ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа №825/6/17
касаційне провадження № К/9901/44758/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 (суддя - Падій В.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді - Аліменко В.О., Кучма А.Ю.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення, вимоги,
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулась до суду із адміністративним позовом до Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.07.2016 №0005731302, №0005721302, рішення про застосування штрафних санкцій від 22.07.2016 №0005751302, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2016 №0005741302.
Позовні вимоги мотивовані необґрунтованістю висновків контролюючого органу з підстав підтвердження платником податків понесених ним витрат (витрат на електро-водо-газо постачання) належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Вважає необґрунтованими висновки відповідача, що витрати на оплату праці найманого працівника ОСОБА_2, яка працює на посаді продавця продовольчих товарів за трудовим договором від 15.06.2012 №25011200437, не пов`язані зі здійсненням позивачем господарської діяльності. Позивач стверджує про помилковість висновків податкового органу щодо заниження єдиного соціального внеску та військового збору, внаслідок неправомірного зменшення суми фактично понесених позивачем витрат. Відтак, на думку позивача, податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога про сплату боргу податкового органу є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 22.07.2016 №0005721302, №0005731302, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.07.2016 №0005751302 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2016 № Ф-0005741302 за виключенням сум валових витрат по комунальним послугам щодо об`єктів: кабінету психолога (АДРЕСА_1); магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" (АДРЕСА_2); магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_2). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з правомірності формування позивачем валових витрат за рахунок витрат на оплату праці найманому працівнику та по комунальним послугам (за використання електроенергії, постачання води та природного газу) за 2013-2015 роки стосовно павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_3" (АДРЕСА_3) з підстав підтвердження таких витрат належними первинними документами, пов`язаності таких витрат з господарською діяльністю позивача. Суд дійшов до висновку про відсутність доказів в підтвердження комунальних послуг щодо об`єктів: кабінету психолога (АДРЕСА_1); магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" (АДРЕСА_2); магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_2).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з відсутності доказів, зокрема первинних документів в підтвердження того, що понесені позивачем витрати пов`язані з провадженням позивачем господарської діяльності.
Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог статті 138, 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), пункту 44.1 статті 44, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), доводить, що всі витрати, які віднесені ним до складу валових витрат понесені у зв`язку із здійсненням позивачем господарської діяльності. Зазначає, що на підтвердження понесених витрат позивачем надано до суду рахунки за активну електроенергію, акти прийняття-передачі наданих послуг, рахунки, квитанції, платіжні доручення, акти звіряння взаємних розрахунків (водопостачання і водовідведення), акти приймання-передачі транспортованого природного газу, рахунки та платіжні доручення. Зауважує, що незважаючи на не відображення у податковій декларації про доходи доходів від використання у господарській діяльності таких об`єктів як кабінету психолога (АДРЕСА_1); магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" (АДРЕСА_2); магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_2), позивачем правомірно включені до складу валових витрат при визначенні об`єкта оподаткування витрати за використання електроенергії у цих об`єктах, що не суперечить приписам податкового законодавства, оскільки оцінюватись має рентабельність та дохідність господарської діяльності в цілому, а не окремих господарських операцій.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.09.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.11.2022 прийняв касаційну скаргу позивача до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 17.11.2022.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на податковому обліку в Інспекції, основним видом діяльності позивача за КВЕД 47.11 є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Регіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів у Чернігівській області позивачу було видано ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 26.12.2012 року серія АЕ №052512.
Відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 19.04.2012 по 31.12.2015, за результатами перевірки складено акт від 21.07.2016 № 654/13-2220604325 (далі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог: абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", пункту 3.3 розділу III наказу Міндоходів України від 09.09.2013 №455 "Про затвердження Порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, на загальну суму 51403,85 грн, у тому числі: за 2013 рік у сумі 8164,21 грн; за 2014 рік - 15829,85 грн; за 2015 рік - 27409,79 грн; пункту 167.1 статті 167, підпунктів 177.1, 177.2, 177.4, 177.7, 177.9, 177.10 статті 177 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, на загальну суму 26218,93 грн, у тому числі за 2013 рік у сумі 9020,57 грн; за 2014 рік - 6995,56 грн; за 2015 рік - 10202,80 грн; підпункту 1.2. пункту 16-1. підрозділу 10 розділу XX ПК України, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України, Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України" від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015, що призвело до заниження податкового зобов`язання по військовому збору за 2015 рік, на загальну суму 1020,28 грн.
На підставі акту перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення - рішення від 22.07.2016: № 0005721302, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 32773,66 грн, з яких за основним платежем в сумі 26218,93 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 6554,73 грн; № 0005731302, яким визначено суму грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 1461,52 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 1020,28 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 255,07 грн та 186,17 грн пені.
Також, контролюючим органом прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.07.2016 №0005751302, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 10280,77 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2016 № Ф-0005741302, якою позивачу нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 51403,85 грн.
Податковий орган приймаючи оскаржувані рішення дійшов висновку про віднесення позивачем до суми витрат витрати, які не пов`язані з веденням господарської діяльності позивача.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
За вимогами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.