Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 530/732/21
провадження № 61-3860св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2021 року в складі судді Должко С. Р. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О., Чумак О. В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі -АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 26 травня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 17 760, 65 дол. США на термін до 22 травня 2015 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користуванням в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.
У зв`язку з порушенням умов кредитного договору станом на 26 березня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 72 960, 48 дол. США, яка складається з: 7 545, 71 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 670, 05 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 63 744, 72 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання.
Позивач просив стягнути вказану заборгованість.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року, у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн в рахунок відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором АТ КБ "ПриватБанк" використало своє право достроково вимагати з позичальника ОСОБА_1 повернення заборгованості за кредитним договором, а саме: звернувшись у 2011 року до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості у повному обсязі за тілом кредиту, відсотками, комісією та штрафними санкціями (справа № 2-1086/11). Тому, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом та сплату відсотків за користування кредитом, кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов. Звертаючись до суду із цим позовом у квітні 2021 року, банк пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією за кредитним договором. Також суд, врахувавши, що умовами договору було узгоджено нарахування неустойки протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане відповідною стороною,
дійшов висновку про те, що сплинув строк позовної давності для стягнення нарахованої пені.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" в особі представника Сокуренка Є. С. подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2021 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 693,63 дол. США, яка складається з тіла кредиту - 7 545,71 дол. США, комісії - 1 670,05 дол. США, пені, яка станом на 17 вересня 2014 року становить 19 477,87 дол. США.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції неправильно визначив початок перебігу строку позовної давності та не врахував висновки, які викладені у постановах Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року в справі № 467/395/16, від 08 травня 2018 року в справі № 279/8730/15, від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16, від 07 червня 2018 року в справі № 668/8830/15, від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15 (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на часткові погашення відповідачем (за період 2011-2016 роки) заборгованості, що свідчить про неодноразове переривання строку позовної давності.
Також суди не врахували, що рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2011 року в справі № 2-1086/11 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 травня 2008 року № DN81AR17570091 в сумі 14 642, 39 дол. США не виконано, заставне майно не реалізоване. Тому оскільки указаний спосіб захисту не призвів до належного виконання зобов`язання за кредитним договором, то у кредитора виникло право на стягнення заборгованості на підставі рішення суду.
Крім того зазначає, що оскільки на підставі ухваленого рішення суду про звернення стягнення на заставне майно неможливо звернути стягнення на інше майно боржника, то в такому випадку належним способом захисту є стягнення заборгованості та подальше звернення стягнення на майно боржника на підставі такого рішення.
Крім того, заявник посилається на те, що оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет застави не виконано, предмет застави не реалізований, позивач звернувся до приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості. 29 січня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 49 338,10 дол. США заборгованості за кредитним договором. 07 липня 2016 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 29 липня 2016 року. Виконавчий напис частково виконаний, однак заборгованість в повному обсязі не погашена.
Однак зазначений виконавчий напис на підставі рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 23 листопада 2020 року був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Тому, оскільки виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню лише 23 листопада 2020 року, то кредитор, звернувшись із цим позовом 23 квітня 2021 року, не пропустив строк позовної давності.
Суди не врахували, що необхідності у зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості до моменту визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не було, оскільки права позивача були захищені виконавчим написом, який перебував на виконанні та частково виконувався.
Крім того, суди залишили поза увагою те, що згідно з пунктами 14.11 розділу 14 кредитно-заставного договору від 26 травня 2008 року сторони визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки встановлюється тривалістю 5 років.
Також заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з нього на користь відповідача витрат на правничу допомогу. Зазначає, що такі витрати стягнені безпідставно, оскільки представник відповідача не подавав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому неможливо визначити витрачений час адвокатом. Крім того, представник відповідача не надав жодного належного та допустимого доказу, що підтверджує фактичне здійснення адвокатом витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Також зазначає, що залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині стягнення з банку витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не врахував висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2020 року в справі № 734/2313/17.
Доводи інших учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Зіньківського районного суду Полтавської області цивільну справу.
Справа надійшла до Верховного Суду у червні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 26 травня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № DN81AR17570091, згідно з умовами якого АТ КБ "ПриватБанк" зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 17 760, 65 дол. США на термін до 22 травня 2015 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені кредитним договором (а. с. 7-13).
Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позичальник надав банку в заставу автомобіль ВАЗ, модель 11183-110-20, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності.
АТ КБ "ПриватБанк" свої зобов`язання за договором та угодою виконало в повному обсязі, а саме: надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2011 року в справі № 2-1086/11 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 травня 2008 року № DN81AR17570091 в сумі 14 642, 39 дол. США звернено стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель 11183-110-20, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а. с. 76).
Сторони не заперечували, що рішення про звернення стягнення на предмет застави не виконано.
29 січня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 26 травня 2008 року № DN81AR17570091 у розмірі 49 338,10 дол. США (заборгованість за кредитом - 10 885,94 дол. США, заборгованість за відсотками - 1 215,48 дол. США, комісія - 40 63,83 дол. США, пеня - 30 662,48 дол. США, штраф (фіксована частина) - 250,00 дол. США, штраф-відсоток від суми заборгованості - 22 89,91 дол. США),зареєстрований у реєстрі за № 688 (а. с. 77).
07 липня 2016 року Зіньківським районним ВДВС ГТУЮ у Полтавській області (Зіньківський районний ВДВС ГTУЮ Північно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження № 50758138 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 29 січня 2016 року № 688.
За чaс примусового виконання рішення з заробітної плати ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса за кредитним договором було стягнено на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 94 128,87 гpн, що підтверджується звітами про здійснення відрахування та виплати відносно ОСОБА_1, які надані Зіньківським районним ВДВС ГТУЮ у Полтавській області у відповіді на адвокатський запит (а. с. 72-75).
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 23 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального oкpyгy Бондар І. М. від 29 січня 2016 року, зареєстрований у реєстрі за № 688, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 26 травня 2008 року № DN81AR17570091 у розмірі 49 338,10 дол. США (а. с. 45-61).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за кредитним договором станом на 26 березня 2021 року складає 72 960, 48 дол. США, з яких: 7 545,71 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 670, 05 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 63 744, 72 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання (а. с. 4-6).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач звернувся до суду із цим позовом зі спливом позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявив відповідач.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).
Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 липня 2021 року в справі № 404/6241/19 (провадження № 61-7165св21), від 02 червня 2021 року в справі № 2-6460/11 (провадження № 61-14479св20).
Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, 26 травня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № DN81AR17570091 строком до 22 травня 2015 року. Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позичальник надав банку в заставу автомобіль ВАЗ, модель 11183-110-20, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності.