Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 465/4294/18
провадження № 61-4820св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Львівського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Регіонального виробничого управління "Львівавтогаз" про скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, зобов`язання видати належно оформлену трудову книжку та стягнення середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 змінив предмет позову та збільшив позовні вимоги, які мотивував тим, що з 2010 року він працював на посаді начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції- Львів-5 (далі - АГНКС - Львів-5) регіонального виробничого управління "Львівавтогаз"
(далі - РВУ "Львівавтогаз) Дочірнього підприємства "Укравтогаз" (далі -
ДП "Укравтогаз") Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
(далі - НАК "Нафтогаз України").
17 липня 2017 року надіслав на адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням, в якій просив останнім днем роботи вважати 08 серпня 2017 року, а в день звільнення провести з ним розрахунок усіх сум, що йому належать, та надіслати на його адресу належним чином оформлену трудову книжку із записом про звільнення. Тобто належним чином повідомив відповідача за два тижні про розірвання трудового договору з його ініціативи, однак відповідач не провіврозрахунок при звільненні та не видавйому належним чином оформленутрудову книжку.
30 травня 2018 року вінповторно надіслав заяву про видачу йому належним чином оформленої трудової книжки, однак ця заява відповідачем проігнорована.
Під час розгляду справи в суді йому стало відомо, що 19 вересня 2018 року відповідач видав наказ № 204к про звільнення його з роботи запунктом 4 статті40 КЗпП України (за прогул без поважних причин), тобто за відсутність на роботі з 09 серпня 2017 року до 19 вересня 2018 року.
Зазначений наказ від 19 вересня 2018 року № 204к про звільнення вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його звільненні за прогул не враховано подану ним ще 17 липня 2017 року заявупро звільнення за власним бажанням.
Наголошував на тому, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникувиплачується середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки.
Посилаючись на наведене, з урахуванням заяви про зміну предмета позову
від 12 лютого 2019 року, ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати наказ від 18 вересня 2018 року №204к про його звільнення
з роботи запунктом 4 статті 40 КЗпП України;
- змінити формулювання причин звільнення, а саме: формулювання " ОСОБА_1, начальника АГНКС -Львів-5, звільнити з роботи з 18вересня 2018 року за прогул без поважних причин, згідно з пунктом 4 статті 40
КЗпП України" змінити на формулювання " ОСОБА_1, начальника АГНКС -Львів-5, звільнити з роботи з 09серпня 2017 року за власним бажанням, згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України";
- зобов`язати ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" в особі
РВУ "Львівавтогаз" видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку із записом від 09 серпня 2017 року про звільнення на підставі статті 38
- стягнути з ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" в особі
РВУ "Львівавтогаз" на його користь середню заробітну плату за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 170 637,17 грн (станом на 12 лютого
2019 року).
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року
у складі судді Дзеньдзюри С. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач після подання ним заяви на звільнення за власним бажанням із зазначенням дати останнього дня його роботи 08 серпня 2017 року, 09 серпня 2017 року вийшов на роботу, що підтверджується його присутністю на спільному засіданні адміністрації
та профкому, що свідчить про відкликання ним заяви про звільнення. Надалі,
з 09 серпня 2017 року до дня звільнення 18 вересня 2018 року, не виходив на роботу, не надав доказів на підтвердження поважності причин відсутностійого на робочому місці після засідання профкомуРВУ "Львівавтогаз"
ДП "Укравтогаз" з 09 серпня 2017 року до дня звільнення - 18 вересня
2019 року, допустив прогул, а отже, правильним є його звільнення на підставі пункту 4 статті40 КЗпП України.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволеночастково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 рокускасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Зміненоформулювання причини звільнення ОСОБА_1, начальника
АГНКС -Львів-5, зазначені в наказі начальника РВУ"Львівавтогаз"
ДП "Укравтогаз" від 19 вересня 2018року № 204к "Про звільнення з роботи"
з пункту4 статті 40 КЗпП України на статтю38 КЗпП України, та дату звільнення - з 18 вересня 2018 року на 08серпня 2017 року.
Зобов`язано ДП"Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку із записом від 08серпня 2017 року про звільнення на підставі статті 38 КЗпП України.
Стягнуто ДП"Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" на користь ОСОБА_1 529 470,48 грн середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки,
з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків
і зборів.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач належним чином виконав вимоги статті 38 КЗпП України шляхом своєчасного повідомлення відповідача про своє звільнення за власним бажанням, а також надав письмову згоду на пересилання трудової книжки поштою, вказавши при цьому поштову адресу, на яку йому необхідно надіслати його трудову книжку.
ОСОБА_1 не вийшов 09серпня 2017 року на роботу, подану ним заяву до
08 серпня 2017 року не відкликав, з огляду на закінчення строку попередження при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, відсутність його на роботі після 09серпня 2017 року не може бути підставою для звільнення за прогул відповідно до пункту4 статті 40 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зміни формулювання причин звільнення та, посилаючись на положення частини третьоїстатті 235 КЗпП України,змінив формулювання причини звільнення позивача з пункту 4 статті40 КЗпП України на статтю 38 КЗпП України та змінив дату звільнення з 18 вересня 2018 року
(з урахуванням його заяви від 17 липня 2017 року про розірвання трудового договору) на08 серпня 2017 року.
Установивши, що у день звільнення і станом на день ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення, позивачу безпідставно не видано трудову книжку та не направлено її поштовим засобом зв`язку, згідно із поданою ним заявою, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.
У своїх розрахунках середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки суд апеляційної інстанції виходив з того, що днем звільнення
ОСОБА_1, а відповідно, і датою, коли він повинен був отримати трудову книжку, є 08 серпня 2017 року, розмір середньоденної заробітної плати складав 450,23 грн, що не заперечував відповідач, а отже, з урахуванням кількостіробочих днів за час затримки видачі трудової книжки з 09серпня 2017 року(наступний день за днем звільнення) до 20 квітня 2022 року (день прийняття апеляційним судом постанови), тобто 1 176 робочих днів, середній заробіток, що підлягає стягненню на користь позивача, становить
529 470,48грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2022 року ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року та залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
09 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на застосування апеляційним судом норм права - частини першої статті 38, частини першої статті 40, частини першої статті 233 КЗпП України,без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 27 травня 2018 року у справі № 241/1406/16, від 24 січня 2019 року у справі № 537/2346/17, від 27 липня 2021 року у справі № 552/3400/19.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що відповідь ПАТ "УКРПОШТА" (Лапаївка) про неотримання листа № 7900044867354 поштовим відділенням, не може бути доказом неотримання названого відправлення із заявою від 17 липня
2017 року адресатом ДП "Укравтогаз". Неможливість отримання адресатом відправлення, яке не прийняте поштовим відділенням, є очевидним. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про доведення обставин отримання роботодавцем листа позивача із заявою про звільнення за власним бажанням, оскільки факт відправлення листа може спростувати факт його неотримання, так як відправлення передує отриманню.
Апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених
у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 537/2346/17, на яку посилався відповідач, про необхідність подання працівником заяви у відділ кадрів та відсутності права у відповідача звільняти самостійно без наявності заяви працівника.
У постанові від 27 липня 2021 року у справі № 552/3400/19 Верховний Суд зробив висновок, що надіслання поштовим зв`язком на адресу роботодавця заяви про звільнення за власним бажанням, хоча і є можливим варіантом сповіщення роботодавця про свої наміри працівником, втім, без встановлення факту отримання ним такої заяви, не свідчить про припинення між сторонами трудових відносин з дня надіслання такої заяви. Такі ж висновки зазначені
у постанові Верховного Суду від 22квітня 2020 року у справі № 187/1469/18.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 не надав доказів про доведення ним заяви про звільнення за власним бажанням до відома роботодавця, а надані ним докази направлення заяви про звільнення директору підприємства поштовим засобом зв`язку спростовані. Позивач не довів поважності причин відсутності позивача на робочому місці, що підтверджує вчинення ним триваючого прогулу.
При цьому відповідачем дотримано порядок звільнення, а саме: здійснювалися заходи з розшуку ОСОБА_1 та неодноразові спроби отримати пояснення щодо причин прогулу, були направлені повідомлення про необхідність отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення.
Позивач не звертався до ДП "Укравтогаз" про направлення йому трудової книжки після видачі наказу про звільнення за прогул, а без згоди та заяви працівника роботодавець не має права направити трудову книжку.
Апеляційний суд не дав оцінки пропуску позивачем строку оскарження звільнення та не врахував, що позивач не заперечував факт відсутності його на робочому місціпочинаючи з 09 серпня 2017 року, та зазначив, що цього дня, попри знаходження за місцем роботи, трудові функції не виконував та мав намір отримати трудову книжку, однак відповідач цього не зробив. Тобто позивач майже через рік, після того, як він дізнався про його порушене право, вирішив звернутися до суду. У клопотанні від 12 грудня 2018 року (а.с. 97) про зміну предмета і підстав позову, яке подано до суду 12 лютого 2019 року, позивач зазначив, що він ознайомився з копією наказу про його звільнення
12 грудня 2018 року, оскільки його було надано в судовому засіданні. Таким чином, позивач оскаржив наказ про звільнення з пропуском місячного строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України. Вказані обставини та відповідні доводи відповідача судом апеляційної інстанції проігноровані.
Вирішуючи позовні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, апеляційний суд не врахував висновків, викладених
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, оскільки, навіть за умов задоволення заявлених позивачем вимог, суд мав зменшити розмір середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.
Відзив на касаційну скаргу позивач до Верховного Суду не подав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З2010 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника АГНКС -Львів-5 Регіонального виробничого управління "Львівавтогаз" ДП "Укравтогаз"
НАК "Нафтогаз України".
17 липня 2017 року, ОСОБА_1 на ім`я начальника РВУ "Львівавтогаз"
Волошина Ю.В. склав заяву про звільнення за власним бажанням, у якій зазначив про розірвання 08 серпня 2017 року трудового договору з його ініціативи на підставі статті38 КЗпП України. У заяві просив удень звільнення надіслати на його адресу: АДРЕСА_1, належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок всіх сум, що йому належать, останнім днем роботи просив вважати 08 серпня 2017 року.