ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 191/4386/19
провадження № 51-462км22
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_9,
суддів ОСОБА_10, ОСОБА_11,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_12,
прокурора ОСОБА_13,
виправданого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_14 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019040390000916, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 1 ст. 164 КК у зв`язку з недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення, а кримінальне провадження закрито.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2007 року ОСОБА_1 зобов`язано сплачувати кошти (аліменти) на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 15 січня 2007 року. Однак ОСОБА_1, знаючи про свій обов`язок щодо сплати аліментів, ігноруючи рішення суду та ухиляючись від його виконання, починаючи з січня 2014 року не сплачував аліментів, унаслідок чого порушив та продовжував порушувати право дитини на повноцінне життя і всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток. ОСОБА_1, маючи офіційне місце роботи та постійне джерело доходів, а також після звільнення з організації свої доходи від тимчасових заробітків не декларував, про суми заробітку та джерела доходів державного виконавця не повідомляв і з доходів гроші на утримання дитини (аліменти) не сплачував, будь-якої іншої допомоги дитині не надавав, тобто добровільно рішення суду не виконував, на попереджувальні листи Синельниківського МР ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області про необхідність погашення заборгованості та сплачувати аліменти не реагував, у результаті чого в нього в період із січня 2014 року до 13 червня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 48 150,71 грн, що сукупно перевищує суму виплат за три місяці відповідних платежів.
За вказаним формулюванням обвинувачення, викладеного органом досудового розслідування, дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 164 КК як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), відхиливши доводи апеляційних скарг сторони обвинувачення та представника потерпілої, належним чином не мотивував свого рішення і не дав правової оцінки документам виконавчого провадження, а саме підпискам ОСОБА_1 від 10 жовтня 2014 року та 28 серпня 2016 року, з яких видно, що останньому роз`яснено та він попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 164 КК і зобов`язувався повідомляти державного виконавця про зміну місця проживання і роботи. На думку прокурора, висновки апеляційного суду про необізнаність обвинуваченого щодо неотримання потерпілою стороною аліментів спростовуються наявними у кримінальному провадженні квитанціями про перерахування ОСОБА_1 особисто в липні 2014 року та в серпні 2016 року коштів через засоби поштового зв`язку ОСОБА_2 . Прокурор зазначає, що під час перевірки в апеляційному порядку кримінального провадження суд апеляційної інстанції не врахував та не дав належної оцінки в частині прийняття або відхилення доказів обвинувачення.
У запереченні захисник ОСОБА_15 просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без змін.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора, просив скасувати рішення апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник ОСОБА_15 просила касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Виправданий ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
За приписами ст. 370 цього Кодексусудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на нього певний обов`язок щодо дослідження обставин й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Проте указаних вимог законупід час розгляду цього кримінального провадження апеляційним судом дотримано не було.
Як видно зі змісту вироку, суд першої інстанції вважав, що невиконання судового рішення про стягнення аліментів відбувалося не у зв`язку зі злісним ухиленням обвинуваченого від сплати аліментів, а у зв`язку з неналежним ставленням працівників виконавчої служби, а також бухгалтерії підприємства за місцем роботи обвинуваченого до своїх обов`язків.
Суд першої інстанції зазначив, що обвинувальний акт не містить відомостей про час, місце, конкретизований спосіб та інші достовірні обставини вчинення кримінального правопорушення, досліджені судом докази не доведять того, що обвинуваченого було попереджено про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів до 29 серпня 2016 року, не підтверджують тривалого і наполегливого ухилення від виконання цього обов`язку, прямої відмови від сплати аліментів чи вчинення будь-яких дій з метою уникнути утримань за виконавчим листом.
Місцевий суд зауважив, що доводи обвинувачення про наявність заборгованості зі сплати аліментів не можуть слугувати достатніми для висновку про наявність складу кримінального правопорушення, оскільки фабулою ч. 1 ст. 164 КК передбачено кримінальну відповідальність не за наявність чи допущення виникнення такої заборгованості, а саме за бездіяльність, яка полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).