ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 910/8467/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 (Алєєва І.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 (Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.) у справі №910/8467/21
за позовом Державного агентства резерву України до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про продовження договору оренди
та за зустрічним позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державного агентства резерву України, треті особи Міністерство економіки України, Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Державне агентство резерву України (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Відповідач) про продовження договору оренди.
2. В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач всупереч вимогам статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" безпідставно не продовжує строк оренди за спірним договором на той самий строк і на тих самих умовах, а, відмовляючи у продовженні договору, Відповідач формально послався на статтю 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не вказавши, при цьому, підставу для відмови в продовженні договору.
3. Відповідач звернувся в Господарський суд міста Києва із зустрічним позовом до Позивача, треті особи Міністерство економіки України (далі - Третя особа-1), Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - Третя особа-2) про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення.
4. Зустрічний позов обґрунтований тим, що у зв`язку з припиненням договору оренди (істотні умови договору не можуть бути застосовані в тому вигляді, які були визначені у договорі; відсутній договір страхування; наявний борг з компенсаційних витрат підприємства, за користування земельною ділянкою, за оренду приміщень), Позивач без достатньої правової підстави користується нерухомим майном.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022, в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено, а позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено. Вирішено усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення Позивача із займаних ним нежитлових приміщень загальною площею 2635,70 м2, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 28/9, літера "А".
6. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що Позивач систематично неналежним чином виконує істотні умови договору щодо сплати обов`язкових платежів, що є підставою для припинення договору. Крім того, листами від 19.04.2021 та 30.06.2021 повідомлено Позивача, що договір припиняється 09.06.2021 і продовжуватися не буде та зазначено про необхідність повернення Балансоутримувачу приміщення по акту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача
7. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
8. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права, зокрема, статей 86, 177, 277 частини 5 статті 236 ГПК України, а саме без урахування постанов Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 03.04.2019 у справі №909/68/18, від 17.08.2022 у справі №757/37126/18. Зазначені постанови Верховного Суду містять схожі висновки щодо обов`язковості для суду повного та всебічно дослідження обставин справи, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення справи.
9. Існує необхідність відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду у справі №911/2980/17 щодо форми та назви вимоги про припинення договору оренди, оскільки між сторонами склалися специфічні правовідносини щодо розміщення органу державної влади та цільове призначення спірного нерухомого майна було прямо і безпосередньо визначено постановами Кабінету Міністрів України №1145 від 16.10.1997, №1041 від 30.06.2000, тобто, Відповідачем взагалі не надано належних, документально обґрунтованих доказів, зазначених у статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", підстави для відмови у продовженні договору №385-1 від 12.06.2015 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.
10. Судами попередніх інстанцій не застосовано пункти 29, 142 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.
11. Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено зібрані у справі докази.
12. Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно залишено без розгляду клопотання Державного агентства резерву України про залучення Кабінету Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що є порушенням прав та інтересів як Державного агентства резерву України, так і Кабінету Міністрів України.
Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу
13. Від Третьої особи-1 надійшов відзив на касаційну скаргу Позивача, в якому просить її задовольнити, а рішення судів попередніх інстанцій скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
14. Відповідач та Третя особа-2 відзиви на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
15. Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, Кабінетом Міністрів України 30.06.2000 прийнято постанову №1041 "Про утворення Державного агентства з управління державним матеріальним резервом", якою визначено, що Позивач розміщується у м.Києві по вул.Пушкінській, 28; Київській міській державній адміністрації доручено вирішити питання укладення договору оренди будинку за зазначеною адресою з Відповідачем, як з правонаступником Державного комітету по матеріальних резервах.
Між Відповідачем (Орендодавець), Позивачем (Орендар), Третьою особою-2 (Підприємство/Балансоутримувач) 12.06.2015 укладено договір №385-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 02.06.2015 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: вул.Пушкінська, буд. 28/9 літера "А", для розміщення бюджетної установи, що утримується за рахунок державного бюджету.
Розділом 3 договору визначено розмір орендної плати та інших виплат Орендаря (компенсація витрат підприємства, компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою).
Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 12.06.2015 по 10.06.2018 (пункт 9.1 договору).
Пунктом 9.4 договору сторони погодили, що договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до пункту 9.7 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.
15.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі №910/8081/19 договір №385-1 від 12.06.2015 поновлений на той самий строк до 09.06.2021.
15.2. Листом №546/0/4-21 від 05.03.2021 Позивач просив Відповідача продовжити договір оренди №385-1 та направив необхідні документи. Проте, Відповідач листом №062/05-19-2477 від 20.04.2021, керуючись статтею 764 ЦК України, статтями 19, 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", повідомив Позивача про те, що договір припиняється 09.06.2021 і продовжуватися не буде, а Позивачу необхідно звільнити орендовані приміщення та передати їх за актом приймання-передачі Балансоутримувачу, яким є Третя особа-2. Листом №062/05-19-4124 від 30.06.2021 Відповідач, керуючись статтею 764 ЦК України, статтями 18, 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", повідомив Позивача, що договір припинився 09.06.2021 і продовжуватися не буде.
16. Приймаючи рішення у справі про відмову у задоволенні позову про продовження договору оренди та задоволення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення Позивача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, підставою для відмови у продовженні Позивачу договору оренди є те, що Орендар станом на дату довідки Балансоутримувача має заборгованість зі сплати орендної плати, не здійснив страхування об`єкта оренди, має заборгованість зі сплати компенсаційних платежів. Суд дійшов висновку, що систематичне неналежне виконання Позивачем істотних умов договору оренди, є підставою для припинення оспореного договору.
17. Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на таке.
18. Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, якою визначено підстави для відмови у продовженні договору оренди, передбачено, що рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: 1) у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; 2) якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; 3) якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; 4) якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; 5) якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; 6) якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.
18.1. Отже, статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено перелік підстав, за наявності яких Орендодавець приймає рішення про відмову у продовженні Орендарю договору оренди.
19. За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у частині другій статті 2, частині першій статті 13 ГПК України.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
20. Як зазначалося вище, судами попередніх інстанцій з`ясовано, що Відповідач листами №062/05-19-2477 від 20.04.2021 та №062/05-19-4124 від 30.06.2021 повідомив Позивача про своє рішення, що договір оренди припиняється 09.06.2021 та продовжуватися не буде.
20.1. Втім, в цих листах, як на підставу для припинення та відмову у продовженні Позивачу договору оренди, Відповідач послався на статтю 764 ЦК України, статті 18, 19, 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Як вже зазначалося, статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено перелік підстав, за наявності яких, Орендодавець приймає рішення про відмову у продовженні Орендарю договору оренди. Проте, суди залишили поза увагою те, що посилання Відповідача на статтю 19 вказаного Закону було загальним, а не конкретизованим (без зазначення конкретної підстави відмови у продовженні договору оренди).
20.2. Як вбачається з мотивувальної частини рішення та постанови судів попередніх інстанцій, судами, як підставу для відмови у продовженні договору оренди, зазначено наявність довідки Третьої особи-2 від 09.03.2021, відповідно до якої, Позивачем не здійснено страхування об`єкта оренди, чим порушено пункт 4.11 договору, а також не сплачено компенсаційні витрати підприємства в сумі 227 155,05 грн (за 27 місяців) та компенсації витрат підприємства з користування земельною ділянкою в сумі 198,01 грн (за 26 місяців), а також наявна заборгованість за оренду приміщення в сумі 3,60 грн. Тобто, як підставу для відмови Позивачу у продовженні договору оренди суди визначили наявність довідки Балансоутримувача, відповідно до якої Позивач має заборгованість зі сплати орендної плати, не здійснив страхування об`єкта оренди, має заборгованість зі сплати страхових платежів (стаття 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
20.3. Однак, колегія суддів вважає передчасним такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки судами не встановлено при дослідженні первинних документів, а саме, вказаних вище листів Відповідача, що Відповідач у своїх листах, як підставу для відмови у продовженні договору оренди зазначив чи послався саме на наявність заборгованості у Позивача зі сплати орендної плати, не здійснення страхування об`єкта оренди, наявність заборгованості зі сплати страхових платежів, що встановлено судами з посиланням на довідку Балансоутримувача.
20.4. Таким чином, відсутні підстави для висновку, що листи Відповідача виражають чітку, зрозумілу та однозначну відмову (наведено конкретну підставу) від продовження договірних відносин оренди з Орендарем. Суди на вказане уваги не звернули, а тому колегія суддів вважає передчасним висновок попередніх судових інстанцій про те, що саме систематичне, як зазначають суди з посиланням на вказані вище листи Відповідача, невиконання Позивачем істотних умов договору оренди, є підставою для припинення цього договору.
21. З огляду на викладене Суд вважає, що наведені скаржником в касаційній скарзі підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1частини другої статті 287 ГПК України щодо застосування статей 86, 177, 277 частини 5 статті 236 ГПК України, знайшли своє підтвердження (пункт 8 постанови), оскільки висновки щодо застосування вказаних норм процесуального права є загальними, а викладення їх у справах з іншим предметом, підставами чи змістом позовних вимог (справа №758/824/17- предмет спору - визнання електронних торгів недійсними; справа №909/68/18 - предмет позову - визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу; справа №757/37126/18 - предмет позову - захист прав споживачів та стягнення коштів) не вказує на те, що вони не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах.
22. Також, скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України не дослідили зібрані у справі докази (пункт 11 постанови), зокрема, не дано належної оцінки постановам Кабінету Міністрів України №1145 від 16.10.1997 "Про розміщення деяких установ" та №1041 від 30.06.2000 "Про утворення Державного агентства з управління державним матеріальним резервом".
22.1. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.