ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 815/3074/16
касаційне провадження № К/9901/28115/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2016 (суддя - Стеценко О.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 (головуючий суддя - Жук С.І.; судді - Потапчук В.О., Семенюк Г.В.) у справі №815/3074/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвас" до Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алвас" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними дії Інспекції щодо неприйняття до реєстрації акта проведення інвентаризації обсягів залишку пального Товариства згідно квитанції від 21.03.2016 №1, зобов`язання Інспекцію здійснити реєстрацію зазначеного акта із внесенням його даних до Єдиного реєстру податкових накладних.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що контролюючий орган безпідставно відмовив Товариству в прийнятті акта інвентаризації обсягів залишку пального, оскільки зазначений акт є одним із видів податкової звітності та відповідно до положень пункту 49.5 статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючий орган був зобов`язаний прийняти такий акт.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 29.07.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016, адміністративний позов задовольнив, визнав протиправними дії Інспекції щодо відмови у прийнятті акту проведення інвентаризації обсягів залишку пального, поданого Товариством згідно з квитанцією від 21.03.2016 №1. Постановив вважати акт проведення інвентаризації обсягів залишку пального, поданого Товариством згідно з квитанцією від 21.03.2016 №1 поданим до Інспекції 21.03.2016, тобто в межах граничного строку, встановленого пунктом 9 Підрозділу 5 розділу ХХ ПК України для його подання контролюючому органу та, відповідно прийнятим Інспекцією з моменту його подання, а саме з 21.03.2016.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що станом на час направлення відповідачу в електронному вигляді акта проведення інвентаризації обсягів залишку пального о 21:17 год. 21.03.2016 чинним законодавством не було встановлено часових обмежень в межах календарного дня, протягом якого позивач повинен був надіслати відповідачу зазначений акт.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 14.1.133 пункту 14.1 статті 14, пункту 49.20 статті 49 ПК України, в порушення яких Товариством був поданий акт проведення інвентаризації обсягів залишку пального 21.03.2016 о 21 годині 17 хвилин, тобто після спливу операційного дня реєстрації документів.
Товариство правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористалось, що не перешкоджає розгляду справи у касаційному порядку.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02.03.2017 визнав поважними підстави пропуску строку на касаційне оскарження, відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтею 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № №1402-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.11.2022 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 22.11.2022.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 20.03.2015 між Інспекцією та Товариством укладений договір №200320151, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу.
Товариство 21.03.2016 засобами електронного зв`язку подало до Інспекції акт інвентаризації обсягів залишку пального станом на 01.03.2016. Згідно квитанції від 21.03.2016 №1 вказаний акт надійшов від Товариства до автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронної звітності" ДФС України 21.03.2016 о 21 годині 17 хвилин. За результатами обробки вказаного акта інвентаризації обсягів залишку пального автоматизованою системою було сформовано повідомлення наступного змісту: "документ доставлено до Державної фіскальної служби України. Документ не прийнято. Документ не може бути прийнятий відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру акцизних накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №114 від 24.02.2016 року, операційний день для реєстрації документів триває щодня з 08 до 19 години".
Не погоджуючись з відмовою відповідача у прийнятті акта інвентаризації обсягів залишку пального, Товариство звернулося з листами: від 30.03.2016 №36 до начальника Інспекції, від 30.03.2016 №37, від 31.03.2016 №39, від 08.04.2016 №41 до Голови ДФС України, від 30.03.2016 №38 до начальника Головного управління ДФС в Одеській області. За результатами розгляду вказаних звернень ДФС України була надана відповідь від 19.04.2016 №8763/6/99-99-11-02-02-15 відповідно до якої листи Товариства були направлені за належністю до Головного управління ДФС в Одеській області для розгляду питання щодо проведення перевірки даних, як це передбачено абзацом 3 пункту 9 розділу ХХ ПК України.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.