Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 2-861/11
провадження № 61-9010св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач, відповідач за об`єднаним позовом - ОСОБА_1,
відповідач, позивач за об`єднаним позовом -Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року у складі судді Фирси Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позовні заяви і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про визнання пункту кредитного договору удаваним і зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що 21 грудня 2007 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитно-заставний договір № DNJ0A0100310033 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк повинен був надати йому кредит у розмірі 14 381,89 доларів США зі сплатою 11,04 % річних строком до 19 грудня 2014 року для придбання автомобіля. Листом без номера та дати його було попереджено про зміну відсоткової ставки спочатку до 13,08 % річних, а потім до 18,00 % річних. Вказані дії є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права. Згідно з пунктом 7.1 Кредитного договору банк зобов`язувався надати йому кредитні кошти у розмірі 14 381,89 доларів США, однак на придбання автомобіля ним була отримана від банку лише 50 313 грн і саме цю суму в гривнях банк перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "Автопарк Люкс". Тобто умови договору не відповідають дійсному волевиявленню сторін, що суперечить частині третій статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати пункт 7.1 Кредитного договору удаваним та таким, що був укладений в національній валюті України; зобов`язати ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості за Кредитним договором, виходячи з умов, що банк з моменту укладення договору надав кредит в розмірі 50 313 грн на купівлю автомобіля зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості, врахувавши при цьому, що він сплатив банку 37 830,57 грн.
ПАТ КБ "ПриватБанк" подало заперечення на позов, в якому зазначило, що позивач своїм підписом засвідчив, що ознайомлений з усіма умовами договору, вони йому зрозумілі та договір укладений з власної волі. Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, а ОСОБА_1 ухиляється від їх виконання. Дійсно банком були перераховані кошти на рахунок автосалону у гривневому еквіваленті, так як сплата коштів за придбані товари можлива тільки в національній валюті - гривні. При цьому перерахунок коштів у гривні не може бути підставою для визнання пункту договору удаваним. Оскільки у Кредитному договорі викладені всі умови, на яких було надано кредит і ніякого приховування іншого правочину не було, то позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними та необґрунтованими, у зв`язку з чим його позов не підлягає задоволенню.
У травні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що банк виконав свої зобов`язання за Кредитним договором в повному обсязі, надав грошові кошти в обумовленому договором розмірі, однак відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 18 травня 2016 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 37 959,62 доларів США, з яких: 8 972,99 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 295,50 доларів США - за відсотками за користування кредитом; 24 874,11 доларів США - за пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 9,89 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 807,13 доларів США - штраф (відсоткова складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
ОСОБА_1 заперечив проти позову ПАТ КБ "ПриватБанк" та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що банк не довів надання йому кредиту в розмірі, визначеному в договорі, а саме зарахування на його рахунок коштів у доларах США. Крім того, наданий банком розрахунок заборгованості ґрунтується на припущеннях та не підтверджений первинними документами, містить нарахування як штрафу, так і пені, що є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування є недопустимим. 29 лютого 2012 року банк направив йому письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних з ним платежів протягом тижня з дати отримання цієї вимоги, тобто банк самостійно змінив строк виконання зобов`язань за Кредитним договором. Вказану вимогу він отримав 27 квітня 2012 року, тому строк виконання зобов`язань за Кредитним договором в повному обсязі настав 04 травня 2012 року. Однак, звернувшись до суду з цим позовом у травні 2016 року, банк пропустив трирічну позовну давність.
Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2016 року об`єднано в одне провадження справу № 190/1456/16-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та справу № 2-861/11 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання пункту кредитного договору удаваним і зобов`язання вчинити дії.
Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором в загальному розмірі 7 643,82 доларів США, яка складається з тіла кредиту - 3 449,56 доларів США, заборгованості за відсотками за кредитним договором - 1 628,58 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання - 2 565,68 доларів США, що еквівалентно 64 834,73 грн, а також - сплачений судовий збір в розмірі 2 887,79 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Кредитний договір укладено сторонами з дотриманням вимог статті 1055 ЦК України, в письмовій формі, за волевиявленням обох сторін, кожна із сторін розуміла мету укладення договору та підписала його, протягом тривалого часу договір виконувався. Матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про те, що сторони уклали Кредитний договір для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Крім того, зі змісту пункту 7.2 Кредитного договору вбачається, що позичальник доручив банку, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти в сумі 50 313 грн на поточний рахунок автосалону - Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопарк Люкс". За таких обставин, оскільки підстави для визнання пункту 7.1 Кредитного договору удаваним правочином та застосування наслідків удаваного правочину відсутні, то позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості за Кредитним договором також не підлягають задоволенню. В пункті 4.5 Кредитного договору сторони погодили, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. 29 лютого 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надіслав ОСОБА_1 вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі, тобто банк використав своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України та змінив строк виконання зобов`язання. Отже, з 29 лютого 2012 року закінчився строк кредитування і банк втратив право нараховувати передбачені договором проценти та неустойку за Кредитним договором. Тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за Кредитним договором, що виникла станом на 29 лютого 2012 року в розмірі 7 643,82 долари США та складається з тіла кредиту - 3 449,56 доларів США, заборгованості за відсотками за кредитним договором - 1 628,58 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання - 2 565,68 доларів США, що еквівалентно 64 834,73 грн. При цьому вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 на його користь штрафу (фіксована частина) в розмірі 9,89 долари США, штрафу (процентна складова) - 1 807,13 долари США не підлягають задоволенню, так як відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за Кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України.
Рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку ОСОБА_1 лише в частині відмови у задоволенні його позову та в частині задоволених позовних вимог банку, а ПАТ КБ "ПриватБанк" - лише в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на його користь заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційні скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року - без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 4 607,10 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 449,56 доларів США та відхилив доводи апеляційної скарги ПАТ КБ "ПриватБанк"щодо наявності підстав для стягнення такої заборгованості в розмірі 5 400,17 доларів США, так як з наданого банком розрахунку вбачається, що станом на лютий 2012 року заборгованість за тілом кредиту становила 3 449,56 доларів США.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
12 вересня 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні його вимоги про стягнення частини заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги, в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), АТ КБ "ПриватБанк" вказало, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, щодо обов`язку суду дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за Кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести в рішенні свій розрахунок. Також суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, з якої вбачається, що у зв`язку з пред`явленням до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України настав строк виконання зобов`язання і позичальник був зобов`язаний повернути всю заборгованість за договором. При цьому суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме наданий банком розрахунок заборгованості за Кредитним договором, не звернули увагу на те, що до заборгованості за тілом кредиту входять дві складові - поточна та прострочена заборгованість, помилково стягнули лише залишок простроченої заборгованості в розмірі 3 449,56 доларів США і безпідставно відмовивши у стягненні поточної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області.
27 вересня 2022 року справа № 2-861/11надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьоїстатті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання пункту кредитного договору удаваним і зобов`язання вчинити дії, а також в частині задоволених позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються. Тобто фактично банк оскаржив судові рішення в частині відмови у стягненні поточної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.