Постанова
ІменемУкраїни
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 344/19567/19
провадження № 61-1845св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "УкрСиббанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства "УкрСиббанк" на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 рокув складі судді Шамотайла О. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Горейко М. Д., Томин О. О., у справі за позовом Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог АТ "УкрСиббанк" зазначало, що 28 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11280404000, відповідно до умов якого АКІБ "УкрСиббанк" надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 60 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 9,5 % річних з кінцевим строком повернення до 27 грудня 2028 року.
28 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого на забезпечення своєчасного повного виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку іпотекодержателю належну їм на праві власності квартиру, загальною площею 84,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).
Позичальник тривалий строк не виконувала свої зобовʼязання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати відсотків, внаслідок чого за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 24 жовтня 2019 року становила: заборгованість за кредитним договором та процентах у розмірі 73 344,19 дол. США, заборгованість за пенею - 286 786,08 грн.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд у рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру, що належить на праві власності відповідачам, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог АТ "УкрСиббанк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на спірну квартиру, яка належить іпотекодавцям на праві власності та використовується ними як місце постійного проживання, не може бути примусово звернено стягнення на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" для забезпечення виконання умов кредитного договору від 28 грудня 2007 року, укладеного в іноземній валюті.
Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнено з АТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на отримання правової допомоги в розмірі 6 850,00 грн.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач надала до суду опис виконаних робіт адвокатом та здійснених відповідачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги, сума витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 6 850,00 грн є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційні скарги АТ "УкрСиббанк" залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_9, до якої приєднались ОСОБА_7 та ОСОБА_1, задоволено.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову АТ "УкрСиббанк" відмовлено.
Додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 10 серпня 2021 року залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вимоги АТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими. Однак АТ "УкрСиббанк" пропустило строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки банк скористався своїм правом вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту та нарахованих відсотків за кредитним договором, звернувшись у жовтні 2014 року до суду з позовом про стягнення заборгованості, чим змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів та порядку сплати процентів за користування кредитними коштами. Тому саме з цього часу настав строк виконання зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі та почався строк позовної давності. Оскільки з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ "УкрСиббанк" звернулося 31 жовтня 2019 року, а відповідачі подали до суду заяви про застосування позовної давності, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, застосувавши позовну давність.
Залишаючи додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що розмір витрат, понесених ОСОБА_1, є обґрунтованим та таким, що відповідає складності справи та часу, який витрачено на фактичне надання правової допомоги.
Короткий зміст вимог та доводівкасаційної скарги
27 січня 2022 року АТ "УкрСиббанк" засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 року і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року та направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 01 липня 2020 року в справі № 161/8893/16, від 18 червня 2020 року в справі № 918/1017/15, від 11 червня 2020 року в справі № 644/623/17, від 03 червня 2020 року в справі № 522/856/16, від 14 липня 2021 року в справі № 761/15741/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 668/9978/15. Також посилається на те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 264, пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України та висновок щодо втрати чинності додаткового рішення у разі скасування основного рішення (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про пропуск банком строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом є помилковими та передчасними, оскільки рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі від 08 квітня 2016 року в справі № 344/16462/14 за позовом банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості тривалий час знаходилося на виконанні і на час подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки виконане не було. Існування рішення про стягнення боргу з позичальника дає АТ "УкрСиббанк" як кредитору легітимні очікування на його виконання, в тому числі в примусовому порядку. Зазначає, що 23 березня 2020 року виконавчий лист з виконання рішення про стягнення боргу було повернено без виконання. Тому АТ "УкрСиббанк" не змогло реалізувати свої права у виконавчому провадженні, не знало і не могло знати до часу пред`явлення цього позову, що рішення суду у справі № 344/16462/14-ц не буде виконане.
Також заявник вважає, що переривання позовної давності пов`язано з пред`явленням позову/зверненням до суду, проте таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу, коли позов є пред`явленим. З цих підстав вважає, що позовна давність переривалася на підставі частини другої статті 264 ЦК України внаслідок пред`явлення позову з 31 жовтня 2014 року (дата пред`явлення) до 30 серпня 2017 року (дата вирішення позову та набрання чинності судовим рішенням, оскільки позов з статусу "пред`явлений" перейшов у статус "вирішений по суті").
Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції заявник зазначає, що оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції, то суд апеляційної інстанції мав скасувати і додаткове рішення суду першої інстанції та вирішити питання про перерозподіл судових витрат, понесених за весь час розгляду справи (як в першій, так і в апеляційній інстанціях). Однак суд апеляційної інстанції залишив без змін додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 року, чим порушив норми процесуального права.
Крім того, заявник не погоджується з ухвалами суду апеляційної інстанції від 11 жовтня 2021 року (щодо поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження), від 01 листопада 2021 року (щодо приєднання ОСОБА_7 до апеляційної скарги ОСОБА_2 ), від 16 листопада 2021 року (щодо приєднання ОСОБА_1 до апеляційної скарги ОСОБА_2 ). Зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав правову оцінку причинам пропуску строку на апеляційне оскарження, не врахував принципу правової визначеності, порушив норми процесуального права, не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 643/3381/14, від 11 вересня 2019 року в справі № 204/2113/14, від 18 березня 2020 року в справі № 303/7719/16, від 06 квітня 2020 року в справі № 320/7395/16, від 06 квітня 2020 року в справі № 732/1737/18, від 03 квітня 2020 року в справі № 361/217/17, від 19 березня 2020 року в справі № 756/15281/13, у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13, від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 2-1678/05.
Рух справи у суді касаційноїі нстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у ційсправі та витребувано цивільну справу із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з договором про надання споживчого кредиту від 28 грудня 2007 року № 11280404000 АКІБ"УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", надало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 60 000,00 дол. США, з кінцевим строком повернення до 27 грудня 2028 року з розрахунку 9,5 % річних (т. 1 а. с. 16-18).
Додатковою угодою від 28 грудня 2007 року було додано додаток №2 - "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту", додаток № 3 "Тарифи Банку". Також доповнено пункт 5.2 договору новим абзацом, яким зокрема передбачалося, що у випадку настання обставин, передбачених підпунктами "а", "б" пункту 5.2 договору, процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1 договору (т. 1 а. с. 22-27).
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту від 28грудня 2007 року № 11280404000 між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_12 28 грудня 2007 року укладено договір іпотеки нерухомого майна, відповідно до умов якого відповідачі передали в іпотеку банку спірну квартиру, яка належить їм на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 11лютого 2000 року (т. 1 а. с. 37-40).
Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки визначено, що ринкова вартість предмета іпотеки згідно з експертним заключенням відділу оцінки застав по оцінці вартості застави Івано-Франківського управління ЗРД АКІБ "УкрСиббанк" становить 404 429,25 грн.
Згідно з пунктом 1.3 договору іпотеки сторони погодились, що іпотекою забезпечені також і розмір зобов`язань, строк і порядок їх виконання, який може бути змінено відповідно до умов договору, що обумовлюють основне зобов`язання.
16 червня 2009 між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 28грудня 2007 року, відповідно до якої сторони домовились про зміну графіка погашення кредиту та виклали додаток № 1 до договору у інакшій редакції. При цьому сторони погодили, що позичальник бере на себе зобов`язання не пізніше ніж через 30 календарних днів з дати укладення такої угоди укласти або забезпечити укладення відповідних договорів про внесення змін та/або додаткових угод до усіх договорів забезпечення, які були та/або будуть укладені у забезпечення виконання зобов`язань позичальника щодо надання згоди осіб, які передали забезпечення на зміну зобов`язання, обумовлену підписанням такої додаткової угоди.
ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобовʼязання за укладеним кредитним договором (та додатковими угодами), у звʼязку з чим 01 липня 2014 року АТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу позичальника ОСОБА_1 вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, а у випадку не усунення порушень банк вимагав сплатити заборгованість за кредитним договором уповному обсязі в сумі 46 159,87 дол. США (т. 1 а. с. 142).
У жовтні 2014 року АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_8 заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року та постановою Верховного Суду від 21 січня 2020 року, позов АТ "УкрСиббанк" задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 11280404000 у розмірі 47 585,71 дол. США, що еквівалентно 615 782,69 грн, та пеню у розмірі 8 442,47 грн.
Доказів виконання зазначеного рішення суду матеріали справи не містять.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 24жовтня 2019 року становить: за тілом кредиту - 44 983,60 дол. США, за процентами за користування кредитом - 20 054,86 дол. США, за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін - 8 305,73 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за період 24 жовтня 2018 року до 24 жовтня 2019 року складає 286 786,08грн.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права і обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).
Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Положення Закону України "Про іпотеку" не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення.
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.
Звернення банку з позовом з вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таких вимог позивач у цій справі не пред`являв.
Суди встановили, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року та постановою Верховного Суду від 21 січня 2020 року, позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 11280404000 у розмірі 47 585,71 дол. США, що еквівалентно 615 782,69 грн, та пеню у розмірі 8 442,47 грн.
Оскільки рішення суду виконано не було, у жовтні 2019 року банк звернувся до суду із цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - спірну квартиру, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 11280404000.
Встановлено, що відповідачі подали до суду заяви про застосування позовної давності (т. 1 а. с. 140, 160, 165, 168).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15 (провадження № 61-20952св19).