Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 337/5294/21
провадження № 61-10111св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
за позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
за зустрічним позовом про вселення
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року в складі судді: Сидорової М. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Подліянова Г. С., Гончар М. С., Дашковська А.В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Первісний позов мотивований тим, що 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1, яка на цей час перебуває у власності територіальної громади міста Запоріжжя. У вказаній квартирі ОСОБА_1 була зареєстрована за згодою попереднього власника квартири, яким на той час був ОСОБА_3 - її рідний брат, відповідно до договору довічного утримання. У спірній квартирі ОСОБА_1 також проживала раніше з 2011 року по 01 липня 2015 року і з 16 лютого 2015 року по 12 червня 2016 року проживав разом з нею ОСОБА_3, вони вели спільне господарство. Під час тривалого проживання у вказаній квартирі, вона несе витрати на її утримання (здійснює всі належні та обов`язкові комунальні платежі), квартира є її єдиним житлом.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2015 року у справі № 337/5258/13-ц та рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30 квітня 2015 року ОСОБА_2 вселено у вказану квартиру, проте бажання проживати у цій квартирі відповідач не виявив, жодних дій по вселенню у квартиру ОСОБА_2 не вчиняє, до неї офіційно з цього питання не звертався. ОСОБА_2 з 2011 року постійно проживає зі своєю бабусею, дружиною та дитиною у трикімнатній квартирі АДРЕСА_2, житлом забезпечений належним чином. Приблизно у грудні 2020 року - січні 2021 року ОСОБА_2 зареєстрував своє місце мешкання у квартирі де мешкає позивач, однак, з питань переїзду та проживання у квартирі до неї та її брата ОСОБА_3 не звертався. При цьому ні вона, ні інші особи ніяких перешкод у проживанні у вказаній квартирі ОСОБА_2 не чинили. Чисельні судові позови ОСОБА_2 до неї та членів її сім`ї були пов`язані з виселенням мешканців квартири. Водночас, їй почали нараховувати додаткову оплату за житлово-комунальні послуги за відповідача, зокрема, за вивіз сміття, яку вона вимушена оплачувати самостійно, а ОСОБА_2 зі свого боку від утримання житла ухиляється, за комунальні послуги не сплачує. Також через це вона не може оформити субсидію.
ОСОБА_1 вважала, що ОСОБА_2 втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 у зв`язку з тривалою, більше шести місяців, відсутністю за місцем реєстрації, ухиленням від оплати комунальних послуг та інших витрат по утриманню житлового приміщення, наявністю іншого постійного місця проживання.
ОСОБА_1 просила:
визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про вселення.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 з 2011 року в судовому порядку захищає своє право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .
15 лютого 2011 року його дядько ОСОБА_4 звернувся із позовом про визнання його таким, що втратив право користування вказаною квартирою та зняття його з реєстрації. Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2011 року позов було задоволено. Після цього ОСОБА_4 було приватизовано квартиру, а 16 червня 2011 року він її продав ОСОБА_5, який, в свою чергу, 02 вересня 2011 року продав її ОСОБА_6 та ОСОБА_1
ОСОБА_2 неодноразово звертався до суду для захисту своїх житлових прав, в результаті рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2012 року приватизацію вказаної квартири визнано незаконною та скасовано свідоцтво про право власності на житло, яке було зареєстровано на ОСОБА_4 .
Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 18 червня 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Після цього, ОСОБА_2 подав позов до ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ТОВ "ЗМБТІ" про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним, вселення та скасування реєстрації права власності, у задоволенні якого рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 січня 2014 року було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 03 квітня 2014 року рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 січня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов було задоволено.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2015 року у справі № 337/5258/13-ц вселено ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1, ОСОБА_6 та передано Запорізькій міській раді вказану квартиру, скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1, ОСОБА_6 на цю квартиру.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30 квітня 2015 року виселено ОСОБА_1, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 . Проте, під час виконання вказаного судового рішення було з`ясовано, що у зазначеній квартирі мешкає ОСОБА_3, який зареєструвався в ній навмисно у жовтні 2012 року під час розгляду судами справ щодо цієї квартири.
У зв`язку з цим ОСОБА_2 звернувся із позовом та рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили 18 листопада 2015 року, ОСОБА_3 виселено зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. Проте під час апеляційного оскарження вказаного рішення суду ОСОБА_3 до своєї апеляційної скарги додав договори довічного утримання, які він уклав з ОСОБА_1 та ОСОБА_6, відповідно до яких він мав право мешкати у зазначеній квартирі.
ОСОБА_2 звернувся із позовом та рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 12 грудня 2018 року, яке набрало законної сили 23 липня 2019 року вказані договори довічного утримання визнано недійсними.
24 липня 2019 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя було видано виконавчий лист на виселення ОСОБА_3, але виконання вказаного рішення відбулось лише 16 червня 2021 року. Водночас, прибувши до квартири з виконавцем та працівником поліції ОСОБА_2 виявив, що там мешкає ОСОБА_1, яка у квартиру його фактично не пустила, а працівник поліції повідомив, що рішення про вселення ОСОБА_2 до помешкання немає.
Таким чином, ОСОБА_2 намагався вселитися у квартиру АДРЕСА_1, але через конфлікт, який відбувся з ОСОБА_1, створення нею перешкод у користуванні житлом, йому це зробити не вдалось, у зв`язку з чим він вимушений звернутись із зустрічним позовом.
ОСОБА_2 просив:
вселити його у квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Вселено ОСОБА_2 у квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що
між сторонами виник спір щодо права користування ОСОБА_2, який не є та ніколи не був членом сім`ї ОСОБА_1, квартирою АДРЕСА_1, яка на цей час перебуває у комунальній власності, належить територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2, місце проживання якого зареєстровано у вказаній квартирі, тривалий час, зокрема, більше шести місяців, не проживає у квартирі без поважних причин, житло не утримує, комунальні платежі не сплачує, має інше постійне місце проживання, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням;
ОСОБА_2 стверджує, що на протязі тривалого часу, він намагається вселитися у спірне помешкання, у якому мешкав раніше у неповнолітньому віці та в якому наразі зареєстрований, проте через різні перешкоди, які йому чиняться тривалий час, в тому числі зі сторони позивачки, він цього зробити не може. При вирішенні спору в частині визнання особи такою, що втратила право користування, підлягають застосуванню норми ЖК Української РСР, оскільки спірна квартира, що визнається сторонами, не є їх власністю, а є комунальною власністю, належить територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради;
тлумачення статей 71, 72 ЖК УРСР дозволяє зробити висновок, що для висновку, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщеннями необхідна наявність двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. У справі про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення у цей строк, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення (постанова Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18);
квартира АДРЕСА_1 раніше належала на праві користування родині ОСОБА_8 і ОСОБА_2, будучі неповнолітнім, мешкав у цьому помешканні як член сім`ї зі своєю матір`ю ОСОБА_9, був зареєстрований за вказаною адресою. Тобто він набув право користування цим житлом на законних підставах. Вказане житло ОСОБА_2 залишив у неповнолітньому віці та не з власної волі. Після досягнення повноліття мешкати в квартирі не мав можливості, оскільки з`ясувалось, що на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, він був визнаний таким, що втратив право користування спірним помешкання і знятий з реєстрації, після чого квартира була незаконно приватизована ОСОБА_4, відчужена ним ОСОБА_5, останній продав її ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . У зв`язку з цим ОСОБА_2 був вимушений неодноразово звертатись до суду із різними позовами, зокрема про визнання приватизації та договорів купівлі-продажу недійсним тощо. Зокрема, судами було прийнято рішення, у тому числі про вселення у квартиру ОСОБА_2, виселення ОСОБА_1, ОСОБА_6 . Проте, після цього з`ясувалось, що у спірному помешканні став проживати ОСОБА_3, який уклав з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 договори довічного утримання, які в подальшому також були визнані недійсними в судовому порядку за позовом ОСОБА_2, а ОСОБА_3 виселений з квартири. Під час виселення ОСОБА_3 з`ясувалось, що у квартиру знову вселилась та мешкає до теперішнього часу ОСОБА_1 . ОСОБА_2 підтвердив, що він не проживає у спірній квартирі тривалий час, а саме з часу загибелі його матері, тобто, з 1997 року по теперішній час, проте у квартирі зареєстрований та бажає в ній мешкати. Вільно потрапити до спірної квартири та мешкати там він увесь цей час не може, у зв`язку з чим вимушений був звертатися за захистом своїх прав у суди. Наразі ОСОБА_1 перешкоджає йому потрапити до квартири, сама проживає у квартирі, ключі від квартири не надає, між ними тривалий час існує конфлікт. Отже, ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела відсутності ОСОБА_2 у спірному жилому приміщенні без поважних причин понад шість місяців. Сам факт його не проживання у вказаній квартирі не є підставою для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до статті 71 ЖК підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є не проживання понад шість місяців в житловому приміщенні саме без поважних причин. Відсутність ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні викликана поважними причинами, пов`язаними з конфліктною ситуацією, яка склалась після його незаконного зняття з реєстрації за адресою вказаної квартири, незаконною приватизацією та відчуженням квартири, необхідністю неодноразового звернення до судів із позовами про захист своїх житлових прав, у тому числі до ОСОБА_1 . Суд врахував, що ОСОБА_2 ніколи не втрачав інтерес до спірної квартири і мав намір проживати в ній, з цією метою неодноразово звертався із різними позовами до суду, приходив за вказаною адресою, проте позивачка продовжує чинити відповідачу перешкоди у доступі до спірної квартири. Вказані обставини ОСОБА_1 та її представник належними та допустимими доказами не спростовували, навпаки позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні стверджувала, що відповідач жодних прав на квартиру не має, а вона є добросовісним набувачем квартири та має намір продати вказану квартиру. Самостійне утримання позивачкою спірної квартири не є достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 права користування житлом. Позивачка не позбавлена можливості компенсувати свої витрати у передбаченому законом порядку. Доказів набуття відповідачем права користування або права власності іншим житлом матеріали справи не містять. За таких обставин підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, відсутні;
ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_2 у вільному користуванні спірним житлом, що порушує його право на житло, гарантоване міжнародними договорами та законодавством України. Обраний ним спосіб захисту порушеного права шляхом вселення передбачений діючим законодавством і відповідає характеру та суті спірних правовідносин, тому зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню;
суд першої інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що після виселення ОСОБА_3, ОСОБА_2 було надано повний доступ до спірного жилого приміщення, проте він добровільно та самостійно покинув його та заселятись не побажав. ОСОБА_1 жодних перешкод йому вселитись у квартиру та мешкати там не чинила. Такі доводи є безпідставними та суперечливими з огляду на характер тривалих конфліктних взаємовідносин між сторонами та спростовуються позицією ОСОБА_1, яку вона обрала під час розгляду справи про те, що ОСОБА_2 втратив право мешкати у спірному жилому приміщенні, зокрема з 2016 року. З цих же підстав суд не прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_10 в частині, що ОСОБА_1 не заперечувала, щоб ОСОБА_2 залишився у квартирі мешкати. У судовому засіданні встановлено, що під час виконання судового рішення про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_2 цікавився у державного виконавця Дружко А. І. про можливість вселення у квартиру, а свідки ОСОБА_2, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили, що ОСОБА_2 прийшов на виселення ОСОБА_3 саме з метою вселитися у квартиру, проте не зміг цього зробити через перешкоди зі сторони ОСОБА_1 та конфліктні відносини з приводу квартири;
суд першої інстанції не прийняв доводи позивачки про те, що відповідач, починаючи з 2016 року та до теперішнього часу, не звертався до правоохоронних органів з наявності у нього перешкод з приводу користування помешканням, вселення в квартиру, оскільки відсутність таких звернень не впливає на вирішення даної справи. У випадку порушення прав, свобод та інтересів особа може безпосередньо звернутися до суду за захистом, що в даному випадку і було здійснено відповідачем шляхом подання зустрічного позову. Крім того, факт звернення відповідача до суду з вказаним зустрічним позовом, а також з багатьма іншими позовними вимогами з приводу спірного помешкання, підтверджує те, що він ніколи не втрачав інтерес до проживання в спірній квартирі та бажає там мешкати.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
з урахуванням того, що належних та достовірних доказів не проживання відповідача у квартирі більше шести місяців без поважної причини позивачем надано не було, що виключає правомірність втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 статті 8 Конвенції, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Як встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 раніше належала на праві користування родині ОСОБА_8 і відповідач ОСОБА_2, будучи неповнолітнім, мешкав у цьому помешканні як член сім`ї зі своєю матір`ю ОСОБА_9, був зареєстрований за вказаною адресою. Тобто він набув право користування цим житлом на законних підставах. Вказане житло ОСОБА_2 залишив у неповнолітньому віці та не з власної волі. Після досягнення повноліття мешкати в квартирі не мав можливості, оскільки з`ясувалось, що на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, він був визнаний таким, що втратив право користування спірним помешкання та знятий з реєстрації, після чого квартира була незаконно приватизована ОСОБА_4, відчужена ним ОСОБА_5, останній продав її ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . У зв`язку з цим відповідач ОСОБА_2 був вимушений неодноразово звертатись до суду із різними позовами, зокрема про визнання приватизації та договорів купівлі-продажу недійсним тощо. Зокрема, судами було прийнято багато рішень, в тому числі про вселення у квартиру ОСОБА_2, виселення ОСОБА_1, ОСОБА_6 . Проте, після цього з`ясувалось, що у спірному помешканні став проживати ОСОБА_3, який уклав з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 договори довічного утримання, які в подальшому також були визнані недійсними в судовому порядку за позовом ОСОБА_2, а ОСОБА_3 виселений з квартири. Відсутні правові підстави для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, з підстав відсутності без поважних причин протягом строку, установленого законом;
під час виконання судового рішення про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_2 цікавився у державного виконавця Дружко А. І. про можливість вселення у квартиру, а свідки ОСОБА_2, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили, що ОСОБА_2 прийшов на виселення ОСОБА_3 саме з метою вселитися у квартиру, проте не зміг цього зробити через перешкоди зі сторони ОСОБА_1 та конфліктні відносини з приводу квартири. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, починаючи з 2016 року та до теперішнього часу, не звертався до правоохоронних органів з наявності у нього перешкод з приводу користування помешканням, вселення в квартиру, оскільки відсутність таких звернень не впливає на вирішення даної справи. У випадку порушення прав, свобод та інтересів особа може безпосередньо звернутися до суду за захистом, що в даному випадку і було здійснено відповідачем шляхом подання зустрічного позову. Крім того, факт звернення відповідача до суду з вказаним зустрічним позовом, а також з багатьма іншими позовними вимогами з приводу спірного помешкання, підтверджує те, що особи, які проживали в спірній квартирі, а також позивач ОСОБА_1, яка повторно вселилась у спірну квартиру та була зареєстована в ній в грудні 2016 року перешкоджає ОСОБА_2 вільно користуватися спірною квартирою, поміняла замок на вхідних дверях, що свідчить про те, що ОСОБА_2 не може потрапити до квартири та проживати в ній. При цьому ОСОБА_2 ніколи не втрачав інтерес до проживання в спірній квартирі та бажає там мешкати. Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 вільно користуватися квартирою за адресою: АДРЕСА_3, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про вселення останнього до зазначеної квартири;
доводи апеляційної скарги щодо несплати ОСОБА_2 комунальних послуг колегія суддів відхилила, оскільки такі обставини не є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Аргументи учасників справи
ОСОБА_1 14 жовтня 2022 року засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, в якій просила:
скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити;
стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не звернули увагу, що відповідно до частини другої статті 71 ЖК УРСР Дробний С. С. заяви про продовження строку своєї відсутності з поважних причин понад шість місяців суду не подав, хоча приймав участь у судових засідання особисто та через представника. Відсутність такої заяви про продовження строку, яка імперативно передбачена нормами матеріального права, тягне за собою відповідні правові наслідки при вирішенні спору з приводу збереження за особою житлового приміщення, а саме - особа безумовно визнається такою, що втратила права користування житловим приміщенням. Задоволення вимоги про вселення особи без розгляду судом заяви про продовження строку в будь-якому випадку є передчасним. Вказівка на зацікавленість особи у проживанні у спірному приміщенні чи позовні вимоги зустрічного позову про вселення не є заявою про продовження строку;
ОСОБА_2 ніяк не обґрунтував, а суди не встановили поважність причин його не проживання у період 2016-2020 років та в першому півріччі 2021 року. Всі допити свідків зі сторони ОСОБА_2 стосувались подій 16 червня 2021 року, а надати конкретних прикладів перешкоджання у проживанні в квартирі протягом тривалого періоду з 2016 року до літа 2021 року з посиланням на належні та достовірні докази ОСОБА_2 так і не зміг. Наведене свідчить, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди неправильно застосували статті 71, 72 ЖК до спірних правовідносин;
відповідно до частини першої статті 71 ЖК ОСОБА_2 втратив право на користування вказаним приміщенням у червні 2016 року, який за цією адресою не з`являвся до червня 2021 року, з питань вселення до її мешканців не звертався;
ОСОБА_1 постійно проживає у вказаній квартирі з 22 грудня 2016 року, яка була зареєстрована за згодою єдиного законного власника квартири (станом на 22 грудня 2016 року) за договорами довічного утримання - ОСОБА_3, який є її рідним братом, а вона відповідно є членом його сім`ї. Тобто вона є законними користувачем квартири. Її проживання у квартирі з 22 грудня 2016 року ОСОБА_2 не оскаржувалось, хоча в 2015 році вона була виселена з квартири на підставі рішення суду за позовом ОСОБА_2 . Проте у подальшому вона вселилась у квартиру та проживала у ній після 2016 року на законних підставах як член сім`ї власника ОСОБА_3 . На сьогодні відсутні рішення суду чи судові спори щодо її повторного виселення. Більше того, ухвалою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 15 листопада 2021 року у справі № 337/5258/13-ц ОСОБА_2 було відмовлено у повторному виселенню її з квартири та було вказано, що ОСОБА_1 проживає у зазначеній квартирі за іншими правовими підставами;
ОСОБА_2 не проживав у вказаній квартирі з 1997 року (з його слів, а документально наявними у справі доказами підтверджено непроживання з 2011 року), був вселений на виконання рішення суду в грудні 2015 року, проте так і не розпочав проживати там з невідомих причин;
ОСОБА_2 ніколи не приймав участі в утриманні квартири, всі комунальні платежі багато років сплачуються ОСОБА_1 самостійно, що підтверджується відповідними квитанціями про сплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 за 2017-2021 роки;
ОСОБА_1 не чинила ОСОБА_2 жодних перешкод у проживанні в спірній квартирі, а з 2016 року до червня 2021 року за цією адресою взагалі його жодного разу не бачила. Численні позови ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і членів її родини були пов`язані з виселенням інших мешканців квартири;
16 червня 2021 року ОСОБА_2 як стягувач у виконавчому провадженню № 58304642 по виконанню виконавчого листа Хортицького районного суду міста Запоріжжя, виданого 24 січня 2019 року у справі № 337/2943/18 про виселення ОСОБА_3, під час проведення виконавчих дій вільно зайшов у квартиру та перебував у ній деякий час, що підтвердили свідки - сусідка ОСОБА_10 та державний виконавець Дружко А. І., яка проводила виконавчі дії. Через деякий час ОСОБА_2 самостійно, добровільно вийшов з квартири, ніяких речей в ній не залишив та після підписання акту державного виконавця разом з іншими особами, які представились родичами та знайомими ОСОБА_2, покинув місце проведення виконавчих дій;
на запит адвоката Демірчової Л. Я. посадові особи Національної поліції повідомили, що ОСОБА_2 не звертався до поліції з відповідними заявами про те, що йому чинилися перешкоди у доступі до житла;
ОСОБА_2 було вселено у квартиру з дотриманням вимог законодавства, зокрема щодо надання йому вільного доступу до квартири та ключів від приміщення. Разом з тим у 2015 році сам ОСОБА_2 вирішив не проживати у приміщенні до моменту поки з нього не будуть виселені всі особи, яких він вважав такими, що перебувають там незаконно, оскільки до подання цього позову ОСОБА_2 з такими вимогами про вселення чи повторне вселення до суду не звертався, а оскаржував правовстановлюючі документи і виселяв інших мешканців із квартири;