ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2022 року
м. Київ
Справа № 9901/496/21
Провадження № 11-95за22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 серпня 2022 року (судді Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жук А. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про зобов`язання повторно розглянути запит від 03 серпня 2020 року і
ВСТАНОВИЛА:
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВРП про зобов`язання повторно розглянути його запит від 03 серпня 2020 року (в частині прохання надати протоколи ВРП і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді) без вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення їх паперових копій.
Прохання мотивує тим, що 03 серпня 2020 року на підставі Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI) він звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації (електронних копій протоколів і технічного запису всіх засідань ВРП та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів і відбулись упродовж періоду з 12 листопада 2019 року до 03 серпня 2020 року). 10 серпня 2020 року Рада листом відмовила йому у наданні запитуваної інформації.
Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) постановою у справі № 9901/235/20 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2021 року скасувала й ухвалила нове рішення - про часткове задоволення позову ОСОБА_1, зокрема, зобов`язала ВРП повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року.
31 серпня 2021 року на електронну адресу позивача від Ради надійшов лист № 25708/0/9-21, в якому зазначалося, що для виконання рішення суду йому необхідно оплатити витрати на копіювання у розмірі 6 822 грн 97 коп.
ОСОБА_1 вважає вимогу ВРП про оплату вказаних витрат протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства. Позаяк запитувана інформація має суспільний інтерес, то, на думку позивача, обмежувати доступ до неї через покладання на її запитувача обов`язку відшкодувати понесені розпорядником інформації матеріальні витрати (паперу, порошку картриджу принтера) є неправомірним.
2.Представник ВРП у відзиві на адміністративний позов вказав на безпідставність заявлених позовних вимог. Переконує, що ВРП на виконання рішення суду здійснила повторний розгляд запиту позивача від 03 серпня 2020 року і у зв`язку із цим вважає рішення суду у справі № 9901/235/20 виконаним. А це, своєю чергою, дає підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
Далі відповідач зазначає, що Кабінет Міністрів України постановою від 15 січня 2020 року № 4 "Про внесення змін до граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію" (далі - Постанова № 4) до граничних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, відніс послугу з виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування та встановив для неї граничні норми витрат не більше 0,1 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сканування однієї сторінки. У зв`язку зі змінами у законодавстві голова ВРП своїм наказом затвердив розмір фактичних витрат на копіювання або друк документів (у тому числі шляхом виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування).
З огляду на викладене відповідач уважає заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими.
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
З-поміж іншого, суд зауважив, що доводи ОСОБА_1 про наявність в інформації, що була предметом його запиту від 03 серпня 2020 року, ознак тієї, що становить суспільний інтерес, а також про неправомірність вимог відповідача про оплату витрат на суму 6 822 грн 97 коп. на відшкодування фактичних витрат за надання в електронному (відсканованому) вигляді протоколів засідань ВРП та її дисциплінарних палат у кількості 2 878 сторінок, можуть бути предметом оцінки суду лише у випадку обрання позивачем належного способу захисту - звернення до суду з вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в задоволенні запиту позивача від 03 серпня 2020 року, оформленою у вигляді листа-відповіді ВРП від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21, та зобов`язання ВРП надати позивачу запитувану інформацію (протоколи засідань ВРП та її дисциплінарних палат) в електронному (відсканованому) вигляді без вимог щодо стягнення плати за відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк.
4. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням суду і звернувся до Великої Палати через підсистему "Електронний суд" із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Покликаючись на практику національних судів щодо ефективного способу захисту в адміністративному судочинстві, за якою суд може і зобов`язаний брати активну роль у виборі способів відновлення права особи, в тому числі шляхом самостійного уточнення позовних вимог, позивач вважає, що у цій справі суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, відхиливши позов лише з тієї підстави, що разом з вимогою зобов`язати ВРП вчинити дії він не заявив вимогу визнати протиправною її відповідь від 31 серпня 2021 року, фактично самоусунувшись від вирішення спору через формулювання позовних вимог, які він розцінив недостатніми з точки зору ефективності.
Позивач наголошує, що така вимога сама по собі не приводить до будь-яких змін у балансі прав і обов`язків учасників правовідносин, а у випадку задоволення такої вимоги ВРП не повинна буде вчиняти будь-яких дій на поновлення прав позивача. Разом з тим, на його думку, суд був необмежений вийти за межі заявлених позовних вимог, які, однак, зводяться до незгоди із відповіддю Ради від 31 серпня 2021 року в частині вимоги оплати копіювання протоколів засідань.
5. Велика Палата ухвалою від 06 вересня 2022 року відкрила провадження у цій справі, а ухвалою від 19 вересня 2022 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 29 вересня 2022 року. На засіданні 29 вересня 2022 року розгляд справи перенесено на 27 жовтня 2022 року.
6. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважаючи рішення суду першої інстанції вмотивованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права просить залишити її без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 серпня 2022 року - без змін.
7. Велика Палата дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.
8. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата передусім має з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), про наявність якого порушеного права чи інтересу заявив вимоги позивач та можливість його поновлення / захисту в обраний ним спосіб.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що зазначені ОСОБА_1 в позовній заяві підстави обґрунтування позовних вимог свідчать про фактичну незгоду позивача з отриманою від ВРП відповіддю від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21, а отже, ці підстави не узгоджуються з обраним позивачем способом захисту порушених, на його думку, прав, що свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб їх захисту.
Суд першої інстанції, виходячи з обставин справи, зауважив, що Верховний Суд в ухвалі від 11 жовтня 2021 року, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1, поданої в порядку статті 282 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), звертав увагу позивача, що неправомірна, на його думку, саме відмова ВРП у наданні на його запит безкоштовно запитуваної інформації є самостійною підставою для звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.
Суд наголосив, що такою відмовою в рамках спірних правовідносин є відповідь ВРП від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21.
Суд першої інстанції виснував, що доводи ОСОБА_1 щодо наявності в інформації, що була предметом запиту позивача від 03 серпня 2020 року, ознак інформації, що становить суспільний інтерес, а також неправомірності дій відповідача щодо вимог стосовно оплати витрат на суму 6 822 грн 97 коп. як відшкодування фактичних витрат за надання в електронному (відсканованому) вигляді протоколів засідань ВРП та її дисциплінарних палат у кількості 2878 сторінок може бути предметом оцінки судом лише у випадку обрання позивачем належного способу захисту, а саме - звернення до суду з вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в задоволенні запиту позивача від 03 серпня 2020 року, оформленою у вигляді листа-відповіді ВРП від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21 та зобов`язання ВРП надати позивачу запитувану інформацію (протоколи засідань ВРП та її дисциплінарних палат) в електронному (відсканованому) вигляді без вимог щодо стягнення плати за відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк.
9.Такий висновок суд зробив виходячи з обставин справи, які стисло можна викласти так.
03 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідача із запитом відповідно до вимог Закону № 2939-VI, в якому просив надати йому копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її Дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, за період з 12 листопада 2019 року по 03 серпня 2020 року. Копії технічних записів та копії протоколів у відсканованому вигляді позивач просив надіслати йому на електронну адресу.
10 серпня 2020 року відповідач листом відмовив у її наданні. Вказав, що згідно з пунктом 6.7 Регламенту ВРП, затвердженого її рішенням від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), отримати запитувану інформацію можуть лише сторони дисциплінарного провадження.
Позивач оскаржив цю відмову в судовому порядку.
Велика Палата постановою від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2021 року скасувала й ухвалила нове рішення - про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ВРП, зобов`язавши Раду повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року про надання публічної інформації (електронних копій протоколів і технічного запису усіх засідань ВРП та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів і які відбулись у період з 12 листопада 2019 року до 03 серпня 2020 року).
В іншій частині позову відмовила.
31 серпня 2021 року ВРП на адресу позивача направила лист за № 25708/0/9?21, в якому повідомила, що на виконання рішення суду вона повторно розглянула запит від 03 серпня 2020 року. Зазначила, що за період з 12 листопада 2019 року до 03 серпня 2020 року відбулось 33 засідання Першої Дисциплінарної палати ВРП, 33 засідання Другої Дисциплінарної палати ВРП, 30 засідань Третьої Дисциплінарної палати ВРП та 35 засідань ВРП, які стосувались дисциплінарних питань щодо суддів. Загальна кількість проведених Радою та дисциплінарними палатами засідань із зазначених питань за вказаний період становить 131. Запитувана інформація у вигляді протоколів засідань ВРП та її дисциплінарних палат складає 2878 сторінок. Посилаючись на частину другу статті 21 Закону № 2939-VI, відповідач надіслав ОСОБА_1 безкоштовно 10 сторінок запитуваної інформації у розрізі порушених ним питань, а також рахунок для здійснення оплати витрат на виготовлення цифрових копій інших документів. Крім того, цим листом ВРП довела до відома позивача, що технічні записи засідань ВРП та її дисциплінарних палат за вказаний період містять 55,5 ГБ оперативної пам`яті, а використання архіватора потребуватиме формування більше 1500 томів та, відповідно, надсилання більше 1500 листів з вкладеннями, що покладає на розпорядника інформації надмірний тягар. Позивачу запропоновано обрати один із варіантів доступу до запитуваної інформації: забезпечення місця роботи за комп`ютером у приміщенні ВРП для прослуховування за відповідним графіком упродовж певного часу; здійснення технічного запису інформації у разі надання DVD-дисків або іншого носія інформації. До вказаної відповіді ВРП додала рахунок від 31 серпня 2021 року № 9 на оплату витрат на суму 6 822 грн 97 коп. та 10 сторінок запитуваної ним інформації.
Не погоджуючись із законністю вимоги заплатити зазначену суму, позивач звернувся до суду.
10. Як указав суд першої інстанції, предметом розгляду цієї справи є зобов`язання ВРП повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року (в частині прохання надати протоколи ВРП і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді) без вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій. Бо саме в такому вигляді сформована прохальна частина заявленого позову.
Разом з тим суд, погоджуючись, що обґрунтування позовних вимог свідчить про фактичну незгоду позивача з отриманою від ВРП відповіддю від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21, робить висновок, що зміст прохальної частини позовної заяви не узгоджується з її змістом, що, з погляду суду, свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб їх захисту. Звідси - відмовляє в її задоволенні.
За змістом позову та апеляційної скарги позивача справді простежується його незгода з вимогою ВРП, що висловлена в повідомленні від 31 серпня 2021 року, оплатити копіювання запитуваних ним в листі від 03 серпня 2020 року документів, відмова у видачі яких розпорядником інформації вже була предметом судового розгляду.
Позивач з покликанням на положення частини четвертої статті 21 Закону № 2939-VI, за якою при наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується, намагається довести через призму прийнятих, у тому числі за його зверненнями, судових рішень, що запитувана ним інформація становить суспільний інтерес.
Далі позивач переконує, що встановлення і вимога оплати за сканування запитуваної інформації на підставі частини третьої статті 21 Закону № 2939?VI є неправомірною, оскільки сканування не передбачає понесення розпорядником інформації матеріальних витрат та не є власне "копіюванням та друком" за змістом цього Закону. Однак тлумачення та інтерпретація цієї норми передбачає множинне тлумачення термінів "копіювання та друк" як такі, що включають або не включають в себе "сканування". Тут, з його погляду, суд мав би віддати перевагу тлумаченню, за якого закон не вимагає стягнення плати за сканування, а отже, і постанова Кабінету Міністрів України в цій частині не підлягає застосуванню як така, що суперечить закону.
Спростовує позивач і зміст оскарженої відповіді ВРП від 31 серпня 2021 року щодо покладення на розпорядника інформації надмірного тягаря з виготовлення значної кількості цифрових копій запитуваних позивачем документів практикою національних та міжнародних судових інституцій стосовно безкоштовного надання запитуваної інформації та власним баченням цифровізації роботи ВРП.
Тобто предмет позову беззаперечно включає вимогу про повторний розгляд запиту від 03 серпня 2020 року про надання запитуваних протоколів ВРП та її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді), але через призму незгоди з вимогою оплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення їх паперових копій, яка була зазначена у відповіді ВРП від 31 серпня 2021 року.
Зміст позову та апеляційної скарги свідчить, що окреслені позивачем предмет та підстави позову стосуються самостійної вимоги щодо безкоштовного надання запитуваної раніше (у 2020 році) інформації. Формулювання прохальної частини, яку саме так визначив та навів ОСОБА_1, не породжує жодних сумнівів у цьому.
11.Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.
Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин.
Водночас предмет позову кореспондує зі способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.
Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмета або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову, є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку.
За положеннями статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом він не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
12. Велика Палата наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
За змістом статті 210 КАС України до процесуальних обов`язків адміністративного суду віднесено з`ясування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У такий спосіб проявляється інформування учасників адміністративного процесу щодо порядку реалізації судового розгляду та змісту адміністративної справи. Ознайомлення зі змістом джерел доказів (засобів доказування) дає змогу належно встановити обставини адміністративної справи. Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з`ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
13. Виходячи зі змісту завдання адміністративного судочинства, принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі та можливості виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суд адміністративної юрисдикції зобов`язаний не лише формально розглянути заявлені позовні вимоги, а й у комплексі дослідити обставини справи, надати їм відповідну правову оцінку і, у випадку необхідності, захистити порушене право позивача.
Про це неодноразово нагадував у своїх постановах Верховний Суд, зокрема в рішенні від 30 січня 2020 року (справа № 263/15399/16-а). У цій справі суд також зазначив, що "у цьому випадку некоректне формулювання позовних вимог шляхом прохання визнати протиправними дії інспектора УПП саме щодо незаконного зупинення, затримання та проведення медичного огляду, замість прохання визнати протиправними дії під час виконання службових обов`язків, не може бути підставою для відмови у позові повністю".
З огляду на наведене висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову через незазначення в резолютивній частині позову вимоги щодо листа ВРП від 31 серпня 2021 року є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.
14.Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Велика Палата вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
15.Надаючи правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 щодо його незгоди з рішенням ВРП, висловленого у її відповіді від 31 серпня 2021 року, в частині вимоги оплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій, які позивач просив в запиті від 03 серпня 2020 року (в частині прохання надати протоколи ВРП і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді), Велика Палата виходить з такого.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом № 2939-VI.
Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом (стаття 1 Закону № 2939-VI).
Метою Закону № 2939-VI є надання запитувачам доступ до відкритої, конкретної інформації, інтерес до якої з боку запитувача є легітимним, зважаючи на мету запитувача, природу запитуваної інформації, роль запитувача та перевагу його інтересу в отриманні цієї інформації над інтересом в обмеженні доступу до неї. Така інформація може стосуватись особистих прав / обов`язків запитувача, а також інших осіб / подій, якщо інтерес до такої інформації пов`язаний з професійною, журналістською, громадською діяльністю запитувача тощо.
Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати й оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).
Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI).
ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів (частина перша статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя").