ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/3562/17
касаційне провадження № К/9901/23875/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року (головуючий суддя - Федорчук А.Б.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року (головуючий суддя - Кучма А.Ю.; судді - Аліменко В.О., Безименна Н.В.)
у справі № 826/3562/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл"
до Офісу великих платників податків ДФС
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
У С Т А Н О В И В:
У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" (далі - ТОВ "АТ Каргілл", позивач, платник) звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс ВПП ДФС, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2016 року № 0008761402.
В обґрунтування позову платник зазначив, що відповідно до положень Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою "Про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал" (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 10 січня 2002 року № 2929-ІІІ, доходи Cargill International SA (Швейцарія) (далі - CISA) у вигляді фрахту оподаткуванню в Україні не підлягають. При цьому, наявність чи відсутність статусу бенефеціарного отримувача доходу не є умовою звільнення від оподаткування за Конвенцією.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року, позов задоволено.
Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди виходили з того, що платником не було допущено порушення вимог пунктів 160.1, 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, оскільки нормами Конвенції передбачено звільнення доходів нерезидента від оподаткування на території України.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Офіс ВПП ДФС звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що звільнення від оподаткування за статтею 8 "Міжнародний транспорт" Конвенції передбачено лише стосовно доходів, отриманих від здавання в оренду морських або повітряних суден, та прибутків від здавання в оренду контейнерів, а виплати позивача на користь CISA за угодами між ними (а саме - "фрахт") не є такими платежами. Крім того, оскільки CISA не є бенефіціарним отримувачем виплаченого йому позивачем доходу, то пільги зі сплати податків до здійснених позивачем виплат не застосовуються.
Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу ВПП ДФС.
17 лютого 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, при цьому доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судових інстанцій. Наголошує, що частина 2 статті 8 Конвенції розширює перелік доходів, які можуть бути включені до доходів від експлуатації суден у морських перевезеннях, а не звужує їх до тих видів доходів, про які зазначає відповідач. Крім того, застосування концепції бенефіціарного власника до фрахту не відповідає положенням чинного законодавства.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 31 серпня 2016 року по 16 листопада 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "АТ Каргілл" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2016 року, за результатами якої складено акт від 30 листопада 2016 року № 2035/28-10-14-01/20010397.
Перевіркою встановлені порушення, зокрема, підпункту 141.4.4 пункту 141.4 статті 141, пункту 160.5 статті 160 Податкового кодексу України, пункту 13.5 статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв`язку із тим, що ТОВ "АТ Каргілл" за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2016 року не утримувало податок з доходів нерезидента при виплаті доходу компанії CISA у сумі 35 966 705,55 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган зазначає, що на виконання умов договорів за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2016 року ТОВ "АТ Каргілл" виплачено дохід нерезиденту у вигляді фрахту у сумі 58 993 640,52 долларів США, або 589 978 872,51 грн, що підтверджується актами здавання-приймання послуг. При виплаті доходу платником застосовано пільгову ставку оподаткування 0%. Відповідач зазначає, що в разі наявності посередника між фактичним власником і платником фрахту, звільнення від оподаткування або оподаткування за заниженими ставками в державі джерела доходу не надається.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 грудня 2016 року № 0008761402, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 27 143 305,00 грн, з яких 22 828 523,00 грн за основним платежем, 4 314 782,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 01 січня 2015 року) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, фрахт та доходи від інжинірингу.
За приписами пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов`язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Згідно із статтею 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.
Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Судами встановлено, що до перевірки позивачем було надано Свідоцтва резидентності за 2010-2016 роки на підтвердження статусу CISA, як податкового резидента Швейцарії.
Судами встановлено, що між позивачем та CISA (компанія-нерезидент) укладено два договори про послуги від 01 вересня 2006 року б/н та від 11 березня 2013 року № 01/2013, згідно з умовами яких CISA надає позивачу послуги фрахтування, експлуатації судна та інші послуги, пов`язані із продажем товарів позивача.
Відповідно до підпункту 14.1.260 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.
Аналіз вказаної норми свідчить, що законодавець визначив поняття фрахту як винагороди (компенсації) за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частини).
Разом з тим Податковий кодекс України не містить поняття договору чартеру (фрахтування) як такого, тому суд враховує поняття та зміст договору чартеру (фрахтування), яке визначено у Цивільному кодексі України.
Частиною першою статті 912 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.