ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 440/8004/20
адміністративне провадження № К/9901/41888/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 440/8004/20
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (суддя Клочко К.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року (головуючий суддя - Бартош Н.С., судді: Подобайло З.Г., Григоров А.М.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ТУ ДБР у м. Полтаві за підписом директора Дениса Маньковського від 26 листопада 2020 року № 184-о "Про звільнення ОСОБА_1";
- поновити його на посаді завідувача сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Полтаві з 01 грудня 2020 року;
- стягнути з ТУ ДБР у м. Полтава на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 01 грудня 2020 року до моменту фактичного поновлення на посаді;
- звернути до негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що його звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису є безпідставним, оскільки скорочення посади державної служби не було, фактично мала місце зміна назви з "сектору кадрової роботи та державної служби" на "відділі кадрової роботи та державної служби" без зміни посадових обов`язків. Переведення усіх інших працівників на рівнозначні або нижчі посади, окрім нього, на його думку, є дискримінаційним. Вважає, що звільнення є незаконним та таким, що не узгоджується із чинним законодавством, за відсутності пропозиції вакантної посади. Тому звернувся до суду з вимогою про скасування наказу про звільнення його з займаної посади.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини
3. 02 травня 2019 року наказом ТУ ДБР у м. Полтаві №29-о ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача сектору кадрової роботи та державної служби, як такого що пройшов за конкурсом з випробувальним терміном шість місяців.
4. Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань" затверджено, у тому числі структуру ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві (додаток № 5), яким передбачено наявність відділу кадрової роботи та державної служби замість сектору кадрової роботи та державної служби.
5. 20 жовтня 2020 року наказом ДБР № 197 дск затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві на 2020 рік. Зокрема, змінами № 3, що введені в дію з 01 грудня 2020 року, виведено зі штатного розпису сектор кадрової роботи та державної служби та введено відділ кадрової роботи та державної служби.
6. 21 жовтня 2020 року наказом ТУ ДБР у м. Полтаві № 157-0 затверджено список працівників, які попереджаються про скорочення посади внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису, зокрема, завідувача сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_1 .
7. 22 жовтня 2020 року позивача ознайомлено із попередженням про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закон України "Про державну службу" № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
8. Наказом ТУ ДБР у м. Полтаві від 26 листопада 2020 року № 184-о ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектору кадрової роботи та державної служби з 30 листопада 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису.
9. Не погоджуючись із правомірністю звільнення з посади, позивач звернувся до суду із даним позовом.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
10. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив того, що фактично відбулось скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, а тому у відповідача наявні підстави для звільнення позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" № 440-IX (далі - Закон № 440-IX)).
12. Поряд з цим, з урахуванням діючих на час спірних правовідносин норм частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які не були скасовані та неконституційними не визнавались, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби в ТУ ДБР у м. Полтаві, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.
13. Таким чином суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що під час винесення оскаржуваного у цій справі наказу, директор ТУ ДБР у м. Полтаві, діяв на підставі та в межах повноважень визначених законодавством.
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
14. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року, де скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
15. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1-4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
16. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, у постановах Верховного Суду у справах № 440/1964/20 та №140/6353/20. А саме: у разі звільнення державного службовця відповідно до частин першої та третьої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону № 440-IX) за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб`єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю.
17. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вважає, що необхідно відступити від висновку щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону № 440-IX), викладеного у постанові Верховного Суду у справі №640/11024/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Скаржник не погоджується з тим, що законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні, і вважає, що за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб`єкт владних повноважень повинен ініціювати відповідну пропозицію державному службовцю. Вважає, що на час виникнення спірних правовідносин редакція частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII не відповідала визначеним критеріям якості закону та правової визначеності як складових принципу верховенства права та звузила зміст та обсяг гарантованих Конституцією України існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).
18. Скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) щодо застосування пункту другого частини третьої статті 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" № 794-VIII (у редакції чинній з 22 травня 2019 року), оскільки до 06 березня 2021 року у директора ТУ ДБР у м. Полтаві, посада якого належала до категорії осіб старшого начальницького складу, були відсутні повноваження керівника державної служби (адже зміни у законодавство з цього питання були внесені лише 06 березня 2021 року Закон №4531), а тому останній при здійсненні повідомлення та видачі наказу про звільнення не був керівником та діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені Законом № 889-VIII.
19. Скаржник вважає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин цієї справи, та слугувало неправильному її вирішенню. На думку позивача, суди попередніх інстанцій не з`ясували чи відбулося скорочення посади державної служби, яку він обіймав (внаслідок зміни структури та штатного розпису). Якщо так, то яку посаду державної служби було замість неї утворено. Не установлено в чому полягає зміна повноважень сектору/відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Полтаві. Суди не здійснили порівняльний аналіз основних посадових обов`язків посад: завідувача сектору кадрової роботи та державної служби (яку займав позивач) і начальника відділу кадрової роботи та державної служби (яка утворилась) (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України).
18. Скаржник зазначає, що з огляду на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду слідує урахувати, що:
- розглядаючи трудовий спір, який пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби (справа №440/1964/20);
- сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження (справи №816/654/17 та №400/249/19);
- у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби може мати місце лише, якщо такі організаційні зміни безпосередньо стосуються штатної чисельності (скорочення) та/або ж організації роботи (праці) всередині певного структурного підрозділу таким чином, що працівник надалі об`єктивно не може виконувати посадових обов`язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці (через відсутність кваліфікації або ж унаслідок перерозподілу функціональних обов`язків у межах структурного підрозділу за посадами відповідно до їхньої категорії, класу, рангу тощо), а щодо переведення на іншу посаду (в цьому органі) він або заперечує, або для цього об`єктивно немає можливості (справа №826/7069/16).
19. Також скаржник вважає, що судові рішення у цій справі постановлено з порушенням норм процесуального права, зокрема, позивачу необґрунтовано відмовлено у витребувані доказів інформації про працевлаштування або звільнення деяких інших працівників ТУ ДБР у м. Полтаві.
20. На думку скаржника такі порушення норм матеріального та процесуального права означають, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та відповідно до пункту першого частини другої статті 353 КАС України є підстави для їх скасування із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
21. Ухвалою від 06 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
22. 28 грудня 2021 року до суду касаційної інстанції від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому ТУ ДБР у м. Полтаві просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. В обґрунтування поданих заперечень зазначає, що судами фактично проаналізовано положення про сектор та відділ кадрової роботи, посадові обов`язки завідувача сектору та начальника відділу, за наслідками чого встановлено, що вказані структурні підрозділи не є тотожними за обсягом повноважень, прав та обов`язків їх керівників, що в свою чергу свідчить про скорочення посади, яку обіймав позивач, та, як наслідок, наявність підстав для його звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби.
23. 18 листопада 2021 року позивач подав клопотання про передачу цієї справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оскільки ця справа містить виключну правову проблему і її передача на розгляд палати необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Зауважив, що наразі існують протилежні позиції Верховного Суду щодо тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції від 13 лютого 2020 року. Під час розгляду клопотання просив урахувати окрему думку судді Верховного Суду Уханенка С.А. у справі №400/2034/21.
24. У додаткових поясненнях та клопотанні, які надійшли до Верховного Суду 26 вересня та 11 липня 2022 року, позивач просить урахувати усталену практику Верховного Суду щодо розгляду подібних спорів (справа №200/12306/20-а).
25. Відповідачем 29 серпня 2022 року також надавались до суду додаткові пояснення у справі.
26. Ухвалою від 21 листопада 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
V. Нормативне регулювання та оцінка Верховного Суду
27. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
28. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
29. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
30. Предметом спору в цій справі є правомірність наказу ТУ ДБР у м. Полтаві за підписом директора Дениса Маньковського від 26 листопада 2020 року № 184-о яким позивача звільнено з займаної посади та державної служби у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису.
31. Обґрунтовуючи свій позов позивач висловлює незгоду із своїм звільненням посилаючись на недотримання відповідачем порядку і процедури вивільнення, зокрема, акцентує увагу на тому, що у його випадку насправді фактично скорочення посади державної служби не відбулося, а тому підстав для прийняття спірного наказу не було. Крім того, на час його звільнення у відповідача була наявна вакантна посада аналогічна посаді яку він обіймав.
32. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки посаду яку займав позивач скорочено, то відповідач під час звільнення ОСОБА_1 діяв правомірно.
33. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.
34. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - № 889-VIII).
35. З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв`язку з нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
36. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
37. За приписами пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
38. У редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
39. При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у цій же редакції) було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).
40. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (далі - Закон № 117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.
41. Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).
42. Також Законом № 117-ІХ були виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
43. Окрім того, цим же Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
44. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
45. 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".
У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.
46. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 14 січня 2020 року № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (далі - № 440-IX), підпунктом в) пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення". У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.
47. Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин та неконституційними не визнавалися.
48. Внесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.
49. У випадку з позивачем, застосування указаних норм зумовлено змінами статусу ДБР.
50. Так, з 03 травня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Полтаві.
51. На час прийняття позивача на державну службу до ДБР Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон № 794-VIII) діяв у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (по тексту - Закон № 2475-VIII).
52. Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII) ДБР є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
53. Частиною першою статті 14 Закону № 794-VІІІ (у редакції Закону № 2475-VIII) визначено, що до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань.
54. Згідно з частиною п`ятою зазначеної статті, трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
55. Водночас 27 грудня 2019 року набрав чинності Закон України від 03 грудня 2019 року № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі - Закон № 305-IX), у зв`язку із чим, зокрема, частина п`ята статті 14 Закону №794-VІІІ зазнала змін, відповідно до яких трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.