Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 522/18372/19
провадження № 61-20685св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року в складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просила визнати за нею право на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, без отримання згоди власника житла, наймача та членів його сім`ї; визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням.
На обґрунтування позову зазначала, що з 2009 року вона разом з ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 набув право користування вказаним житлом на підставі договору найму житлового приміщення від 03 травня 2019 року, укладеного з Центральною районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради. 07 грудня 2018 року вона уклала з ОСОБА_2 шлюб. 21 травня 2019 року її місце проживання було зареєстроване за вищевказаною адресою. Однак 19 липня 2019 року вона отримала лист про скасування її реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_2 у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують її право на проживання в житлі, які передбачені Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207.
З довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) вбачається, що у спірній квартирі проживають: ОСОБА_2 (наймач) та члени його сім`ї: ОСОБА_3 (син наймача) та вона як дружина наймача. У неї відсутня можливість отримати згоду на реєстрацію місця проживання за вищевказаною адресою від усіх членів сім`ї наймача, зокрема, від ОСОБА_3, оскільки вони не підтримують з ним зв`язок та у них відсутня будь-яка інформація щодо можливого його місця проживання та/або місця знаходження.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 та просив: вселити його у спірну квартиру АДРЕСА_2, зобов`язавши ОСОБА_2 надати йому ключі від вхідних дверей квартири; виселити ОСОБА_1 зі спірної квартири.
Зустрічний позов мотивований тим, що він неодноразово звертався до правоохоронних органів з проханням вирішити питання щодо можливості його вселення в спірну квартиру, що є підтвердженням факту наявності перешкод у користуванні нею. Йому не належить будь-яке інше житло на праві власності.
Договором найму квартири не передбачена можливість вселення ОСОБА_1 та набуття нею права користування житлом. Він не надавав згоду на її вселення до спірної квартири, тому вона не набула право користування житловим приміщенням. ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_3 . З огляду на наведене, ОСОБА_1 підлягає виселенню зі спірної нерухомості як особа, яка самоправно зайняла житлове приміщення.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, без отримання згоди власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, ведуть спільне господарство та проживають однією сім`єю. Виселення або ж заборона сумісного проживання чоловіка та дружини однією сім`єю в спільному житлі є прямим порушенням національного та міжнародного законодавства. З огляду на наведене, наявні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права на реєстрацію місця проживання у спірній квартирі без отримання згоди членів сім`ї наймача житла.
ОСОБА_1 не довела наявність достатніх підстав для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою.
ОСОБА_3 не надав належні та допустимі докази на підтвердження створення йому перешкод у користуванні спірною квартирою та проживанні в ній. Подання заяв до органів поліції, на які посилається ОСОБА_3, не підтверджує той факт, що відповідачі за зустрічним позовом перешкоджають позивачу вселитися та проживати у вищевказаній квартирі.
На сьогоднішній день ОСОБА_3 разом зі своєю сім`єю проживає за іншою адресою. Його вселення до спірної квартири передбачає визнання за ним права користування даним житловим приміщенням. Разом з тим, згідно зі статтею 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про вселення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_2, зобов`язавши ОСОБА_2 надати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_2 .
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 вселилась у спірну квартиру як член сім`ї наймача на підставі укладеного її чоловіком договору найму житлового приміщення від 03 травня 2019 року, постійно та тривалий час проживає у ньому, доказів на підтвердження факту користування позивачкою іншим приміщенням відповідачем не надано, на підставі чого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач за первісним позовом має право користуватися спірною квартирою.
Право на проживання особи у жилому приміщенні автоматично породжує право на реєстрацію, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визнання за ОСОБА_1 права на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, без отримання згоди власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не доведено наявність достатніх підстав для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою, оскільки останній не втрачав інтерес до спірного житла та позивачем за первісним позовом не доведено факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Оскільки ОСОБА_3 на підставі договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 03 травня 2019 року наймодавцем в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради було надано право користування спірним житловим приміщенням, останній зареєстрований в спірній квартирі, вважає її своїм житлом, між сторонами склалися тривалі конфліктні відносини, відповідачами за зустрічним позовом створюються перешкод для проживання ОСОБА_3 у вищевказаній квартирі, підтвердженням чого є його неодноразові звернення до правоохоронних органів з проханням вирішити питання щодо можливості його вселення в спірну квартиру, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для вселення ОСОБА_3 у вказане житло.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_6 через представника ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року і постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права на реєстрацію місця проживання у спірній квартирі та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
На обґрунтування касаційної скарги заявник вказував на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в справі № 755/12537/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Апеляційний суд не врахував, що першочергове значення має не наявність доказів на підтвердження факту користування ОСОБА_1 спірною квартирою, а докази, які підтверджують виникнення у неї права користування вказаним житлом. Лише у випадку наявності таких доказів право на проживання особи у жилому приміщенні автоматично породжує право на реєстрацію місця проживання в ньому.
Згідно з частиною першою статті 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом з наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем права та обов`язків щодо володіння та користування житлом. Відповідно до статті 817 ЦК України виключно ті особи, які вселилися у житло за взаємною згодою наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця, набувають рівних з іншими особами прав володіння та користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні.
ОСОБА_1 як дружина наймача могла б набути передбачених частиною першою статті 64 ЖК України прав на користування житлом за умови, якщо б її вселення та проживання в спірній квартирі було узгоджене наймачем та наймодавцем.
Згідно пункту 2.4.5. договору найму наймач не має права вселяти без згоди наймодавця у житло інших осіб. Оскільки в матеріалах справи відсутній дозвіл Приморської районної адміністрації Одеської міської ради на вселення до спірної квартири ОСОБА_1, вона не набула право користування спірним нерухомим майном.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.
31 січня 2022 року справа № 522/18372/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
31 січня 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.
Поданий відзив підлягає поверненню з таких підстав.
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік вказаний у цій статті та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 395 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.