ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 159/3544/19
провадження № 51-1837км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_8
суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_11
прокурора ОСОБА_12
захисника ОСОБА_13 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_14 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2022 року й захисника ОСОБА_13 на вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 01 березня 2021 року і ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2022 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2019 року за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309, частинами 1-3 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 01 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
За цим судовим рішенням ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ст. 71 КК ОСОБА_1 призначено покарання за сукупністю вироків, шляхом приєднання до покарання за цим вироком частково невідбутого покарання за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2019 року і остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.
Зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 500 000 грн та потерпілої ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 500 000 грн та майнову шкоду в розмірі 24 132, 4 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком 07 квітня 2019 року в період часу з 23:24 по 23:25 ОСОБА_1 перебуваючи на тротуарі навпроти входу до готелю "Едем", що на вул. Петра Могили, 3 в м. Ковелі Волинської області, під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_4, усвідомлюючи значення та суспільно -небезпечний характер своїх дій, керуючись метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, завдав йому не менше двох ударів кулаками в голову, після чого обхопив обома руками його за тулуб у ділянці черевної порожнини, підняв, з прикладенням фізичних зусиль та кинув на асфальтне покриття, внаслідок чого ОСОБА_4 упав на праву частину тулуба. В ході триваючого словесного конфлікту ОСОБА_1 перемістився разом з ОСОБА_4 до тильної сторони приміщення вказаного готелю, де, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на завдання тяжких тілесних ушкоджень, у період з 23:30 по 23:32 цього ж дня завдав останньому не менше п`яти ударів руками в голову та по тулубу, від яких ОСОБА_4 впав на асфальтове покриття тротуару.
Далі ОСОБА_1 період з 23:42 07 квітня 2019 року по 01:00 08 квітня 2019 року, йдучи слідом за потерпілим від приміщення готелю "Едем", керуючись єдиним злочинним умислом, спрямованим на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4, систематично завдавав останньому численних ударів ногами та руками по тулубу й голові за обставин, викладених у вироку. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_4 помер на місці події.
Унаслідок умисних злочинних дій ОСОБА_1 потерпілому було завдано численну кількість тілесних ушкоджень, у тому числі тяжких за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. Смерть ОСОБА_4 настала від закритої тупої травми живота з травматичними розривами брижі тонкого й товстого кишківника з гемоперитонеумом та розвитком геморагічного шоку.
Крім цього, ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, за таких обставин. У період з 23:42 07 квітня 2019 року по 01:00 08 квітня 2019 року, він, перебуваючи на проїзній частині вул. Коновальця в м. Ковелі, наздогнав ОСОБА_4 біля будинку №2 та, скориставшись тим, що той упав від отриманих попередньо тілесних ушкоджень, не втримавши рівновагу й, переслідуючи корисливу мету, спрямовану на заволодіння чужим майном, вчинив розбійний напад на потерпілого та зірвав з його шиї ланцюжок і хрестик зі срібла.
Далі, підтримуючи ОСОБА_4 під руки, пройшов разом із ним по вул. Коновальця, а коли потерпілий від отриманих тілесних ушкоджень, не втримавши рівноваги, впав на проїжджій частині навпроти будинку №5, ОСОБА_1, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на заволодіння майном ОСОБА_4 шляхом вчинення розбійного нападу, підійшов до нього та умисно з прикладанням фізичних зусиль завдав не менше трьох ударів ступнею ноги в ділянку черевної порожнини і не менше трьох ударів кулаками в голову, після чого зняв з потерпілого кросівки заволодівши та розпорядився ними на свій розсуд.
Таким чином, здійснивши щодо ОСОБА_4 розбійний напад, ОСОБА_1 завдав йому тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент заподіяння.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 16 березня 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі прокурор не оспорює фактичних обставин та доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Однак, не погоджуючись із виправданням останнього за ч. 4 ст. 187 КК, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Істотним порушенням кримінального процесуального закону, на думку прокурора, є недотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 94, 370, 419, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що призвело до прийняття незаконного рішення.
Зокрема, переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд безпідставно з порушенням статей 404, 405 КПК повторно безпідставно не дослідив доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 187 КК, оскільки відповідно до доводів його апеляційної скарги він, у тому числі, оскаржував вирок місцевого суду з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення і тому, як вважає прокурор суд зобов`язаний повторно дослідити докази. При цьому він зауважив, що викладені у вироку суду висновки про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
На переконання представника публічного обвинувачення суд апеляційної інстанції, порушуючи приписи статей 370, 419 КПК, не навів належних підстав та мотивів, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, а лише обмежився оцінкою доказів, яку виклав у вироку місцевий суд.
Також прокурор зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, належним чином не перевірив матеріалів кримінального провадження, обмежившись лише посиланням на показання засудженого, свідків та письмові докази.
Крім цього, з точки зору прокурора помилковими є висновки апеляційного суду, який погодився з місцевим судом у частині визнання недопустимим доказом протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_5, пославшись лише на те, що ця слідча дія проведена з порушенням статей 104, 105, 223, 240 КПК.
Крім того, прокурор вважає, що призначене засудженому покарання ОСОБА_1 не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.
Захисник ОСОБА_18 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, що призвело до призначення ОСОБА_1 занадто суворого покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що підзахисний повністю визнав себе винуватим у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, не заперечував фактичних обставин справи, проживає в цивільному шлюбі й має на утриманні неповнолітню дитину, ніколи не відбував покарання в місцях позбавлення волі.
На думку захисника, суди необґрунтовано не визнали обставинами, які пом`якшують покарання, щирого каяття підзахисного та активного сприяння розкриттю злочину.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_19 у судовому засіданні не підтримав доводів касаційної скарги представника публічного обвинувачення та захисника, просив рішення суду апеляційної інстанцій залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Захисник ОСОБА_18 у судовому засіданні підтримав доводи, які виклав у своїй касаційній скарзі, та просив її задовольнити. Касаційну скаргу прокурора вважав необґрунтованою.
Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, та просив її задовольнити. Касаційну скаргу прокурора вважав необґрунтованою.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисника, засудженого, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги представника публічного обвинувачення та захисника не підлягають задоволенню на таких підставах.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як передбачено ч. 1 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На інших підставах касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду під час оцінки доказів суду слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом.
У достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, а означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.
За правилами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у його вчиненні.
За положеннями ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи ухвалу, а також положення закону, яким він керувався.