Постанова
Іменем України
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 597/552/21
провадження № 61-2601св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Заліщицька державна нотаріальна контора, Товстенська селищна рада Чортківського району Тернопільської області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року у складі судді Дудяка С. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 січня 2022 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Костів О. З.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Заліщицької державної нотаріальної контори, Товстенської селищної ради Чортківського району Тернопільської області, ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я ОСОБА_2 від 06 серпня 1996 року, зареєстроване в реєстрі за № 64, і визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3, спадщину після смерті якого на підставі заповіту, складеного спадкодавцем 06 серпня 1996 року, прийняв його син ОСОБА_2 який є його рідним братом.
Про існування вказаного заповіту йому не було відомо, брат свідомо при оформленні спадкового майна не вказав про наявність інших спадкоємців після смерті батька, нотаріус також не виконала свого обов`язку щодо встановлення кола спадкоємців та їх повідомлення про факт відкриття спадщини, чим допустив недобросовісну поведінку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заліщицький районний суд Тернопільської області рішенням від 04 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовив за безпідставністю позовних вимог.
Стягнув з ОСОБА_1 в дохід держави 1 816 грн судового збору.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_3, визначивши заповітом від 06 серпня 1996 року спадкоємцем належного йому майна на випадок своєї смерті ОСОБА_2 та позбавивши таким чином права на спадкування ОСОБА_1, діяв у спосіб визначений законодавством та в межах наданих йому даним законодавством прав та свобод щодо вільного розпорядження належним на праві власності майном, тому позовні вимоги є безпідставними. Доказів, які б дали підставу дійти протилежного висновку, позивачем суду не надано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, місцевий суд виходив з того, що позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про те, що за умови позбавлення його батьком права на спадщину після його смерті заповітом від 06 серпня 1996 року в нього є поважні причини для визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Тернопільський апеляційний суд постановою від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не є, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у липні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд не повідомив його належним чином про розгляд справи.
Апеляційним судом з порушенням норм процесуального права було здійснено заміну складу суду.
Необізнаність його про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строків для подання заяви про прийняття спадщини.
Суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц.
Недобросовісна поведінка нотаріуса є підставою для поновлення строку для прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18).
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 липня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Заліщицького районного суду Тернопільської області.
Справа № 597/552/21 надійшла до Верховного Суду 01 серпня 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 ), що підтверджується рішенням № 4 Виконавчого комітету Товстенської селищної ради народних депутатів Заліщицького району Тернопільської області від 22 лютого 1980 року та свідоцтвом про право власності на будинковолодіння від 27 липня 1999 року, реєстраційний напис № 7 від 30 серпня 1999 року.
За життя, а саме 06 серпня 1996 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким все належне йому майно заповів на випадок своєї смерті ОСОБА_2, який згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 є його сином.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 16 травня 2012 року.
ОСОБА_2 27 липня 2001 року звернувся до Заліщицької державної нотаріальної контори із письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті батька.
18 липня 2001 року дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Заліщицької державної нотаріальної контори заяву, згідно з якою відмовилася від обов`язкової частки у спадковому майні після смерті чоловіка на користь сина ОСОБА_2 .
Про прийняття ОСОБА_2 спадщини свідчить довідка № 870 від 18 липня 2001 року, видана виконкомом Товстенської селищної ради, згідно з якою ОСОБА_2 добудував літню кухню, добудував та ремонтував стайню, заливав відмостку, сплачував податкові та страхові платежі.
ОСОБА_2 10 серпня 2001 року Заліщицькою державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 01 вересня 2020 року.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати свідоцтво на спадщину за заповітом за братом ОСОБА_2 недійсним, оскільки йому не було відомо про наявність заповіту, а останній оформляючи спадщину не вказав про наявність іншого спадкоємця, тобто нотаріус не включив його до кола спадкоємців і не повідомив про факт відкриття спадщини. Також даний заповіт складений ОСОБА_3 на користь брата ОСОБА_2 таємний, односторонній, корисливий та позбавив його права на спадкування.
Згідно з відповіддю державного нотаріуса Чаплій А. за № 12 від 18 березня 2021 року ОСОБА_1 втретє роз`яснюється, що він на час відкриття спадщини не відносився до категорії осіб, яким належить обов`язкова частка у спадщині, вчасно не подав заяву про прийняття спадщини, їх мати відмовилась від обов`язкової частки на користь сина ОСОБА_2 та від частки у спільному майні подружжя.
Із аналогічними заявами до Заліщицької державної нотаріальної контори ОСОБА_1 також звертався 19 серпня та 21 жовтня 2013 року, на які отримував відповіді.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті (стаття 527 ЦК УРСР).
Згідно з положеннями статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Статтями 1233, 1234 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Кожен громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (частина перша статті 534 ЦК УРСР).
Встановивши, що ОСОБА_3 діяв у спосіб, визначений законодавством, та в межах наданих йому чинним законодавством прав та свобод щодо вільного розпорядження належним йому на праві власності майном, а заповіт не визнаний недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування свідоцтва про право на спадщину.
Щодо позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
Статтею 549 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Відповідно до статті 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.
Положеннями частини першої статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Силах України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту, тощо.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Ілхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey) від 27 червня 2000 року при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.