Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 127/15014/20
провадження №61-20340св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДКП "Фармацевтична фабрика",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП "Фармацевтична фабрика" на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Копаничук С. Г., Якименко М. М., та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Копаничук С. Г., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП "Фармацевтична фабрика" (далі - ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика", товариство) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої заробітної плати.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 25 листопада 2014 року вона працювала на посаді медичного працівника в ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика", з 01 жовтня 2018 року назву займаної нею посади змінено на "фахівець з методів розширення збуту".
21 квітня 2020 року засобами поштового зв`язку вона отримала від роботодавця повідомлення від 15 квітня 2020 року № 15.04.2020/02-33 про те, що в зв`язку з введенням нового штатного розпису її посада з 15 червня 2020 року буде скорочена.
Листом від 09 червня 2020 року вона попередила відповідача, що є одинокою матір`ю, надавши при цьому копію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2018 року, копію довідки від 27 травня 2020 року про те, що вона не зверталась до суду з позовом про стягнення аліментів, а також копію довідки від 29 квітня 2020 року № 104 про участь у вихованні доньки - ОСОБА_2, 2008 року народження.
Відповідно до наказу від 15 червня 2020 року № 221-К її звільнено з роботи з 15 червня 2020 року.
Крім того, вказувала на те, що з березня 2020 року відповідач в односторонньому порядку зменшив розмір її заробітної плати з 15 000,00 грн до 10 000,00 грн, однак у встановленому законом порядку за два місяці не попередив її про зміну істотних умов праці, чим порушив вимоги статей 32, 97 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України).
Посилаючись на те, що ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" порушило порядок її звільнення, передбачений статтею 49-2 КЗпП України та гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП України, ОСОБА_1 просила:
- поновити її на посаді фахівця з методів розширення ринку збуту в ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика";
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 червня 2020 року до 15 жовтня 2020 року в розмірі 74 536,00 грн,
- стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за період з 23 березня 2020 року до 15 червня 2020 року в розмірі 23 117,55 грн.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки вона не надала доказів на підтвердження того, що є одинокою матір`ю, а тому на неї отже, розповсюджуються гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП України, недотримання роботодавцем вимог щодо строку попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення, не є безумовною підставою для поновлення її на роботі, а є підставою для зміни дати звільнення, що і зробив сам роботодавець відповідним наказом.
Суд вказав, що для набуття статусу "одинока матір" необхідні два факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини матір`ю чи батьком самостійно, без участі іншого з подружжя. Розірвання шлюбу та фактичне місце проживання дитини з матір`ю, що само по собі передбачає утримання та виховання дитини матір`ю, не доводять відсутність участі батька у вихованні дитини, та не можуть слугувати безумовним підтвердженням наявності у позивача статусу "одинока матір".
Згідно із Законом України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" право на допомогу на дітей одиноким матерям має одинока матір, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку, відсутній запис про батька або запис про батька проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері дитини (стаття 18-1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми"). В розумінні цього Закону одинока мати - це жінка, яка має дитину, батьківство якої фактично не визнано (немає спільної заяви батьків, заяви батька, рішення суду).
ОСОБА_1 не підтвердила, що вона є одинокою матір`ю, оскільки у свідоцтві про народження дитини - ОСОБА_2,2008 року народження, батьками записані ОСОБА_3, ОСОБА_1 . Батько дитини не позбавлений батьківських прав, відомостей про те, що він перебуває у розшуку немає, позивач не зверталася за призначенням соціальної допомоги на дитину. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2018 року про розірвання шлюбу, довідка Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2020 року про те, що ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, довідка Комунального закладу "Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія № 6 Вінницької міської ради" від 29 квітня 2020 року про те, що батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не відвідує дитину в школі та батьківські збори, не цікавиться навчанням дитини не є достатніми доказами на підтвердження того, що ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дитини. Узагальнивши наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов виcновку, що ОСОБА_1 не має статусу "одинока матір" та гарантій, встановлених статтею 184 КЗпП України щодо заборони її звільнення.
Суд також визнав необґрунтованими аргументи позивача про те, що введенням в товаристві простою відповідач змінив істотні умови праці, про які зобов`язаний був письмово повідомити її за два місяці (стаття 32 КЗпП України). Зазначив, що простій та як наслідок здійснення відповідачем розрахунку оплати праці на підставі статті 113 КЗпП України, не може вважатися зміною істотних умов праці, а тому законодавство не покладає на роботодавця обов`язок попередити про це працівника за два місяці. Наказ від 20 березня 2020 року № 40 не визнаний незаконним і позивач його не оскаржувала, а тому відсутні підстави для стягнення на її користь невиплаченої їй заробітної плати із розрахунку 18 634,00 грн.Суд визнав безпідставними посилання позивача на частину третю статті 113 КЗпП України, відповідно до якої під час простою за працівником зберігається середній заробіток, оскільки в ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" не виникало виробничої ситуації, небезпечної для життя чи здоров`я працівників, крім того, нова редакція статті 113 КЗпП України була введена в дію з 02 квітня 2020 року, тобто після прийняття товариством відповідного наказу.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що суди дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки належним чином не перевірили, чи має позивач статус одинокої матері. Колегія суддів вказала, що судами не було враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2021 року у справі № 591/1371/19 про те, що "згідно зі статтею 1 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 2 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", статтею 6 СК України дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованого до неї, вона не набуває прав повнолітньої особи раніше. Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). Також визначення "одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки". Так, згідно із вказаною постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Оскільки пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки" визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (сплати аліментів) значення не має".
Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" на посаді фахівця з методів розширення ринку збуту, з 23 червня 2020 року.
Стягнуто з ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 червня 2020 року до 30 листопада 2021 року в розмірі 481 697,37 грн, без утримання податку та інших обов`язкових платежів.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення мотивовано тим, що статтею 184 КЗпП України встановлено гарантію, що обмежує звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.
На підтвердження того, що ОСОБА_1 одинокою матір`ю, позивач надала: рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2018 року у справі № 127/9350/18, яке набрало законної сили 14 серпня 2018 року, яким розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, та визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_1 ; довідку від 29 квітня 2020 року № 104, видану Комунальним закладом "Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-Ш ступенів - гімназія № 6 Вінницької міської ради"; довідку Міського комунального підприємства "Управляюча компанія "Київська" від 25 листопада 2021 року № 1875 про склад сім`ї та реєстрацію, які суд апеляційної інстанції достатніми та допустимими доказами. Установивши, що ОСОБА_2 є одинокою матір`ю, суд зазначив, що на неї поширюються гарантії дотримання трудових прав, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України, а також вказав на порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо дотримання строку її повідомлення про майбутнє звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Зважаючи на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося в порушення вимог трудового законодавства, а тому визнав обґрунтованими її вимоги про поновлення її на роботі, та наявність підстав для стягнення з ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 червня 2020 року до дня ухвалення судового рішення - 01 грудня 2021 року, тобто за 363 робочі дні, підстав для зменшення якого за відсутності вини позивача у розгляді судом спору більше одного року, суд не встановив.
Суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" невиплаченої заробітної плати за період простою з 23 березня 2020 року до 15 червня 2020 року, у зв`язку з її недоведеністю.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Хейніс О. Г., про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що скасувавши рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд змінив розподіл судових витрат, стягнув з відповідача на користь позивача 2 942,80 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору, а також 15 000,00 грн на відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, а тому відсутні підстави для ухвалення у справі додаткового судового рішення в цій частині. Зауважив, що ОСОБА_2 не надала доказів на підтвердження понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 20 000,00 грн.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, в якій заявник просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження судового рішення, ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" зазначило:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц; 06 лютого 2020 року у справі № 696/958/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17, від 22 травня 2019 року 753/12854/17, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 18 березня 2020 року у справі № 461/3024/18, від 20 січня 2021 року у справі № 182/5140/15-ц, від 30 березня 2021 року у справі № 337/6165/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 127/22449/20;
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України - справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази).
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вимоги статей 49-2, 235 КЗпП України, та не урахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладені у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17, від11 серпня 2021 року у справі № 334/3210/18 та від 30 березня 2021 року у справі № 337/6165/18. Суд не звернув увагу, що сторонами не оспорюються зміни в організації виробництва і праці ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика", внаслідок яких відбулася ліквідація відділу в якому працювала позивач. Роботодавець дотримався вимог статей 40, 49-2 КЗпП України, зокрема, за два місяці до майбутнього звільнення повідомив ОСОБА_1 про скорочення її посади у зв`язку з ліквідацією відділу та з метою працевлаштування запропонував їй усі наявні вакантні посади, що існували в товаристві. 15 червня 2020 року позивач електронною поштою та засобами поштового звʼязку направила на адресу ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" заяву, в якій просила відправити їй поштою трудову книжку після скорочення посади. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 відмовилася від запропонованих їй посад, у суду були відсутні підстави для висновку про порушення роботодавцем при її звільненні гарантій, передбачених частиною третьою статті 184 КЗпП України.
Зміна структури товариства, що призвело до ліквідації відділу, у якому працювала ОСОБА_2 та скорочення її посади є виключним правом роботодавця. Згідно з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 393св19), суд не може вдаватися в обговорення та оцінку питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобовʼязаний тільки зʼясувати наявність підстав для звільнення. За таких обставин в оцінці правомірності звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, суд апеляційної інстанції мав з`ясувати: чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, а також про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або, що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" про те, що позивач після запропонованих їй вакантних посад подала заяву про направлення їй трудової книжки, чим виявила свою волю відмовитися від запропонованого їй працевлаштування в ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика", та погодилася на її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Примусити позивачку до подальшого продовження трудових відносин або самостійно за неї обрати одну із вакантних посад ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" не могло. Відмова одинокої жінки від працевлаштування та її волевиявлення на звільнення з підстав, які вона зазначила у заяві, мала бути розцінена судом як її звільнення за власним бажанням, а тому не може вважатися порушенням її прав.
Зауважив, що ОСОБА_2 заявила вимоги про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 червня 2020 року до 15 жовтня 2020 року. Натомість, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, належно не дослідив наявні у справі докази та не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 127/22449/20, стягнув з ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 червня 2020 року до 30 листопада 2021 року у розмірі 481 697,37 грн.
Крім того, в порушення норм процесуального права, суд апеляційний інстанції розглянув справу за відсутності представника ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика", не взяв до уваги заяву представника товариства про відкладення розгляду справи у звʼязку з його хворобою, а тому необґрунтовано визнав неповажною причину його відсутності у судовому засіданні 01 грудня 2021 року.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Хейніс О. Г., на касаційну скаргу ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика", в якому вона зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика", просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року залишити без змін. Зауважила, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вона є одинокою матір`ю, оскільки самостійно виховує доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матеріали справи також містять докази на підтвердження обізнаності роботодавця про те, що вона має статус одинокої матері, оскільки згідно з довідкою про нараховану та виплачену заробітну плату ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" виплатило їй компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку як одинокій матері за 2018, 2019, 2020 роки.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Хейніс О. Г., у якій вона просила скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року та ухвалити у справі нове судове рішення, яким вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, що були нею понесені в суді першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Хейніс О. Г., на підставі частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Хейніс О. Г., у межах доводів і вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що ухвала суду апеляційної інстанції про відмову ухвалити додаткове рішення у справі в частині розподілу судових витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, суперечить усталеній судовій практиці щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18, від 24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2021 року зазначив, що розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Натомість, апеляційний суд не здійснив розподіл судових витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, що є порушенням статей 137 та 141 ЦПК України.
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшла заява ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" про поворот виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року та стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 549 742,19 грн, які набуті нею без достатньої правової підстави.
У серпні 2022 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Хейніс О. Г., звернулася до Верховного Суду із заявою про відшкодування їй витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, у якій просила стягнути з ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" на її користь 10 000,00 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, щовідповідно до наказу від 25 листопада 2014 року № 147-К ОСОБА_1 прийнято на посаду медичного представника ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика". 01 жовтня 2018 назву посаду "медичний представник" змінено на "фахівець з методів розширення ринку збуту".
Наказом ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" від 20 березня 2020 року № 40 у зв`язку з введенням карантину з метою запобігання та розповсюдження коронавірусної хвороби (COVID-19), зі специфікою роботи зовнішньої служби, пов`язаною з безпосереднім фізичним контактом з особами закладів охорони здоров`я по всій країні, для запобігання зараження, розповсюдження коронавірусної хвороби (COVID-19), а також убезпечення працівників та інших осіб від зараження, та з метою забезпечення виконання прийнятих рішень державних органів та Президента України, на підставі Закону України від 17 березня 2020 року № 533-ІХ, статей 34, 113 КЗпП України, встановлено початок простою у зовнішній службі з 23 березня 2020 року до дати закінчення карантину в Україні; доручено головному бухгалтеру провести відповідні розрахунки заробітної плати на весь період для працівників Зовнішньої служби у розмірі 2/3 тарифної ставки встановленого працівникам окладу (розряду); працівникам зовнішньої служби: ПІБ перебувати вдома до закінчення карантину, якщо не виникне термінової потреби.
15 квітня 2020 року ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" засобами поштового зв`язку та електронною поштою направило ОСОБА_1 повідомлення № 15.04.2020/02-33 про те, що в зв`язку з введенням нового штатного розпису її посада з 15 червня 2020 року буде скорочена. Одночасно ОСОБА_1 запропоновано 24 вакантні посади в ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика". Зазначене повідомлення ОСОБА_1 отримала 21 квітня 2020 року.
ОСОБА_1 не надала згоду обійняти жодну із запропонованих їй роботодавцем вакантних посад та 15 червня 2020 року звернулася до ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" із заявою, у якій просила направити їй поштою трудову книжку після скорочення посади.
Наказом директора ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" від 15 червня 2020 року № 221-к "Про звільнення ОСОБА_1", позивача звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату працівників) та здійснено виплату вихідної допомоги, з 15 червня 2020 року.
Наказом від 21 вересня 2020 року № 311-к змінено наказ від 15 червня 2020 року № 221-к "Про звільнення ОСОБА_1" в частині дати звільнення. Датою звільнення заначено 22 червня 2020 року та проведено донарахування ОСОБА_1 заробітної плати за 7 календарних днів.
Згідно з довідкою про нараховану та виплачену ОСОБА_1 заробітну плату, її оклад становить - 15 812,00 грн, з урахуванням надбавок нараховано - 18 634,00 грн, до виплати - 15 000,37 грн; помісячно їй нараховано: січень 2020 року за 21 робочий день - 18 634,00 грн; лютий за 15 робочих днів - 14 235,50 грн; березень за 14 робочих днів - 24 247,09 грн; квітень - 13 601,56 грн (складається з оплати за простій і лікарняних); травень - 12 422,67 грн (складається із оплати за простій).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2018 року у справі № 127/9350/18, яке набрало законної сили 14 серпня 2018 року, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; місцем проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначено місце проживання матері ОСОБА_1 .
На підтвердження факту виховання неповнолітньої дитини без участі батька, ОСОБА_2 надала:
- довідку від 29 квітня 2020 року № 104, видану Комунальним закладом "Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія № 6 Вінницької міської ради", згідно з якою дитина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, навчається у цьому навчальному закладі; її мати ОСОБА_1 бере активну участь в житті класу та закладу, забезпечує дитині належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку, батько ОСОБА_3, за період навчання дитини в закладі (з 01 вересня 2014 року) до школи не навідувався, не відвідував батьківські збори, не цікавився навчанням дочки та її вихованням; не виявляв бажання поцікавитися навчанням та вихованням дитини;
- довідку Міського комунального підприємства "Управляюча компанія "Київська" від 25 листопада 2021 року № 1875 з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію, відповідно до якої ОСОБА_2 проживає і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат; особовий рахунок відкритий на ОСОБА_5 (мати позивача); у житловому приміщенні з 16 жовтня 2015 року зареєстровано дві особи: ОСОБА_1, 1985 року народження - донька, ОСОБА_2, 2008 року народження - онучка.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.