Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 2-235/02
провадження № 61-5068св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Виконавчий комітет Чернівецької міської ради,
особа, яка звернулась із апеляційною скаргою - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Міцнея В. Ф., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання права власності на гараж,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати за ним право власності на гараж, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Вказував на те, що у 1984 році він придбав у ОСОБА_4 за 300 карбованців гараж, який знаходиться на АДРЕСА_1 і з того часу користується ним. За власні кошти зробив капітальний ремонт у ньому.
У вересні 2000 року виконкомом Чернівецької міської ради йому було відмовлено в оформленні права власності на вказаний гараж.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Першотравневий районний суд м. Чернівці рішенням від 25 червня 2002 року під головуванням судді Чупікової В. В. позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на гараж, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язав виконавчий комітет Чернівецької міської ради оформити на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд виходив з обґрунтованості заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Апеляційний суд Чернівецької області рішенням від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 червня 2002 року скасував. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання права власності на гараж відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що із змісту оскарженого судового рішення апеляційним судом встановлено, що позивачем не було надано суду договору, на підставі якого він набув право власності на спірний гараж, а факт його укладення підтверджується показаннями свідків.
Водночас апелянтом ОСОБА_2 додано до апеляційної скарги докази, які свідчать про те, що власником спірного гаража був його батько - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16-19).
Після смерті ОСОБА_5 вказаний гараж успадкував ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом.
Враховуючи ту обставину, що місцевий суд не залучив ОСОБА_2 до участі у справі як відповідача і ухвалив рішення, яким вирішив питання про його право на спірне майно суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В червні 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 27 вересня 2017 року в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Звертаючись із касаційною скаргою, ОСОБА_3, як особа яка не брала участі у справі, вказує на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2006 року вона, разом із ОСОБА_6, придбала спірний гараж.
З огляду на те, що рішенням суду апеляційної інстанції скасовано право власності одного з попередніх власників ( ОСОБА_1 ), оскарженим судовим рішенням порушено її права, які підлягають відновленню.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржене судове рішення дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та ухвалення у справі нового - про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не звернув увагу на ту обставину, що за ОСОБА_1 було визнано право власності на гараж, який було побудовано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ще у 1961 році, а не на гараж, побудований ОСОБА_9 на підставі рішення виконкому від 25 грудня 1970 року.
Вказує, що ордер, який був виданий батьку апелянта було видано зовсім на інший гараж, який розташований за однією адресою, що і спірний, таким чином неправильне встановлення фактичних обставин справи потягло за собою скасування судового рішення, яке було ухвалене з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права.
Аргументом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції не врахував правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19), оскільки апелянт та його батько не мали жодного відношення до спірного гаража, а тому у апеляційного суду були відсутні підстави вважати, що апелянт є особою, права, свободи чи інтереси якого вирішено чи порушено вищевказаним рішенням.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Першотравневого районного суду м. Чернівці.
Матеріали справи № 2-235/02 надійшли до Верховного Суду 18 липня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Зі змісту рішення місцевого суду вбачається, що 14 серпня 1961 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було виділено земельну ділянку площею 36 кв. м за рахунок подвір`я будинку АДРЕСА_1 під будівництво гаража на два бокси, вказане будівництво останніх зобов`язано проводити за власний рахунок, що підтверджується протоколом № 20 Чернівецького міськвиконкому (а. с. 3).
В 1973 році гараж ОСОБА_8 перейшов у користування ОСОБА_10, а в 1978 році в користування ОСОБА_4, що підтверджується рішенням Чернівецького міськвиконкому (а. с. 37, 38).
З пояснень позивача в судовому засіданні встановлено, що в 1984 році він уклав з ОСОБА_4 угоду купівлі-продажу гаража, згідно якої передав ОСОБА_4 300 рублів, ОСОБА_4 передав йому гараж у власність.
Факт оплати за гараж у судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_11 .
Факт передачі гаража у власність ОСОБА_1 підтверджується:
актом від 25 жовтня 2000 року, довідками ЖРЕП-9 про те, що ОСОБА_1 користується гаражем ІХ-13 з 1984 року (а. с. 12, 13,15);
поясненнями свідків: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_1 постійно користувався спірним гаражем, проводив у ньому ремонтні роботи;
актом на аркуші справи 16 з якого вбачається, що позивач у 1984 році на ремонт гаража витратив 500 рублів, а в 1991 році 2000 карбованців.
Допитаний у судовому засіданні в якості спеціаліста інженер ЧО БТІ ОСОБА_16 пояснив, що спірний гараж цегельний, не позначений ніякою літерою, на нього право власності не оформлено ні на кого.
Апеляційний суд встановив, що на підставі рішення виконкому Чернівецької міської ради від 03 листопада 1981 року батькові апелянта - ОСОБА_5 12 листопада 1981 року було видано ордер на право зайняття спірного гаража.
Після смерті батька він успадкував цей гараж, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 червня 2017 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.