ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2022 року
м. Київ
справа №400/3957/21
адміністративне провадження № К/990/19967/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Роднічок"
про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Зуєвої Л.Є., суддів Коваля М.П., Кравця О.О.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У червня 2021 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - Фонд, позивач, скаржник) звернулось до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Роднічок" (далі також - відповідач, ПСП "Агрофірма "Роднічок") про стягнення заборгованості у сумі 700870,96 гривень.
2. В обґрунтування позову зазначалось, що відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю та не сплатив самостійно адміністративно-господарські санкції. Загальна сума заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік складає 700870,96 грн, з яких адміністративно-господарські санкції - 695308,56 грн та пеня - 5562,40 гривень.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року позов задоволено повністю.
4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю здійснено позивачем з дотриманням чинного законодавства, на підставі наданих самим відповідачем даних. Непроведення перевірки органами Держпраці не впливає на можливість самостійного визначення та нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Позивач мав у своєму розпорядженні всі необхідні дані для відповідних розрахунків.
5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2022 року апеляційну скаргу ПСП "Агрофірма "Роднічок" задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
6. Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць самі по собі юридичних наслідків не створюють, а лише зобов`язують суб`єкт господарювання виправити дані звітного документу. У разі, коли звітність не виправлена, то відділення Фонду зобов`язане повідомити територіальний орган Держпраці, який в межах позапланової перевірки встановлює дотримання чи недотримання роботодавцем виконання вимог профільного законодавства зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць може свідчити лише про розбіжність в даних звітності, а не про невиконання суб`єктом господарювання встановленого нормативу. Відповідно до Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2017 року № 70 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року №466; далі - Порядок проведення перевірки), та статті 19 Закону України "Про основи соцзахисту осіб з інвалідністю", Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки відповідно до діючого законодавства проводити такі перевірки уповноважені органи Держпраці.
7. Таким чином, з огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення законності та додержання балансу інтересів відповідача (суб`єкта приватного права). При цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами.
8. Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених в акті перевірки органами Держпраці доказів про недотримання позивачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2020 році, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
10. На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі позивач вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано у спірних правовідносинах, зокрема, положення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII), пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI), у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов протиправного висновку про те, що Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання позивачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2020 році, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
11. На підтвердження вказаного, скаржником зазначено, що суд апеляційної інстанції не врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18 щодо застосування, зокрема, статті 20 Закону № 875-XII про те, що суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Верховний Суд у цій справі також вказав, що суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
12. Крім того, Фонд також наголошує на необхідності врахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 19, 20 Закону № 875-XII, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2020 року у справі № 160/8707/19 про необхідність початку відліку строку звернення до адміністративного суду саме з дня виникнення підстав для стягнення несплачених санкцій.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
13. Касаційна скарга надійшла до Суду 1 серпня 2022 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №400/3957/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.
15. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 21 листопада 2022 року.
16. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
17. 24 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
18. Відповідач зазначає, що оскільки позапланова перевірка Держпраці щодо дотримання відповідачем вимог статей 19, 20 Закону № 875-XII не проводилася та, відповідно, акт перевірки та приписи про усунення виявлених порушень чи розбіжностей з розрахунком адміністративно-господарських санкцій не складалися, то позивач, самостійно розрахувавши адміністративно-господарські санкції без дотримання процедури, передбаченої чинним законодавством, перевищив свої повноваження та передчасно, не маючи на те законних підстав, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних та власні судження, що є неналежним доказом у розумінні процесуального закону, звернувся до суду із позовом.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
19. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 9 лютого 2021 року відповідач подав до позивача звіт за 2020 рік про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю форми 10-ПОІ.
20. За даними вказаного Звіту середньооблікова кількість штатних працівників - 666 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 28 осіб, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати - 27 осіб.
21. Проте, за інформацією Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 23 особи.
22. З метою усунення розбіжностей, виявлених в інформації відповідача та Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, позивач направив відповідачу лист про усунення розбіжностей №06.2-10/02/696 від 7 квітня 2021 року.
23. Листом від 22 квітня 2021 року відповідач повідомив позивача, що у звіті форми 10-ПОІ правильно вказано 28 осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві у 2020 році більше шести місяців. До листа додано список осіб з інвалідністю за 2020 рік.
24. Враховуючи надану відповідачем інформацію, позивач розрахував середньооблікову кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 24 особи.
25. Саме вказане значення позивач взяв за основу розрахунку адміністративно-господарських санкцій та пені.
26. За невиконання вказаного нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивач нарахував 700870,96 грн, з яких адміністративно-господарські санкції - 695308,56 грн та пеня - 5562,40 гривень.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
27. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
28. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
29. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
30. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
31. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2022 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на таке.
32. Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
34. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
35. Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
36. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
37. Відповідно до статті 15 Європейської соціальної хартії (переглянутої), Страсбург, 3 травня 1996 року (Хартію ратифіковано із заявами Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року; European Social Charter) з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема:
1. вжити необхідних заходів для забезпечення особам з інвалідністю орієнтування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах;
2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочувати роботодавців приймати на роботу осіб з інвалідністю і утримувати їх у звичайному виробничому середовищі та пристосовувати умови праці до потреб осіб з інвалідністю, або, коли це видається неможливим у зв`язку з інвалідністю, шляхом облаштування або створення спеціальних робочих місць з урахуванням ступеня інвалідності. У деяких випадках такі заходи можуть вимагати використання спеціалізованих служб працевлаштування та надання допомоги;
3. сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.
38. Закон № 875-ХІІ (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
39. Колегія суддів звертає увагу, що практика Верховного Суду щодо застосування положень цього Закону сформована, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № П/811/696/17, від 13 березня 2018 року у справі № 809/1377/17, від 10 липня 2018 року у справі №П/811/722/17 та від 27 листопада 2018 року у справі № П/811/698/17.
40. Так, статтею 17 цього Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
41. Статтею 18 Закону України № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
42. Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
43. Відповідно до частини дев`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, у яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.