Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 390/73/21
провадження № 61-5991св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Соколівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Назаренко Юрій Володимирович, на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2021 року у складі судді Пасічник Д. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, за участі прокурора Кропивницького окружної прокуратури про визнання права оренди земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання права оренди земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позову зазначала, що 16 березня 2004 року між приватним підприємцем ОСОБА_2 (далі - ПП ОСОБА_2, ОСОБА_2 ) та Кіровоградською районною адміністрацією (далі - Кіровоградська РДА) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,56 га на території Соколівської сільської ради Кіровоградського району строком на пʼять років із моменту реєстрації договору, який зареєстровано 17 березня 2004 року № 367, який автоматично пролонговано до 17 березня 2014 року.
У 2008 році змінився власник земельної ділянки, і в січні 2009 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Соколівської сільської ради про зміну умов договору.
Згідно із рішенням Соколівської сільської ради від 10 червня 2009 року № 1072 ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 0,5569 га в оренду строком на 15 років з правом викупу орендованої земельної ділянки.
Отримавши земельну ділянку в оренду, ОСОБА_2 розпочав будівництво комплексу будівель.
У 2007 році було побудовано комплекс будівель, який складався із адмінбудівлі, гаражу, будинку охорони, вимощення та огорожі (незавершене будівництво) вартістю 922 930,00 грн.
Не завершивши будівництво, ОСОБА_2 помер, а спадкоємцем майна та майнових прав ОСОБА_2 стала його донька ОСОБА_1, яка фактично прийняла спадщину.
ОСОБА_3 звернулася до Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області із повідомленням про те, що спадкоємці підтверджують свій намір виконувати умови договору оренди землі, як це передбачено розділом четвертим договору.
Сільська рада відмовлялася визнати за спадкоємцем право на укладення договору.
ОСОБА_1 з 2012 року зверталася до Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області та до прокуратури із заявами щодо документального оформлення наявного у неї права оренди земельної ділянки, однак їй було відмовлено. Тому вона вважає, що відмова відповідача у праві оренди земельної ділянки порушує її права та інтереси.
У звʼязку з викладеним просила:
- визнати за нею право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3522587200:02:000:9284, площею 0,5568 га на території Соколівської сільської ради Кропивницького району відповідно до рішення Соколівської сільської ради від 10 червня 2009 року № 1072;
- зобов`язати Соколівську сільську раду Кропивницького району укласти із ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 0,5568 га, кадастровий номер 3522587200:02:000:9284, на території Соколівської сільської ради Кропивницького району відповідно до рішення Соколівської сільської ради від 10 червня 2009 року № 1072.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що підставою припинення права оренди земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності, наданої громадянину як фізичній особі-підприємцю, припиняється у разі смерті ОСОБА_2 разом з припиненням існування підприємницької діяльності.
Таким чином, підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для здійснення підприємницької діяльності, виступає припинення відповідної підприємницької діяльності.
Отже, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 відповідні права та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана йому для здійснення підприємницької діяльності, зберігаються за тією юридичною особою, яка до укладання договору оренди розпоряджалася земельною ділянкою на законних підставах, тобто за Соколівською сільською радою Кіровоградського району Кіровоградської області.
Враховуючи викладене, право оренди земельної ділянки не входить до складу спадщини після смерті орендаря ФОП ОСОБА_2, тому позовні вимоги про визнання права оренди на земельну ділянку та визнання права користування земельною ділянкою є необґрунтованими.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Назаренко Ю. В.,звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Скаржник зазначала, що фактично прийнявши спадщину, в тому числі і майнові права, вона звернулася до власника земельної ділянки із повідомленням про укладення договору оренди на умовах, зазначених у рішенні Соколівської сільської ради від 10 червня 2009 року № 1072. Однак сільська рада відмовилася визнати за спадкоємцем право на укладення договору оренди на підставі рішення Соколівської сільської ради від 10 червня 2009 року № 1072.
Зазначала, що право оренди є майновим правом, яке входить до складу спадщини. У зв`язку із тим, що мова йде про оренду землі з правом викупу, враховуючи норми частини першої статті 8 ЦК України та статті 1232-1 ЦК України, до ОСОБА_1 перейшли усі права за договором оренди землі, у тому числі щодо можливості її викупу.
Також зазначала, що суд першої інстанції протокольною ухвалою залучив до участі у справі прокурора, однак не взяв до уваги те, що з 2017 року в судах цивільної юрисдикції відсутні будь-які інші самостійні сторони, крім позивача і відповідача. Участь прокурора суттєво посилила позицію відповідача у справі, що є порушенням основного принципу рівності сторін.
У касаційній скарзі посилалася на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18).
Аргументи інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу Кропивницька окружна прокуратура Кіровоградської області та Соколівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області через своїх представників просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 390/73/21 з Кіровоградського районного суду Кіровоградської області.
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 390/73/21.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що відповідно до договору оренди земельної ділянки, укладеного 16 березня 2004 року між Кіровоградською РДА та ПП ОСОБА_2, останньому передана у користування земельна ділянка загальною площею 0,56 га на території Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. Крім того, у вищевказаному договорі передбачено, що у разі не звернення жодної зі сторін про припинення договору, договір вважається продовженим на той же термін, на тих же умовах (а. с. 19-22).
Відповідно до розпорядження голови Кіровоградської державної адміністрації від 10 лютого 2004 року № 67-р ПП ОСОБА_2 було передано земельну ділянку на території Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, загальною площею 0,56 га на умовах оренди, терміном на 5 років (а. с. 18).
У 2008 році змінився власник земельної ділянки, і в січні 2009 року ОСОБА_2 звернувся із заявою у якій просив надати йому в оренду земельну ділянку загальною площею 0,5569 га, яка знаходиться на території Соколівської сільської ради (а. с. 81).
Рішенням Соколівської сільської ради від 10 червня 2009 року № 1072 ФОП ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку площею 0,5569 га строком на 15 років для розміщення автостоянки та торгівлі за рахунок земель промисловості, транспорту, звʼязку, енергетики (а. с. 6).
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а. с. 15).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_1, у графі "батько" якої записаний ОСОБА_2 (а. с. 13).
Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 розірвала шлюб з ОСОБА_5, після розірвання шлюбу залишила прізвище " ОСОБА_1" (а. с. 14).
Згідно із листом Головного управління юстиції у Кіровоградські області від 01 лютого 2013 року № 78/01-16 ОСОБА_1 05 червня 2012 року подано заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16).
Із рішення Соколівської сільської ради від 10 вересня 2012 року № 875 вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про продовження виконання зобов`язань орендаря у зв`язку з тим, що договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_2 було припинено 16 березня 2009 року (а. с. 84).
13 квітня 2021 року протокольною ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області задоволено клопотання прокурора про вступ у справу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та пʼятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобовʼязані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.