ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 754/253/18-ц
провадження № 61-5617св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", поданою його представником - Криловою Оленою Леонідівною, на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Сліпченка О. І., Мельника Я. С., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 12 листопада 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом.
У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим на 23 листопада 2017 року утворилась заборгованість в сумі 105 990 грн з яких: 5 621,24 грн - заборгованість за кредитом та 100 368,76 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.
З урахуванням викладеного АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитом, а також судові витрати у розмірі 1 600 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року, ухваленим у складі судді Бабко В. В., позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 6 163,30 грн.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції встановивши, що позичальник не виконував умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 621,24 грн і заборгованості за процентами на поточну заборгованість у розмірі 542,06 грн, а всього 6 163,30 грн.
Разом з цим, суд першої інстанції вказував на те, що вимоги банку про стягнення з позичальника заборгованості за процентами на прострочену заборгованість задоволенню не підлягають, оскільки Умови і правила надання банківських послуг, якими передбачено такий обов`язок, не містять підпису ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що кредитний договір у розумінні вимог цивільного законодавства сторони не уклали, так як додані до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" і примірник Умов та правил надання банківських послуг не підписані відповідачем. Також суд дійшов висновку про недоведеність відкриття ОСОБА_1 карткового рахунку, видачу кредитної карти і встановлення кредитного ліміту та його розмір, що свідчить про недоведеність позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредита.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним та необґрунтованим, постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Зазначало, що апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, судом залишено поза увагою те, що позивач, звертаючись з відповідним позовом, подав до суду копію анкети-заяви від 12 листопада 2013 року, з якої чітко вбачається інформація про позичальника, а саме персональні дані, адреса проживання, а також інша інформація, необхідна для отримання кредитної картки. На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність відкриття відповідачу карткового рахунку, видачу кредитної карти і встановлення кредитного ліміту та його розмір, так як вказані обставини підтверджуються поданими позивачем доказами, зокрема, анкетою-заявою, Умовами та правилами надання банківських послуг, розрахунком заборгованості та ін.
Заявник вважає, що підписанням анкети-заяви відповідач засвідчив свою згоду на те, що ця анкета разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банка складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.
Також вказував на неврахування судом того, що відповідач укладення або неукладення кредитного договору не оспорював.
Крім того, апеляційний суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався кредитними коштами, частково виконував умови кредитного договору і сплачував заборгованість за ним, у тому числі, проценти, пеню і комісію, що фактично вказує на визнання існування кредитного договору між ним і банком.
На думку заявника, судом не враховано і судову практику Верховного Суду, зокрема, постанови Верховного Суду від 7 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц, від 23 березня 2018 року у справі № 441/569/17 та від 9 липня 2018 року у справі № 202/19403/13-ц.
Посилаючись на зазначене, заявник просив про задоволення касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження.
Встановлені судом апеляційної інстанцій обставини справи
Апеляційним судом встановлено, що 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, у якій виклав свою згоду на те, що ця анкета разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банка складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.
Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до пунктів 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якими клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити чи збільшити) кредитний ліміт.
З позовної заяви суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до умов укладеного кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування.
З розрахунку заборгованості апеляційний суд встановив, що на 23 листопада 2017 року за вказаним кредитним договором утворилась заборгованість в сумі 105 990 грн, з яких: 5 621,24 грн - заборгованість за тілом кредиту та 100 368,76 грн - заборгованості за процентами, які складаються з 542,06 грн - залишок заборгованості за процентами на поточну заборгованість і 99 826,70 грн - залишок заборгованості за процентами на прострочену заборгованість.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку до таких висновків.
Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.