ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 320/8522/20
адміністративне провадження № К/9901/48239/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу №320/8522/20
за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2021 року (суддя Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року (головуючий суддя - Черпіцька Л.Т., судді: Епель О.В., Пилипенко О.Є.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного бюро розслідувань (по тексту - ДБР; відповідач), у якому, з урахуванням заяви про зміну (збільшення) підстав позову, просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ виконуючого обов`язки Директора ДБР Соколова Олександра Володимировича від 14 серпня 2020 № 518-ос "Про звільнення ОСОБА_1";
- поновити позивача на посаді Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Хмельницькому (по тексту - ТУ ДБР, розташоване у м. Хмельницькому) або на іншій рівнозначній посаді з 20 серпня 2020 року;
- стягнути з ДБР на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2020 року у зв`язку із незаконним звільненням з роботи.
2. Обґрунтовуючи протиправність наказу від 14 серпня 2020 № 518-ос позивач зазначав, що фактичного скорочення посади державної служби, яку він обіймав, унаслідок внесення змін у штатний розпис ДБР у дійсності не відбулося; зазначена у спірному наказі підстава звільнення не визначена Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - № 889-VIII); відповідачем порушено порядок попередження позивача про наступне вивільнення; заміщення посади Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому аналогічною посадою з додатковими характеристиками було розпочато за відсутності правового регулювання проходження особами рядового і начальницького складу служби в ДБР; у Директора ДБР відсутні повноваження як керівника державної служби на звільнення державних службовців. Окремо позивач зауважив про порушення відповідачем норм законодавства про працю щодо пропонування йому рівнозначної або іншої посади в ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому або в центральному апараті ДБР, а також дискримінаційного характеру спірного наказу.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
4. Мотиви ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення полягають у тому, що з 27 грудня 2019 року ДБР, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, припинило своє існування, внаслідок зміни його статусу на державний правоохоронний орган. За таких умов виникла необхідність заміни непритаманних правоохоронним органам посад державної служби іншими категоріями посад - рядового і начальницького складу.
5. Суд першої інстанції визнав необґрунтованими твердження позивача про відсутність відповідних повноважень у в. о. Директора ДБР, зазначивши про те, що з 17 березня 2020 року Соколов О.В. приступив до виконання повноважень Директора ДБР, властивих керівнику державної служби, і на основі приписів статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" має право видавати накази та звільняти з посад заступників директорів територіальних управлінь ДБР.
6. При цьому суд зауважив про те, що законодавець не ставить права Директора ДБР, передбачені пунктами 4, 8 частини першої статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" та його обов`язки, передбачені пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у залежність від наявності чи відсутності затвердженого Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.
7. Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що відповідно до наказу ДБР від 14 липня 2020 року №90 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на 2020 рік" замість трьох посад державної служби з 17 серпня 2020 року введено до штатного розпису 2 посади старшого начальницького складу (полковник ДБР). Відповідно, у межах спірних правовідносин мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, а не зміна істотних умов державної служби, як зазначає позивач.
8. Суд першої інстанції констатував, що законом, що регулює статус позивача в частині особливостей звільнення у межах спірних правовідносин, є Закон № 889-VIII, конструкція частини третьої статті 87 якого побудована з використанням словосполучення "може пропонувати", що вказує на те, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення або керівника державної служби.
9. Окремо суд першої інстанції зауважив про непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України та Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414, відповідно до якого особи, які працюють в умовах режимних обмежень, мають переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, оскільки при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення застосуванню підлягають норми спеціального законодавства.
10. Щодо формулювання підстави звільнення позивача суд зазначив, що наказ містить чітку підставу для звільнення, а саме: "…у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису…", що відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Водночас, у межах даних правовідносин внаслідок звільнення позивача з державної служби, остання припиняється, про що і зазначено у спірному наказі, що цілком відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, згідно з яким державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
11. Критично суд першої інстанції оцінив й твердження позивача про поширення на нього передбачених підпунктами 3, 4 пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03 грудня 2019 року № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі - Закон № 305-IX) гарантій. За позицією окружного суду, встановлена підпунктом 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 305-IX гарантія безпосередньо застосована до позивача, оскільки після набрання чинності цим Законом він продовжував здійснювати свої повноваження до його звільнення з відомих підстав. Разом з тим, передбачена підпунктом 4 пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 305-IX гарантія на позивача не розповсюджується, оскільки стосується слідчих та оперуповноважених, які перемогли у відповідних конкурсах. Одночасно суд зауважив, що вказані норми не дають гарантій від можливого звільнення з відповідних підстав, зокрема, у разі заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу.
12. Оцінивши твердження ОСОБА_1 про порушення відповідачем порядку вручення йому попередження про наступне вивільнення, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначив про їх необґрунтованість, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивача повідомлено про вивільнення за допомогою електронної пошти, а також шляхом направлення листа, хоча останній повернувся за закінченням терміну зберігання. Тобто, відповідачем вжито достатньо заходів для належного повідомлення позивача про вивільнення. З огляду на приписи статті 9-1 Закону № 889-VIII та враховуючи, що лист на електронну пошту позивача направлено 16 липня 2020 року, останній повідомлений про звільнення 21 липня 2020 року.
13. Суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що його не ознайомлено з протоколом від 16 липня 2020 року про доведення інформації або документів до відома державного службовця, оскільки Порядок фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1042, не передбачає такого обов`язку. Натомість пункт 6 цього Порядку надає державному службовцю, якому доведено інформацію або документи до відома, право отримати завірену в установленому порядку копію відповідного протоколу, яким позивач мав та має можливість скористатися.
14. За наведених вище мотивів Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про правомірність прийнятого ДБР наказу від 14 серпня 2020 року № 518-ос "Про звільнення ОСОБА_1". У зв`язку із чим, відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
15. У свою чергу, Шостий апеляційний адміністративний суд у повній мірі погодився з позицією суду першої інстанції та мотивами ухвалення оскаржуваного рішення, з огляду на що постановою від 23 листопада 2021 року залишив рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2021 року без змін.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
16. 29 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, ухваливши у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
17. Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем з підстав, визначених пунктами 1, 2, 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
18. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
19. Обґрунтовуючи наявність зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що спірні правовідносини пов`язані із звільненням позивача з публічної служби з посади Директора ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, яка в силу пункту 2 частини другої статті 6 Закону № 889-VIII віднесена до категорії "Б". Тому враховуючи виключення, яке містить пункт 1 частини шостої статті 12 КАС України, даний спір щодо звільнення позивача з публічної служби повинен був розглядатися за правилами загального позовного провадження. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.
20. У свою чергу, Шостим апеляційним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні застосовано статті 12, 259, частину сьому статті 257 КАС України без урахування висновків щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду від 08 квітня 2021 року у справі № 640/10536/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 300/64/19, від 19 грудня 2019 року у справі №640/18911/18, від 04 жовтня 2019 року у справі № 280/700/19, від 19 листопада 2019 року у справі №440/103/19.
21. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
22. В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження ОСОБА_1 покликається на те, що Верховний Суд у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 сформував висновок про те, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово "може" означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
23. Разом з тим, ОСОБА_1 вважає, що від названого висновку Верховного Суду необхідно відступити, оскільки регламентована частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII відсутність обов`язку в державного органу пропонувати працівнику, посада якого підлягає скороченню, іншу роботу не є абсолютним. Рішення про звільнення працівника не може бути свавільним, дискримінаційним та непропорційним з огляду на конституційні принципи та гарантії, які мають вищу юридичну силу.
24. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
25. Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині обґрунтувань зазначеної підстави касаційного оскарження полягають у відсутності Верховного суду щодо застосування частини першої статті 9-1 Закону № 889-VIII у взаємозв`язку із Законом України від 22 травня 2003 року № 851-IV "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - Закон № 851-IV) у частині визначення правової природи документу "попередження про наступне вивільнення", направленого засобами телекомунікаційного зв`язку, та необхідності його підписання електронним цифровим підписом.
26. Скаржник вказує, що відповідач надіслав на електронну пошту ОСОБА_1 електронний файл, у вкладенні якого була відсканована копія попередження, а згідно Закону № 851-IV створений електронний документ повинен мати електронний підпис автора. Таким чином відповідач був зобов`язаний згідно із Законом № 889-VIII повідомити ОСОБА_1 про наступне вивільнення у спосіб, передбачений Законом №851-IV, а не направляти зображення в електронному вигляді без електронного цифрового підпису. Відсутність електронного підпису на повідомленні про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 16 липня 2020 року унеможливлює ідентифікацію відправника та/або автора повідомлення, а зміст такого повідомлення не захищений від внесення правок та викривлення і може викликати сумніви у його відповідності паперовому примірнику, що є недопустимим з огляду на обов`язок керівника державної служби належним чином попередити державного службовця персонально про наступне звільнення.
27. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
28. У вимірі зазначеної підстави касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не досліджено докази, наявні в матеріалах справи, щодо реєстрації місця проживання позивача на момент направлення попередження про наступне вивільнення.
29. Суд апеляційної інстанції відхилив аргументи позивача про безпідставне надіслання відповідачем попередження про наступне вивільнення за адресою: АДРЕСА_1 замість адреси, яка є місцем реєстрації позивача: АДРЕСА_2, оскільки, на переконання суду, відповідач надсилав позивачу згаданий документ за адресою місця проживання/перебування за наявними в особовій справі контактними даними, які державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.
30. Такий висновок апеляційного суду, на думку позивача, свідчить про неналежне дослідження доказів наявних в матеріалах справи, що є самостійною підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.
31. Окрім того, судами попередніх інстанцій прийнято рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі. Зокрема, оскільки ОСОБА_1 було звільнено з посади Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому, яке є самостійною юридичною особою, яка має самостійний баланс та здійснює виплату заробітної плати згідно власного кошторису, то у зв`язку з наявністю вимоги про стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції прийняв рішення, не залучивши до участі у справі ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому, хоча така заява подавалася ОСОБА_1 до суду першої інстанції. Однак через грубе порушення процесу шляхом розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, була залишена без розгляду через особливості провадження.
32. Також порушення норм процесуального права скаржник убачає в тому, що суд першої інстанції розглянув вказану справу у порядку спрощеного провадження, що обмежило позивача подати уточнення позовних вимог та залучити територіальний орган ДБР, де ОСОБА_1 займав посаду Директора, у якості співвідповідача, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів у відповідача.
33. Ухвалою від 14 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
34. 03 лютого 2022 року до суду касаційної інстанції від ДБР надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
35. Щодо касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ДБР зазначає про те, що з огляду на те, що даний спір не є спором, що підлягає розгляду виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), як і не є спором, що не може бути розглянутим за правилами спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 257 КАС України), суд апеляційної інстанції, зважаючи на приписи частини 2 статті 257 КАС України, правильно констатував, що справа за таким спором може бути розглянута за правилами загального позовного провадження, якщо суд першої інстанції дійде такого висновку. Однак суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження, що жодним чином не суперечить відповідним нормам КАС України.
36. Посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 440/10/19, №280/700/19, №640/18911/18, №300/64/19, є недоречними з огляду на їх нерелевантність через відмінність редакцій та умов застосування Верховним Судом норм процесуального права, чинних на час розгляду вказаних справ, від редакцій та умов застосування таких норм процесуального права, чинних на час розгляду апеляційним судом справи № 320/8522/20. Таким чином, зазначені скаржником судові рішення Верховного Суду у справах №440/10/19, №280/700/19, №640/18911/18, №300/64/19 не містять правового висновку щодо застосування норм процесуального права (зокрема, пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України в розрізі підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених пунктом 8 частини третьої статті 353 КАС України в редакції, чинній починаючи з 08 лютого 2020 року) у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, який міг або мав бути урахований судами попередніх інстанцій в рамках цієї справи № 320/8522/20, а, відтак, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у цій частині є необґрунтованими та не заслуговують на увагу. При цьому, зазначене скаржником судове рішення Верховного Суду у справі № 640/10536/19 містить правовий висновок щодо застосування норм процесуального права (зокрема, пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України в розрізі підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених пунктом 8 частини третьої статті 353 КАС України в редакції, чинній починаючи з 08 лютого 2020 року) у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, який врахований судами попередніх інстанцій в рамках цієї справи №320/8522/20.
37. Стосовно касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, ДБР вказує про те, що 28 липня 2021 року Верховний Суд у справі №640/11024/20 сформував правовий висновок щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII при звільнені державних службовців ДБР з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 цього Закону в контексті вимог положень статей 9, 12, 14, 14-3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань". Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово "може" означає, що на суб`єкта призначення не покладається обов`язок із працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
38. Аналогічним чином Верховним Судом застосовано положення частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у контексті застосування положень Закону України "Про Державне бюро розслідувань" у подібних правовідносинах у справах № 420/3825/20, № 520/11687/2020, № 480/4055/20, №380/3646/20, №640/20284/20, № 200/7446/20-а, № 380/3551/20.
39. Отже, на теперішній час склалася усталена практика Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у подібних правовідносинах і жодних вад вказаної практики, як то неефективності, неясності, неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості, помилковості тощо, які можуть бути підставою для відступу від неї судами, наразі не вбачається та скаржником вмотивовано не обґрунтовано.
40. Обґрунтовуючи свої заперечення щодо наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ДБР вказує про те, що попередження про наступне вивільнення створювалося не у порядку, визначеному Законом № 851-VI, адже створено не як електронний документ, а відтак це унеможливлює застосування вимог цього Закону до спірних правовідносин. Більше того, Закон № 851-VI не містить імперативних вимог щодо обов`язковості завірення електронного документа електронним цифровим підписом автора такого документа. Попереджаючи позивача про звільнення ДБР керувалося положеннями частини четвертої статті 9-1 Закону №889-VIII, відповідно до яких інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на 5 календарний день з моменту їх відправлення. Тож положеннями цієї статті передбачено, що доведення тієї чи іншої інформації, як подія, вважається такою, що відбулася на 5 календарний день з моменту їх відправлення, в незалежності від дати фактичного вручення. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 15 липня 2021 у справі № 140/6353/20.
41. Відтак, направлення позивачу попередження про наступне вивільнення від 16 липня 2020 року на електронну та поштову адреси у порядку передбаченому статтею 9-1 Закону № 889-VIII свідчить про дотримання ДБР вимог статті 87 Закону №889-VIII в частині попередження державного службовця про наступне вивільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів.
42. Аргументуючи свою позицію щодо касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, ДБР зазначає, що зазначені скаржником начебто обмеження його прав на подання уточнення позовних вимог та залучення додаткового співвідповідача зумовлені не особливостями розгляду справи у порядку спрощеного провадження, а пропуском скаржником установлених КАС України строків на вчинення вказаних процесуальних дій, що достеменно підтверджується матеріалами цієї справи та встановленими на їх основі фактичними обставинами. Не заслуговують на увагу та є необґрунтованими, на думку ДБР, також твердження скаржника щодо неправомірного відхилення апеляційним судом клопотання про витребування доказів щодо вакантних посад на момент звільнення скаржника та щодо призначення першого заступника та заступника начальника ДБР, оскільки відповідною релевантною правозастосовною практикою Верховного Суду підтверджено, що наявність та/або відсутність вакантних посад не є предметом дослідження у цій справі, позаяк законодавство на час виникнення спірних правовідносин не передбачало обов`язку щодо пропонування скаржнику таких вакантних посад при звільненні.
43. Твердження скаржника про прийняття судами попередніх інстанцій рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, зокрема ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому є безпідставними, оскільки ні суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції у цій справі не приймали жодних рішень про права, свободи, інтереси та обов`язки вказаної особи. У задоволенні позовних вимог у цій справі, які пред`явлені скаржником лише до ДБР, судами попередніх інстанцій відмовлено повністю.
44. На підставі вищенаведеного ДБР уважає, що доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки судами всебічно перевірено обставини справи, вирішено спір відповідно до норм матеріального права та при належному дотриманні процесуального права.
45. 12 квітня 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій позивач ще раз наголосив на обґрунтованості доводів касаційної скарги.
46. 18 травня та 09 серпня 2022 року від ДБР надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач вчергове підкреслив викладену у відзиві позицію по суті доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .
47. У свою чергу, позивач 10 жовтня 2022 року надіслав на адресу Верховного Суду пояснення, у яких повторно зосереджує увагу на ключових доводах поданої ним касаційної скарги, зокрема щодо неправомірного внесення змін до штатного розпису, надуманого скорочення його посади, не пропонування йому іншої рівнозначної посади, звуження змісту та обсягу його прав і свобод частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) та дискримінаційного підходу під час його звільнення зі служби в ДБР.
48. Ухвалою від 21 листопада 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
49. Наказом Директора ДБР від 27 листопада 2018 року № 204-ос позивача призначено на посаду Директора ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, як обраного за конкурсом з 28 листопада 2018 року, з випробувальним строком 6 місяців.
50. 28 листопада 2018 року позивачем складено присягу державного службовця, про що свідчать матеріали особової справи позивача.
51. 08 липня 2020 року в.о. Директора ДБР Соколов О.В. прийняв наказ № 323 "Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами".
52. 14 липня 2020 року в.о. Директора ДБР Соколов О.В. прийняв наказ № 90 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на 2020 рік", яким, відповідно до пунктів 4, 8 частини першої статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затверджених наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 1 ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому та введено в дію з 17 серпня 2020 року (пункт 1), скорочено посади державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому внаслідок змін до штатного розпису № 1, що додаються (пункт 2). Зокрема, замість трьох посад державної служби введено до штатного розпису посади старшого начальницького складу (полковник ДБР).
53. 14 липня 2020 року в.о. Директора ДБР Соколов О.В. прийняв наказ № 336 "Про попередження працівників", яким вирішено Управлінню кадрової та державної служби ДБР персонально попередити працівників територіальних управлінь ДБР, посади яких з 17 серпня 2020 року скорочуються, про наступне вивільнення (додатки 1-7).
54. У списку працівників ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, які попереджаються про скорочення посади державної служби внаслідок змін до штатного розпису (додаток 2 до вказаного наказу №336) відсутній підпис позивача про відповідне попередження.
55. Водночас, у матеріалах справи наявний акт від 16 липня 2020 року № 20, згідно з яким комісія у відповідному складі склала акт про те, що 16 липня 2020 року позивач не прибув до ДБР для отримання попередження про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посади державної служби, яку він обіймає.
56. Також провідним спеціалістом відділу проходження служби, організаційно-штатної роботи та обліку персоналу Управління кадрової та державної служби ДБР складено протокол від 16 липня 2020 року про доведення інформації або документів до відома державного службовця, згідно з яким в цей же день на електронну пошту позивача надіслано попередження про наступне вивільнення. Вказаний акт також підписано керівником зазначеного Управління.
57. Крім того, листом від 16 липня 2020 року № 10-13-01-15507, підписаного керівником Управління кадрової та державної служби ДБР, направлено позивачу попередження про наступне вивільнення, відповідно до якого позивача попереджено про скорочення його посади, а також про те, що по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення даного попередження його буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
58. На підтвердження відправлення вказаних електронного та поштового листів відповідачем надано суду відповідну роздруківку з електронної пошти, список № 15 рекомендованих листів з відповідними даними, у тому числі відбитком поштового штемпеля та чек від 16 липня 2020 року.
59. Водночас в матеріалах справи міститься копія конверту, який повернувся відповідачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання.
60. 14 серпня 2020 року в.о. Директора ДБР Соколов О.В. прийняв наказ № 518-ос "Про звільнення ОСОБА_1", яким відповідно до 8, 9 частини першої статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу" позивача звільнено з посади Директора ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, 20 серпня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби. Підстави: наказ ДБР від 14 липня 2020 року № 90 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на 2020 рік"; наказ ДБР від 14 липня 2020 року № 336 "Про попередження працівників"; протокол від 16 липня 2020 року про доведення інформації або документів до відома державного службовця.
61. Позивач, уважаючи наказ про звільнення протиправним і таким, що порушує його права, звернувся до суду з цим позовом.
V. Нормативне регулювання
62.1. Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
62.2. Стаття 43. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
63. Кодекс законів про працю України (по тексту - КЗпП України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)