Постанова
Іменем України
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 361/8998/20
провадження № 61-8568св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2021 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2022 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_3, його колишня дружина - ОСОБА_5, їх спільні діти: ОСОБА_6, ОСОБА_7, але фактично проживають лише відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є батьками колишньої дружини. Шлюб між ним та ОСОБА_8 було розірвано 24 липня 2017 року рішенням Окружного суду у м. Білосток Республіки Польщі. Вказував, що відповідачі із ним спільного господарства не ведуть, однією сім`єю не проживають, а вселені у квартиру, як батьки колишньої дружини. Добровільно виселитися та знятися з реєстрації відповідачі не бажають. Він неодноразово у договірному порядку намагався вирішити питання виселення батьків колишньої дружини та пред`являв
до них письмові вимоги, які залишилися без реагування. Вважав, що відповідачі втратили право користування вищевказаною квартирою.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області
від 07 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2,
ОСОБА_3 на законних підставах вселилася у спірну квартиру зі згоди позивача, як власника майна, іншого житла вони не мають. Оскільки сторони фактично не ведуть спільне господарство та не пов`язані спільним побутом, тому відповідачі фактично набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. ОСОБА_1 не надано належних
та допустимих доказів на підтвердження того, що самим фактом реєстрації та проживанням відповідачів у спірній квартирі порушуються його права на вільне володіння користування чи розпорядження квартирою, оскільки сам факт наявності сервітуту у вказаних осіб не є порушенням прав позивача згідно з положеннями частини п`ятої статті 403 ЦК України, відповідно до якої сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Суд керувався прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція),
статті 8 Конвенції, а також судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2022 рокупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишено без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2021 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками міськрайонного суду, апеляційний суд також вказав, що відповідачі вселилися до квартири за згодою позивача, власника і, оскільки сторони фактично не ведуть спільне господарство та не пов`язані спільним побутом, набули право користуванням чужим майном,
а отже, законних підстав для виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні, так як відповідачі іншого житла не мають, за вказаною адресою зареєстровані як за постійним місцем проживання, за згодою власника квартири, проживають у спірній квартирі уже тривалий час (близько
10 років). При цьому суду не надано належних доказів на підтвердження перешкод позивачу у користуванні спірною квартирою, який з серпня
2010 року і до цього часу постійно проживає у Республіці Польща.
Апеляційний суд також мотивував судове рішення прецедентною практикою ЄСПЛ і судовою практикою Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено представникові ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - строк на касаційне оскарження рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду
від 25 липня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Броварського міськрайонного суду Київської області.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що відповідачі вселилися у квартиру як батьки колишньої дружини, а тому право користування квартирою у них виникло не з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України і статті 156 ЖК України, а на підставі сервітуту (статті 395, 397, 403 ЦК України). Судами помилково не встановлено здійснення позивачу перешкод у користуванні квартирою, так як зазначене спростовується висновком поліції. Крім того, суди безпідставно, без будь-яких доказів вказали, що позивачпроживає
у Республіці Польща, а відповідачі у спірній квартирі - протягом 10-ти років. У позивача є інша сім`я, у нього народилася дитина. Спільне проживання з відповідачами у квартирі є неможливим. Судами не досліджено питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідачів на користування квартирою. Судами не враховано положення статті 41 Конституції України, статей 316, 317, 319, 321, 386, 391, 401 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якими, закріплено принцип непорушності права приватної власності.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом установлено, що згідно з Витягу з Державного реєстру речових
прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником квартири
АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2007 року.
З 14 грудня 2011 року і по теперішній час ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: квартира
АДРЕСА_1 .
Рішенням Окружного суду у м. Білосток Республіки Польщі від 24 липня 2017 року шлюб між ОСОБА_5, дівоче прізвище ОСОБА_5, та ОСОБА_11, розірвано. Розірвання шлюбу зареєстровано 15 жовтня 2008 року
у м. Бровари (Україна) Київської області та внесено до книги реєстрації шлюбів органу реєстрації актів громадського стану у м. Білосток.
02 серпня 2020 року та 11 серпня 2020 року ОСОБА_1 на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направлено вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення та зняття з реєстрації місця проживання.
Згідно з відповіді Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області 02 серпня 2020 року до відділу поліції надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що близько 21:15 год. за адресою: квартира АДРЕСА_1, виник конфлікт щодо проживання у вищевказаній квартирі, яка належить заявнику, зареєстрованих у ній мешканців. У ході перевірки опитаний ОСОБА_1 пояснив, що прийшов за вищевказаною адресою до своєї квартири, в якій також зареєстровані колишній тесть з тещею: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не впускали останнього до квартири.
У зв`язку з цим між ними стався конфлікт та вже по приїзду працівників поліції ОСОБА_1 потрапив до квартири, де надав пояснення, що за цим фактом буде звертатися до суду. Опитана ОСОБА_3 пояснила, що
02 серпня 2020 року перебувала за місцем проживання, до неї прийшов зять ОСОБА_1, який почав вибивати двері та поводити себе неадекватно, кидався у бійку до її чоловіка. У ході конфлікту жодних неправомірних дій відносно ОСОБА_1 не заподіяно.
Рішенням суду Республіки Польща від 29 липня 2020 року стягнуто
з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 210 тис. злотих із законними відсотками за прострочення, з 28 лютого 2018 року до дати сплати. Також стягнуто відшкодування процесуальних витрат у розмірі 12 817 злотих.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року
у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria).
У рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" зазначено, що поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі "Коннорс проти Сполученого Королівства" (Connors v. the United Kingdom).