Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 285/2226/20
провадження № 61-3758св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоград-Волинська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2021 року в складі судді Михайловської А. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Талько О. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоград-Волинська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоград-Волинська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина за законом, зокрема, на житловий будинок із господарськими спорудами АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).
Факт прийняття позивачем спадщини після смерті матері підтверджується наявними у нього документами, виданими на ім`я матері, та її особистими речами, а саме - речами побутового вжитку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивача - ОСОБА_4 . Через рік після смерті брата його син ОСОБА_2 (племінник позивача) почав чинити позивачу перешкоди у користуванні спірним майном (замінив вхідний замок) та повідомив, що є одноосібним власником домоволодіння.
13 червня 2020 року позивач звернувся до Новоград-Волинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, яке належало його матері ОСОБА_3, однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері у зв`язку з наявністю іншого спадкоємця, який спадщину прийняв та отримав свідоцтво про право на спадщину на все майно спадкодавця. Також позивачу стало відомо, що у 2005 році його рідний брат ОСОБА_4 звернувся до Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 та зазначив, що він є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину. Факт прийняття братом спадщини та місце відкриття спадщини були перевірені за будинковою книгою, відповідно до якої разом із спадкодавцем ОСОБА_3 були зареєстровані ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5, що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_4 (брату позивача) було відомо, що на день смерті спадкодавець разом із своїм чоловіком була зареєстрована та проживала за іншою адресою, а саме: у АДРЕСА_2 .
Позивач зазначав, що брат ОСОБА_4 переоформив спірний будинок, який залишився після смерті їх матері, виключно на себе та при цьому не повідомив позивача та їх вітчима, які також фактично прийняли спадщину та є спадкоємцями першої черги.
Крім того, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом була допущена низка технічних помилок, а саме: прізвище спадкодавця вказано " ОСОБА_3" замість " ОСОБА_3" та місце її народження "с. Тальноє Черкаської області" замість "с. Теньківка Червоноармійського району".
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом його брату ОСОБА_4 за життя видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 617385 від 26 травня 2011 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. На підставі оспорюваних правовстановлюючих документів ОСОБА_4 вважається власником спірного житлового будинку, яким незаконно та безпідставно володів та користувався з 2005 року.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 вересня 2005 року, видане державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області, ОСОБА_4 на спадкове майно ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, що складається з 5/6 ідеальних часток спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 617385, виданий 26 травня 2011 року на підставі рішення Новоград-Волинської міської ради від 28 грудня 2009 року № 610, з кадастровим номером земельної ділянки 1811000000:00:020:0287, площею 0,0748 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою спірного житлового будинку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спадкові права позивача порушені, оскільки позивач як спадкоємець із 01 лютого 1997 року до 05 березня 2007 року був зареєстрований у спадковому будинку протягом шести місяців після смерті спадкодавця. Однак позивач, який мав право на спадщину, не проявив зацікавленості до спадкового майна, зокрема, спірного житлового будинку, та після смерті матері не дбав про нього, не здійснював його утримання, фактично ним не користувався, в управління майном не вступив. Крім цього, позивачу була відома та обставина, що його брат ОСОБА_4 залишився проживати у спірному будинку та здійснював його утримання, чим прийняв спадщину після смерті матері. У свою ж чергу, після смерті матері позивач знявся з реєстрації у спірному майні та за життя свого брата не заявляв прав на спадкове майно. Тому, оскільки позивачу було відомо про прийняття його братом ОСОБА_4 спадщини після смерті матері, суд врахувавши заяву відповідача про застосування позовної давності, а також те, що позивач з позовом до суду звернувся через двадцять один рік після смерті матері, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про прийняття позивачем спадщини після смерті матері відповідно до норм статті 549 ЦК Української РСР, оскільки позивач був постійно зареєстрований у спадковому будинку в період шести місяців після смерті матері, а також зазначив, що, будучи обізнаним про факт прийняття братом спадщини після смерті матері, позивач жодних дій щодо оформлення своїх прав на майно не вчиняв, спірним майном не цікавився, а із заявою про оформлення спадщини звернувся до нотаріальної контори лише у червні 2020 року, тобто за спливом більше двадцяти років після смерті матері, що є значним строком. Тому, оскільки позивач не надав суду доказів поважних причин, за яких він пропустив строк звернення до суду із цим позовом, то суд дійшов висновку, що немає підстав для задоволення позовних вимог через сплив позовної давності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
23 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає те, що суди не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам та показанням свідків, що мало суттєве значення для правильного вирішення спору, і дійшли помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, застосувавши позовну давність. Крім того, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права щодо позовної давності без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-2290св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18), від 08 квітня 2020 року в справі № 484/2934/18 (провадження № 61-5813св19) (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки допустив до участі у справі як представника відповідача адвоката Кравець Л. Ю., яка не мала повноважень на участь у судовому розгляді цієї справи, оскільки ордер на надання правової допомоги від 18 червня 2020 року серії ЖТ № 37195 не містив обов`язкових відомостей, на підставі якого договору про надання правової допомоги та у якому органі надається правова допомога, яка адреса робочого місця адвоката.
Також зазначає, що суди порушили норми матеріального права, оскільки, встановивши, що позивач прийняв спадщину після смерті матері, оскільки був зареєстрований у спірному житловому будинку в період шести місяців після смерті спадкодавця, а також встановивши, що спадкові права позивача порушені, дійшли протилежного та помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом. Суди не врахували, що цивільним законодавством, яке врегульовувало питання щодо прийняття і оформлення свідоцтва про право на спадщину, не встановлювалися строки, протягом яких спадкоємці зобов`язані отримати свідоцтво про право на спадщину.
Також посилається на те, що суди неправильно встановили початок перебігу строку позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався у червні 2020 року після відмови нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері на спірне майно, що свідчить про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено.
Доводи інших учасників справи
У липні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про безпідставність доводів касаційної скарги, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у червні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача - ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 4).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина. До складу спадщини увійшли, у тому числі, 5/6 ідеальних часток спірного житлового будинку (т. 1 а. с. 154), які належали їй на підставі свідоцтва про право власності від 28 травня 1990 року, яке видане Новоград-Волинською державною нотаріальною конторою на 1/2 частку будинку як дружині ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто частка в спільному майні, набутому подружжям за час шлюбу (т.1 а. с.153), та свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 травня 1990 року, яке видане Новоград-Волинською державною нотаріальною конторою на 1/3 частку зазначеного житлового будинку як дружині померлого ОСОБА_9 (т. 1 а. с. 155).
Із матеріалів спадкової справи встановлено, що 29 вересня 2005 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_4
Державний нотаріус Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області Борисюк Л. М. на вказаній заяві ОСОБА_4 вчинила застереження про те, що факт прийняття та місце відкриття спадщини перевірила за будинковою книгою, виданою Новоград-Волинським МБТІ 04 червня 1990 року, згідно з якою ОСОБА_3 на день смерті була зареєстрована в АДРЕСА_3 . Разом із нею на день смерті та протягом шести місяців після смерті були зареєстровані: син ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 150).
29 вересня 2005 року державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області Шкабарі П. В. видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 на спадкове майно, яке складається із 5/6 ідеальних часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 156).
Інша 1/6 ідеальних часток спірного будинку належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 травня 1990 року, яку він успадкував як син після смерті батька ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а. с. 155).
Набувши право власності на все спірне домоволодіння, ОСОБА_4 26 травня 2011 року одержав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 617385 площею 0,0748 га із кадастровим номером 1811000000:00:020:0287, яка розташована за адресою спірного будинку та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.1 а. с. 82).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 5).
21 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Новоград-Волинського міського нотаріального округу Плюйка В. П. про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у тому числі на житловий будинок та земельну ділянку, які є предметом розгляду у цій справі, після смерті свого батька ОСОБА_4, однак йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із отриманням від Новоград-Волинського міськрайонного суду інформації про відкриття провадження у цій справі та отримання інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої встановлено, що на спірне майно державним виконавцем накладено арешт, про що було винесено відповідну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (т. 1 а. с. 112).
13 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Міністерства юстиції України із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 162).
Постановою Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області від 13 червня 2020 року № 834/02-31 ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері відмовлено у зв`язку з наявністю іншого спадкоємця, який прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 9).
Відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1 а. с. 127).
Також суди встановили, що з 14 лютого 1991 року до 30 січня 1997 року та з 01 лютого 1997 року до 05 березня 2007 року позивач був зареєстрованим у спірному житловому будинку, що підтверджується записом у паспорті позивача (а. с. 163).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.