на погашення заборгованості за кредитом.
Посилаючись на виписки по банківським рахункам, на які здійснювалося погашення боргу за кредитом, позивач стверджує, що за період з липня 2005 року до квітня 2020 року ним на користь банку були сплачені кошти у загальній сумі 412 846,58 доларів США, що більш ніж у півтора рази перевищує суму отриманого ним кредиту. При цьому, 14 320,79 доларів США зі сплачених ним коштів були списані банком на погашення комісії (винагороди банку).
Вважає, що укладений між ним та відповідачем кредитний договір підлягає визнанню недійсним частково, оскільки містить несправедливі умови (пункти 1.1, 2.2.9, 2.3.1, 3.1, 3.7, 3.11, 4.3), згідно з якими до обов`язків позичальника включено витрати, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, комісії, винагороди та можливості банку в односторонньому порядку змінювати розмір відсоткової ставки за кредитом.
Також вважає, що умови кредитного договору, які відповідають вимогам закону, були виконані ним у повному обсязі, заборгованість за кредитом погашена, у зв`язку з чим зобов`язання припинилося його виконанням.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 15 квітня 2021 року позов задовольнив частково.
Визнав недійсними пункт 1.1 (пункт 7.1 після внесення змін), пункт 3.11 (із змінами та доповненнями) кредитного договору № 090501-16/23, який був укладений 22 червня 2005 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк", а також пункт 1 додаткового договору № 3 від 18 лютого 2011 року до цього кредитного договору в частині передбачених цими правочинами обов`язків позичальника щодо сплати комісійних винагород на користь банку за користування кредитом та за дострокове повернення кредиту.
Визнав недійсним пункт 2.3.1 кредитного договору (із змінами та доповненнями) № 090501-16/23, укладеного 22 червня 2005 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 у частині передбаченого цим договором права банку на збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки.
Визнав кредитний договір № 090501-16/23, укладений 22 червня 2005 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 припиненим.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що комісія (винагорода) за видачу/обслуговування/користування кредитом, комісія за дострокове повернення кредиту та інші комісійні витрати є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним у силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Сплата позичальником ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" щомісячної винагороди (комісії) за користування кредитом, як і інших, передбачених договором комісійних винагород, не кореспондується із нормами цивільного законодавства.
Також, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам Закону і положення пункту 2.3.1 кредитного договору (щодо можливості банку самостійно, без погодження із позичальником змінювати розмір процентної ставки), оскільки такі умови договору дають право банку змінювати відсоткову ставку на власний розсуд, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін кредитного договору на шкоду споживачу.
Визнаючи припиненим кредитний договір, місцевий суд виходив з того, що розмір залишкової заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк", розрахований у виконавчому провадженні № 58391883, є значно меншим від суми сплаченої позичальником на користь банку в якості заборгованості за кредитом комісійної винагороди, яка повернута споживачу не була. Згідно з виписками за рахунками, усі кошти, що сплачувалися ОСОБА_1 на користь відповідача (412 846,58 доларів США), були спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту 4.3 кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги цього пункту фактично зводяться до обов`язку компенсації витрат на правничу допомогу, що можуть виникнути у випадку вирішення будь-яких спорів щодо кредитного договору в судовому порядку.
Ленінський районний суд міста Дніпропетровська додатковим рішенням від 16 липня 2021 року доповнив резолютивну частину рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2021 року п`ятим абзацом наступного змісту:
"Стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 522,40 грн".
Вважав абзаци п`ятий та шостий резолютивної частини рішення відповідно шостим та сьомим.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 грудня 2021 рокуапеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задовольнив частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним пункту 2.3.1 кредитного договору № 090501-16/23 від 22 червня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк", та в частині визнання кредитного договору № 090501-16/23 від 22 червня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" припиненим скасував та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Додаткове рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 16 липня 2021 року змінив, зменшивши суму судового збору, що підлягає стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави з 2 522,40 грн до 840,80 грн.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2021 року залишив без змін.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання недійсним пункту 2.3.1 кредитного договору та в частині визнання кредитного договору припиненим, суд апеляційної інстанції виходив з того, що саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє кредитного договору, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Отже, до моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Позовні вимоги такого змісту позивачем ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" не заявлялися.
Суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 2.3.1 кредитного договору (із змінами та доповненнями) № 090501-16/23 від 22 червня 2005 року у частині передбаченого цим договором права банку на збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки, оскільки як встановлено, 18 лютого 2011 року між сторонами було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору, яким сторони узгодили зміни, зокрема щодо процентної ставки за користування кредитом, визначивши її фіксований розмір - 1,08 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
В решті залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції правильно вказав, що наявність у кредитному договорі умов, яким передбачена комісійна винагорода за користування кредитом, а також комісійна винагорода за дострокове повернення кредиту, суперечить Правилам, Закону України "Про захист прав споживачів" та є підставою для визнання кредитного договору у частині цих умов недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ КБ "ПриватБанк" у січні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову про відмову у їх задоволенні. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що позивач з позовом звернувся до суду 09 грудня 2020 року, тобто поза межами позовної давності, не обґрунтувавши причини такого пропуску.
Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні заяви банку про застосування позовної давності, неправильно застосували статтю 261 ЦК України та не застосували норму права, що підлягала застосуванню, а саме частину четверту статті 267 ЦК України.
Також суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права, висловлених у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 201/3914/17-ц (провадження № 61-43325св18), від 21 березня 2018 року у справі № 2-3562/12 (провадження № 61-5531св18), від 29 січня 2020 року у справі № 726/2129/16-ц (провадження № 61-44041св18), від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18).
На час укладення кредитного договору та додаткового договору норми Закону України "Про захист прав споживачів", які були застосовані судами, не існували, тому не могли бути застосовані, оскільки зміни до Закону були внесені 22 вересня 2011 року та норма частини першої статті 215 ЦК України вимагає встановлення невідповідності умов саме на момент укладення договору, а не у процесі його дії та виконання.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який є правонаступником Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), у травні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить прийняти у справі рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.
Справа № 205/9749/20 надійшла до Верховного Суду 26 квітня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2022 року клопотання Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про заміну сторони правонаступником задовольнив. Залучив Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до участі у справі № 205/9749/20 як правонаступника Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2022 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" 22 червня 2005 року був укладений кредитний договір № 090501-16/23, за умовами якого банк надав позичальнику кредит готівкою в іноземній валюті в загальному розмірі 267 461 доларів США зі сплатою 11 % річних на суму залишку заборгованості по кредиту, 0,18 % щомісячної комісії (винагороди банку) від суми виданого кредиту, а також комісії за дострокове повернення кредиту у відповідності до пункту 3.11 кредитного договору, на строк до 22 червня 2020 року для придбання житлової нерухомості.
Між сторонами 18 лютого 2011 року було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору, яким сторони узгодили зміни, зокрема щодо процентної ставки за користування кредитом, визначивши її у розмірі 1,08 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Сума кредиту була отримана ОСОБА_1 у повному обсязі, що підтверджено банківськими виписками за рахунками, на які ОСОБА_1 здійснювалося погашення боргу.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, розмір якої станом на 17 березня 2017 року становив 27 655,78 доларів США та, яка складалася із: заборгованості за кредитом у розмірі 27 059,84 доларів США; заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 518,07 доларів США; заборгованості з комісії у розмірі 59,50 доларів США; пені у розмірі 18,37 доларів США.
Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2016 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором були задоволені у повному обсязі. З позивача на користь банку була стягнута заборгованість за кредитом у сумі 27 059,84 доларів США, яке не оскаржувалося та набрало законної сили 07 листопада 2017 року.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд згаданого заочного рішення було залишено без задоволення.
30 січня 2018 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська був виданий виконавчий лист на виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2016 року у справі № 205/1925/17-ц.
Постановою Новокодацького відділу ДВС міста Дніпра від 14 лютого 2019 року було відкрито виконавче провадження № 58391883, яке станом на 19 квітня 2021 року не завершено.
З постанови про відкриття виконавчого провадження судами встановлено, що під час виконавчого провадження державним виконавцем сума боргу була визначена у національній валюті України - гривні та розрахована у загальному розмірі 746 039,79 грн.
Під час виконавчого провадження, в порядку виконання судового рішення, державним виконавцем було описане та арештоване належне позивачу нерухоме майно - паркувальне місце № 10 у приміщенні № 106 підвалу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 18,5 кв. м.
Згідно із наявним у матеріалах виконавчого провадження № 58391883 звітом про оцінку майна вартість паркувального місця була розрахована у сумі 318 100 грн.
Цей об`єкт нерухомого майна був в порядку примусового виконання рішення відчужений на корить покупця ОСОБА_2, а виручені від продажу кошти в сумі 318 100 грн були спрямовані виконавцем по погашення суми боргу ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк".
Після продажу, в порядку примусового виконання судового рішення, належного позивачу нерухомого майна, розмір боргу позивача становив 427 939,79 грн.
Пунктом 1.1 (після внесення змін і доповнень - пункт 7.1) кредитного договору передбачений обов`язок позичальника сплачувати на користь кредитора щомісячну комісію (винагороду) у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту за користування кредитом, а також комісію за дострокове погашення кредиту у відповідності до пункту 3.11.
Умови щодо наявності у позичальника обов`язків щодо сплати комісій також закріплені у пунктах 2.2.3, 2.2.8, 3.1, 3.7, які, за своїм змістом є відсилочними до пункту 1.1 кредитного договору (після внесення змін і доповнень - пункт 7.1) та пункт 3.11, які у цій частині є основними та, які по суті передбачають наявність відповідних обов`язків у позичальника.
Окрім того, пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачена можливість банку в односторонньому порядку, без погодження із позичальником, збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом.
Згідно з виписками із банківського рахунку, на які ОСОБА_1 здійснювалося погашення заборгованості за кредитним договором № 090501-16/23 та, які були досліджені судом із матеріалів справи № 205/1925/17 (провадження № 6/205/101/20), за період дії кредитного договору позичальником на користь банку в порядку погашення заборгованості було сплачено загалом 412 846,58 доларів США.
З коштів, які ОСОБА_1 сплачував щомісячно на користь відповідача в рахунок погашення боргу, позивачем самостійно за період з липня 2005 року до квітня 2020 року були утримані як комісія (винагороди за користування кредитом) грошові кошти в сумі 36 059,46 доларів США.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.