Постанова
Іменем України
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 305/2064/19
провадження № 51-1977 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4.,
суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6.
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7.,
прокурора ОСОБА_8.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_9. на ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2021 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року у кримінальному провадженні № 12018070140000860 за обвинуваченням
ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2021 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України у звʼязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження закрито.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року апеляційні скарги потерпілої та її представника залишені без задоволення, а ухвала районного суду - без зміни.
ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він 29 вересня 2018 року о 13:30 год. у м. Рахів на сходовій площадці біля квартири АДРЕСА_2, під час словесної суперечки, на ґрунті неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_1 удар кулаком у голову, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження, що не призвели до розладу здоровʼя, а саме, видалення одного верхнього різця зліва.
Внаслідок удару ОСОБА_1 не втримала рівновагу та впала з висоти власного зросту і отримала тілесні ушкодження у виді забою мʼяких тканин обличчя та грудної клітки.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла та її представник просять скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначають, що судами було неправильно застосовано ст. 49 КК України, оскільки ОСОБА_2 під час судового розгляду неодноразово, протягом тривалого часу, не зʼявлявся без поважних причин у судові засідання, тим самим ухилявся від суду, до нього застосовувався привід, а тому суд не повинен був на підставі ч. 1 ст. 49 КК України закривати провадження. Крім того, суд не зʼясував, чи не вчиняв ОСОБА_2 протягом цього строку нового злочину. На вказане порушення не звернув уваги й суд апеляційної інстанції, а тому судові рішення слід скасувати.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги, судові рішення просила залишити без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного, на думку касаторів, застосування судами положень ст. 49 КК України.
Частиною1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Наведені диференційовані строки давності застосовуються за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового кримінального правопорушення, за винятком нетяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою правопорушення.
В суді першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 вчинив у вересні 2018 року кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України. Санкція цієї норми закону передбачає покарання у виді штрафу до п`ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року. Отже, зазначене правопорушення відповідно до ст. 12 КК України відноситься до кримінального проступку.
На час розгляду кримінального провадження в суді минули строки притягнення його до кримінальної відповідальності, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України.
Обвинувачений та його захисник на початку судового засідання заявили клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі наведеної норми закону.
Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення ст. 49 КК України, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов`язок розглянути відповідне питання.