ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 161/12237/20
провадження № 51-2538км22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_6.,
судді: ОСОБА_7.,
ОСОБА_8.,
секретар судового засідання ОСОБА_9.,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_10.,
захисник ОСОБА_11,
потерпіла ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_12 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030130000502, стосовно
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Забороль Луцького району Волинської області, проживає в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11,посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали та закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 119 КК України на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
На обґрунтування своєї вимоги захисник посилається на те, що ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України,оскільки суд апеляційної інстанції не навів у ній ґрунтовних мотивів на спростування доводів апеляційної скарги сторони захисту. Зокрема, в апеляційній скарзі зазначалося, що кримінальне провадження підлягає закриттю у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування в період після повідомлення особі про підозру та до отримання обвинувального акта судом першої інстанції, що є порушенням вимог ст. 219 КПК України. Вважає, що ОСОБА_2 не набув процесуального статусу обвинуваченого.
Крім того, захисник стверджує, що вирок ґрунтується на припущеннях, ОСОБА_2 було засуджено незаконно, на що не звернув уваги апеляційний суд.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_2 і свідок ОСОБА_3 у суді надали послідовні показання про те, що саме останній, а не його син, завдав удару потерпілому, від якого той упав і вдарився головою об асфальтне покриття. Проте суд безпідставно врахував показання свідків із чужих слів, при цьому не взяв до уваги пояснень самого свідка ОСОБА_3, на чиї висловлювання посилалися ці свідки, а також не врахував показань свідків сторони захисту.
Стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки протоколу огляду місця події від 27 квітня 2019 року, який за змістом є слідчим експериментом, та не звернув уваги, що ОСОБА_3, який на місці відтворив події, що відбулися, не було роз`яснено його права всупереч вимогам ч. 3 ст. 223 КПК України.
Посилається на практику Касаційного кримінального судуВерховного Суду (постанови від 15 вересня 2021 року у справі № 711/3111/19 та від 19 листопада 2019 року у справі № 441/845/17).
Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року ОСОБА_2 засудженоза ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення воліна строк 4 роки.
Цивільні позови задоволено, стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_1 по 200 000 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 червня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 26 квітня 2019 року близько 22:00, перебуваючи за місцем свого проживання на АДРЕСА_2, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у вигляді смерті, хоча повинний був і міг їх передбачити, якби діяв з більшою обачністю, під час конфлікту, що раптово виник на ґрунті особистих неприязних стосунків із ОСОБА_5, умисно завдав не менше двох ударів в обличчя потерпілого, внаслідок яких останній впав та вдарився головою об асфальтне покриття, і таким чином заподіяв ОСОБА_5 закриту черепно-мозкову травму у вигляді зламу кісток основи та склепіння черепа, забою головного мозку із численними крововиливами, що належать до тяжких тілесних ушкоджень і спричинили смерть потерпілого ОСОБА_5 близько 12:55 01 травня 2019 року.
Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги
Від прокурора та потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника.
У засіданні Суду захисник підтримав свою касаційну скаргу, прокурор і потерпіла заперечували проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Судпереглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.